Історія

Тисячолітній вінегрет

160 років тому почалися роботи зі створення пам'ятника Тисячоліття Росії в Новгороді 

160 років тому почалися роботи зі створення пам'ятника Тисячоліття Росії в Новгороді. На його барельєфах зображено понад сто історичних персонажів, водночас близько третини з них були діячами зовсім не Росії, а України та Литви

 

Олег Шама

 

 

У се й нічого. Кидай до купи ― потім розберемо. Таким були заголовок і епіграф до серії фейлетонів Аркадія Евальда про підготовку й відкриття у Новгороді пам'ятника Тисячоліття Росії. Вони публікувалися у популярному російському місячнику Отечественные записки впродовж усього 1862 року.

У пресі того часу новгородський монумент обговорювали навіть більше, ніж епохальну для імперії Романових подію, що сталася рік тому, ― скасування кріпосного права.

За умовами конкурсу на пам'ятнику мали зобразити шістьох історичних діячів. Кожен починав певну епоху в історії російської держави: Рюрик ― її засновник, князь Володимир — хреститель, Дмитро Донський ― перший переможець татар, Іван III ― засновник Московського царства, Михайло Федорович — перший із династії Романових, Петро I ― засновник Російської імперії.

Конкурс виграв 24-річний випускник Петербурзької художньої академії Михайло Микешин у співавторстві з Іваном Шредером. Вони запропонували додати до шести зазначених персонажів скульптури діячів, які жили впродовж усього тисячоліття.

"Щоби за столом вони... та й не заштовхалися", — процитував, у контексті пропозиції, давню новгородську билину історик Федір Буслаєв. До речі, він був одним із консультантів Микешина, але назвав проєкт "вавилонським змішанням руських людей".

Пам'ятник стоїть у Новгороді досі. І виглядає він, як за мірками офіційної історії Російської імперії, так і за канонами сучасної пропаганди РФ, дивно: значна частина зображених на ньому діячів не стосувалися Москви, а часом і ворогували з нею. Навіть саме місце для монумента суперечило його ідеї — рятівному об'єднанню східних слов'ян під прихистком Романових. Адже їхні попередники Іван III, а потім Іван Грозний втопили у крові Новгородську республіку.

photo_1

УСЯ ЦАРСЬКА РАТЬ: Відкриття пам'ятника Тисячоліття Росії на полотні Бориса Віллевальде (1864 рік). У його класі вчився автор монумента Михайло Микешин

Придумали свято

П ояві пам'ятника передувала дискусія істориків навколо початкової дати заснування держави Російської.

За прадавніми літописами, у 862 році новгородці закликали княжити над собою сусідів-вікінгів на чолі з Рюриком. "Земля наша велика і багата, та ладу в ній нема: йдіть княжити і володіти нами" — з такими словами вони нібито звернулися до варягів. Княжу естафету після Рюрика підхопив його побратим Олег, зайнявши Київ і назвавши його "матір'ю городів руських".

Своє бачення тієї ситуації запропонував у 1846 році професор Московського університету Микола Погодін: "Як на Заході все відбулося від завоювання, так у нас відбувається від закликання і полюбовної угоди".

Далі Погодін розмірковував: "Наш народ підкорився спокійно першому зайшлому, оскільки наділений двома високими християнськими чеснотами, якими оздоблюється наша історія, — терпінням і смиренністю".

Погодін був сином кріпака, але ерудиція та вірнопідданські погляди дозволили йому стати радником тодішнього російського імператора Миколи I. Не без лестощів царю-сучасникові він писав: «[Завжди] наш государ був званим мирним гостем, бажаним захисником, а західний государ був ненависним прибульцем, головним ворогом, від якого народ марно шукав захисту".

За кілька років до появи цих рядків Погодіна проти літописного датування повстав ад'юнкт (доцент) Московського університету Сергій Соловйов. Він доводив, що новгородці закликали варягів не у 862 році, а на 10 років раніше.

Це обурило Погодіна. "Є в Історії священні дати, — писав він, — священні імена, священні переконання, до яких слід торкатися вельми обережно, і без достатніх причин, не коливати їх у народних віруваннях".

Полеміку перервав Микола I, підтримавши версію Погодіна: "Тієї ж думки і я, бо так навчений був замолоду і занадто старий, щоб вірити іншому".

Молодий, та ранній

М айбутній автор пам'ятника Тисячоліття Росії приїхав учитися до Петербурга з провінційного Рославля, що під Смоленськом. Про свої студентські роки він писав так: «[Моєму] шлунку майже постійно доводилося сумувати від нестачі роботи". Але академію провінціал закінчив із золотою медаллю, і його запросили вчити малювання дітей імператорської сім'ї.

З братами царя Микешин побував на Кавказі, а після повернення прочитав у газеті оголошення про конкурс на проект пам'ятника — і вирішив кинути виклик найдосвідченішим скульпторам імперії.

Конкурс був міжнародним, і на нього до кінця листопада 1859-го подали вже півсотні заявок. А Микешин з однокурсником Шредером ще розминали твердий віск свічок для останніх елементів свого макета, від чого в обох попухли пальці. Про останню ніч перед показом скульптор згадував: "Я з горя заплакав — від болю, від відчаю. Багато що в моделі не було зроблено, наближався фатальний момент, і треба тягти модель на поверх вище, але виявилося, що вона не проходить у двері. [...] Треба було брати дозвіл зламати двері у академічного поліцмейстера".

І все ж комісія віддала перевагу ідеї молодих художників. Ба навіть більше, Микешина призначили "директором робіт" зі створення монументу. До команди скульптора-початківця потрапив навіть ректор його alma mater барон Петро Клодт.

Коли почалися основні роботи, тодішній російський самодержець Олександр II, син Миколи I, відвідав майстерню. Микешин показав ескізи, крім тих, якими займався Клодт. "Я можу до нього ходити тільки за запрошенням", — пояснив скульптор.

Потім Микешин виклав цареві свою ідею нижнього ярусу пам'ятника: "Я смів би запропонувати на цьому барельєфі зобразити усіх гідних людей, які з різних галузей знання, розуму, науки і тощо сприяли звеличенню Росії".

"Це добре, ти мені поступишся цією ідеєю, — відповів Олександр II. — Я доручаю тобі виконати це як мою ідею". Таким чином імператор вказав Клодту, щоб той надалі не перешкоджав роботі молодого скульптора.

"Гідних людей" набралося більше сотні, і розподілилися вони за чотирма категоріями: просвітителі, державні чиновники, військові та герої, а також письменники й художники.

Консультували Микешина в цьому питанні найвідоміші тоді історики імперії — Микола Костомаров, Михайло Максимович і той же Микола Погодін. Але сама кількість персонажів монумента викликала палкі дискусії в академічному середовищі. Адже в бронзі на віки мали з'явитися діячі, про яких знали тільки вчені, а більш відомі у народі фігури на пам'ятнику були відсутні.

Можливо, через гострі суперечки мало хто помітив, що у списку письменників опинився гострий критик батька царя Тарас Шевченко, якого запропонував сам Микешин.

photo_2

НЕЗАБАРОМ: Підготовка до відкриття пам'ятника Тисячоліття Росії на центральній площі Новгорода. Сам монумент ще в риштуванні, 1862 рік

Казус Кобзаря

Ш евченко прибув до Петербурга після 10-річного заслання на початку 1858-го. Познайомившись із ним, Микешин не раз у компанії поета відвідував театри й звані обіди в будинках багатих шанувальників українця.

"В кишені своїх штанів він [Шевченко] завжди мав якесь зерно — ячмінь, а може, й овес, — цим він полюбляв закушувати після чарки. І на запитання — навіщо це він робить? — відповідав зазвичай: "Щоб продирало", — згадував пізніше Микешин.

Тарас Григорович бував епатажним, але це викликало симпатію навіть у аристократів. Тим паче, що на заслання Шевченко потрапив через дошкульні рядки на адресу дружини Миколи I, а той був непопулярний серед російських лібералів.

"Його [поета] хміль і удаваний цинізм, від яких часто вже не втримувався він навіть серед молоденьких дівчаток — дітей графів Толстих, дивували всіх численних знайомих цього поважного сімейства; а відвідував їх Шевченко мало не щодня, а іноді й не раз", — писав Микешин про свого кумира.

У березні 1861-го Шевченко помер, і Микешин одразу ж вирішив зробити його одним із персонажів пам'ятника. Але у серпні 1862-го, майже перед самим відкриттям монумента, з'явилися новини, що замість бронзового Кобзаря на барельєфі зобразять його кривдника Миколу I.

Водночас у Новгороді перед відкриттям Тисячоліття Росії продавався путівник його фігурами, і там залишилася коротка біографія Шевченка, яка завершується словами: "Росія втратила в ньому чудового малоросійського поета, вірші якого із захопленням читає всякий грамотний малорос".

Про те, як сталася задміна, пізніше розповів сам Микешин.

За його словами, в середині 1861‑го він показав Олександру II остаточні малюнки барельєфа. "А батечко?" — запитав той, не побачивши Миколи I. Скульптор у відповідь промовчав. Згодом цю тему підняв брат царя, Костянтин Миколайович, із яким Микешин подорожував Кавказом. "Скажи причину, чому не поміщаєш покійного батечка?" — запитав великий князь. Той відповів прямо: "Є безліч голосів, які під час його правління зазнавали утиску російської думки. [...] У всякому монументі, який має зображати особистості, ще рано його змальовувати". "Але ж не подивляться на твої бажання, і ти муситимеш помістити батечка", — наполягав Костянтин.

Тоді автор пам'ятника заявив, що як історичний художник він не може йти проти власних поглядів. Але є, мовляв, люди, готові за гроші зробити все. Царська родина заплатила скульптору Роберту Залеману, який зобразив на пам'ятнику Миколу I в козацькому мундирі.

photo_3

МИ Ж БРАТИ: Історичні діячі України та Литви на барельєфі монумента Тисячоліття Росії (зліва направо): княгиня Київська Ольга, князі Великого князівства Литовського Ольгерд і Вітовт, князь Костянтин Острозький (у шоломі)

Спір слов'ян

Н а барельєфах пам'ятника розмістилися одразу чотири литовських князі ХIV-ХV століть — Гедимін, Ольгерд, Вітовт і Кейстут. Хоча всього за 30 років до появи монумента росіяни жорстоко придушили у підкореній ними Польщі повстання, в якому активну участь брали й литовці.

За цю розправу імперію стали критикувати європейці, особливо французи. В авангарді захисників російських інтересів тоді опинився Олександр Пушкін зі своїм віршем Наклепникам Росії. “Що вас обурило? Повстання у Литві?/ Облиште сварку цю слов'ян поміж собою/ Старий домашній спір…”, — писав поет.

Про минувшину Пушкін знав здебільшого з тодішнього багатотомного бестселера Миколи Карамзіна Історія Держави Російської. А там у контексті боротьби Москви й Твері за лідерство у XIV-XV століттях Литва подана як третя сила. І Гедиміновичі нібито намагалися об'єднати східних слов'ян під своїми знаменами.

Друг Пушкіна Петро Вяземський відповів Наклепникам, але тільки у своєму щоденнику: "За що відродженій Європі любити нас? Вносимо ми хоч гріш в казну загальної просвіти? Ми гальмо в русі народів до поступового вдосконалення, морального і політичного. Ми поза Європою, що відроджується, а водночас тяжіємо до неї".

Однак подібні думки в Росії переважно не промовляли вголос. А тому програмними стали слова Пушкіна: “Незрозуміла вам знавцям/ Родинна суперечка ця”. Поет, до того ж, висловив позицію російських лібералів, що збереглася і понині. Вони протистоять самодержавству у внутрішніх питаннях. Але завжди палко захищають імперські апетити Росії.

Хитка єдність

У Петербурзі ще тільки почалися роботи над пам'ятником багатоликої Росії, коли у Варшаві у 30-ту річницю повстання почали зривати вивіски російською мовою. У жовтнi 1861-го царські війська відкрили вогонь по одній із демонстрацій. Загинули п'ять осіб. А на Замковій площі польської столиці розташувався табір російських приборкувачів.

"Ми від Польщі відмовитися не можемо, — писав через півроку в щоденнику міністр внутрішніх справ Росії Петро Валуєв. — Де проведемо ми кордон між Польщею і нами і, де залишимо собі точку дотику з Європою, якщо відділимо Польщу? Недарма історія зливала поступово племена литовські, малоросійські й польські з великоруським, недарма замивала вона кров'ю колишні межі".

Тими ж днями Валуєв із сумом писав про монумент Тисячоліття: "Взагалі нещасна думка ставити пам'ятник живим. Росія ще жива. Чи житиме після тисячоліття та ж сама Росія, яку ми нині вшановуємо як свою матір?"

За три місяці до відкриття монумента підпоручик Андрій Потебня, молодший брат відомого українського лінгвіста, вистрілив у Олександра Лідерса, російського намісника у Варшаві, коли той прогулювався парком. Куля пробила чиновнику шию і щелепу, але він вижив. Потебня сховався, і незабаром йому довелося очолити підпільний комітет російських офіцерів у Польщі.

Лідерса після варшавського замаху змінив брат царя Костянтин Миколайович. А через два тижні біля виходу з театру у великого князя вистрілив молодий кравець Людвіг Ярошинський. Новий намісник відбувся легким пораненням у плече.

Приблизно у той самий час Валуєв інспектував Україну. Міністр зазначив, що і там ситуація загострюється: "Ознаки розкладання тривають. Підполковник Олександрійського гусарського полку [Андрій] Красовський у Київській губернії розкидав обурливі заклики до солдатів і підбурював селян до непокори, [вбраний] у малоросійський національний одяг".

ЗАПОРУКА ЗЛАГОДИ: Наметовий табір царської армії на Замковій площі Варшави, 1861 рік

З образою

З апланований кошторис пам'ятника становив 500 тис. рублів, водночас влада розраховувала зібрати ці кошти за передплатою з населення. Але таких пожертвувань набралося лише 72.507 руб. Решту покрила держскарбниця.

Провал у зборі грошей був очевилним, оскільки російське суспільство того часу без ентузіазму сприйняло і нову святкову дату. Популярне тоді видання Гудок з іронією повідомляло, як її відзначили у містечку Мишкін Ярославської губернії: "Мишкінці, святкуючи день тисячоліття Росії, в запалі благородного почуття пили... за здоров'я тисячоліття. Такий тост так само можливий, як можливе припущення, що у тисячоліття стався розлад шлунку або напад лунатизму".

Напередодні урочистостей Петербургом розійшлися чутки, що у Новгороді зловмисники вирили підкоп під пам'ятник, щоб підірвати його під час відкриття. Це помітно скоротило кількість охочих відвідати церемонію. Однак сміливі гості таки навідались до Новгорода.

Розмову двох столичних панів про новий пам'ятник передав у Отечественных записках Евальд.

"― Що ж це нагорі стоїть?

― Хіба ви не бачите: ангел із хрестом, а перед ним Росія, на колінах. [...]

― Навіщо ж її художник зробив на колінах?

― Молиться. Це зображує, що Росія міцна своєю вірою.

― Навіщо ж Росія на колінах? Це мені не подобається.

― Чому ж?

― Краще б вона стояла з хрестом у руці... а так образливо".

Через півроку після цього діалогу, 6 тис. молодих поляків бойкотували рекрутський набір до російської армії. Це і стало початком відновлення "спору слов'ян" ― нового масштабного польського повстання, яке тривало півтора роки. Воно забрало щонайменше 20 тис. життів. У Вільно (нині ― Вільнюс) російський генерал Михайло Муравйов дійшов до того, що публічно вішав найактивніших борців за свободу Польщі.

А навесні 1863-го Валуєв видав указ про заборону видавати літературу українською мовою.

Так Росія вступила у своє нове тисячоліття.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.