Погляди

Організація об'єднаної нації

Після новорічного звернення Зеленського в країні знову заговорили про національну ідею. Що з нею не так? Та все не так

Після новорічного звернення Зеленського в країні знову заговорили про національну ідею. Що з нею не так? Та все не так

 

 

Ярослав Грицак,
історик,
професор Українського
католицького
університету,
учасник Несторівсьої групи

 

Н оворічне звернення президента України з пропозицією створити нову національну ідею викликало гострі дискусії. Якби у мене запитали: "Що не так із нашою національною ідеєю?", я б відповів: "Та все не так". Адже національної ідеї у нас немає і бути не може за визначенням. В її пошуках стільки ж сенсу, скільки у гонитві за еліксиром молодості або філософським каменем.

Нації народжуються не з ідей, а через досвід повсякденного життя. У сухому залишку ми сперечаємося про вибір між двома моделями: етнічною і громадянською. І те, що пропонує президент, це громадянська модель.

Однак тут виникають два але.

Перше: крім пари винятків, немає чисто етнічних і чисто політичних націй. З одного боку, етнічні нації містять у собі етнічні меншини, на які поширюються цивільні права. З іншого - цивільні нації зосереджені навколо етнічного ядра. Тому, коли нас ставлять перед жорстким вибором - або-або, нами майже напевно маніпулюють. Оскільки забувають або замовчують можливість поєднання цих моделей.

Друге: якщо вибір між націями не є таким жорстким, це не означає, що він не важливий взагалі. Вибирати потрібно. І вибір полягає у визначенні ядра, навколо якого формується нація. Скажімо, у США — у громадянської нації — основне ядро складається із англосаксонського протестантського населення. Чи зміниться характер американської нації, якщо цим ядром стане іспаномовна спільнота?

Тому коли український президент каже, що немає жодної різниці — патріот, малорос, ватник або бандерівець, оскільки немає такого рядка у паспорті, то його слова маніпулятивні. Під час вибору одного з них (патріота або ватника) як ядра, інші там не уживуться.

Я можу лише описати ядро своєї мрії. Це третя Україна. Україна центру як географічного і політичного, так і соціального: не дуже багата, але й не зовсім бідна. Тримовна (українська — головна, російська за вибором, англійська за статусом) і орієнтована на Європу. З вищою освітою і здебільшого молода.

Нація — це не про мову і не про зарплату

Ця група не химера, вона дійсно існує. І найкраще її наявність доводить трансформація від митника до айтівця як людей із вищою зарплатою серед цього покоління.

Однак розмір зарплати не може бути ознакою ядра нації. Інакше це ядро, по-перше, зменшуватиметься або зростатиме залежно від її величини, а по-друге, поповнюватиме інші нації з вищою зарплатою.

Нація, казав Ернест Ренан у своїй знаменитій Сорбоннській лекції, є передусім духовним принципом. Вона — результат жертв і самозречення, оскільки ми любимо відповідно до жертв, на які погодилися.

У нашому випадку ідеальними кандидатами на таке ядро могли б стати айтівці або представники сучасного молодого класу, які пішли на фронт або вибрали шлях волонтерів. Такі люди є, і їх багато. Але за нинішньої влади з них ліплять образ націоналістичних злочинців або представників "партії війни".

На роль альтернативного ядра можуть претендувати сам Зеленський і його команда Кварталу 95. 73% підтримки на виборах не можна ігнорувати. Однак ми не бачимо серед них жертв самозречення. Президент, який сьогодні ораторствує про важливість освітлених і заасфальтованих вулиць в Україні, а завтра вирушає на відпочинок до Оману, не може бути зразком жертовності.

Як приклад мені пригадується глава Чилі Сальвадор Альєнде. Під час військового перевороту у вересні 1973 року він не став шукати притулку в іноземних посольствах, а взяв у руки зброю. До його політики можна ставитися по-різному. Але сьогодні, коли столицю Чилі охопили протести, схожі на майданну революцію, цілком зрозуміло, чому Альєнде став для них іконою.

Я не бажаю нашому президенту повторити долю Альєнде. Але складно зараз уявити протести, іконою яких міг би стати глава української держави.

Мало говорити про гарні ідеї. Потрібно ще зуміти їх засвідчити. На давньогрецькій "свідок" означає те ж саме, що і "великомученик". Якщо не можеш піти на жертви заради задекларованих ідей, краще не говорити про них взагалі.

І останнє: в дискусії про контури нації ми часто забуваємо, заради чого все це. Нація — не самоціль. Тим паче не є самоціллю одномовна етнічна нація. Як показує досвід міжвоєнної Польщі та схожих на неї держав, коли громадянська нація починає поводитися як етнічна, це не самоціль, а самогубство.

Нація — це не про мову і не про зарплату. Нація — це нехай і важливий, але все ж інструмент, що дозволяє спільноті певної території та культури гідно увійти у великий світ. Простіше кажучи, мати освітлені та заасфальтовані вулиці. Але щоб їх отримати, є різниця, кому поставлений пам'ятник, біля якого ти чекаєш на коханого чи кохану. Там має стояти хтось, хто за життя нехай і не був святим або святою, але точно не був убивцею. І майже напевно був великомучеником.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.