Погляди

За всіма статтями

Україна живе в юридичному трилері. Наші суди легким помахом руки виносять такі обурливі рішення, що не за горами сплеск народного гніву. Чи ні?

Україна живе в юридичному трилері. Наші суди легким помахом руки виносять такі обурливі рішення, що не за горами сплеск народного гніву. Чи ні?

 

 

Андрій Кокотюха,
письменник, сценарист

 

Н а виході із зали суду пролунали постріли. Так батько потерпілої вершив своє правосуддя. Присяжні визнали невинними молодих білих покидьків, які зґвалтували темношкіру дівчинку. Суд взяв до уваги пом'якшувальні обставини. Тоді тато маленької Тані купив снайперську гвинтівку, і сам опинився на лаві підсудних вже за вбивство. Пом'якшувальних обставин суд не бачив у притул.

Це сюжет роману Час вбивати, дебютної книги американського юриста Джона Грішема. Вона вийшла рівно 30 років тому, в 1989 році, за реальними подіями. З того часу Грішем не просто написав три десятки романів, які принесли йому мільйонні статки, а й створив новий жанр: юридичний трилер. Американці схиблені на правосудді, громадяни визнають рішення судів, адвокат у США — одна з найпопулярніших професій. Тому трилери Грішема користуються стабільним попитом і успіхом. Адже фінал кожного — торжество закону і справедливості.

Українці теж регулярно споживають юридичні трилери. Однак не у форматі художніх творів, де судді не завжди виступають на стороні хороших хлопців, але їм за допомогою адвокатів вдається довести свою правоту. Нам юридичний трилер пропонується у режимі реального часу. Крім того, рішення судів з боку часто виглядають  горорами, де у фіналі ніхто з борців зі злом не виживає.

У зв'язку з цим останнім часом найчастіше згадують тепер уже легендарний Баришівський районний суд. Баришівка — селище міського типу за годину їзди від Києва з населенням 11 тис. людей. Але місцевий суд, як сказав би товариш Сталін, буде сильнішим за Фауста Ґете. Він позбавляє ліцензії авіакомпанію SkyUp Airlines, звільняє з посади заступника голови НБУ, зобов'язує особисто Марка Цукерберга видаляти ненормативну лексику і непристойні фото з Facebook — перелік можна продовжити.

А ще наші суди легким помахом руки повертають радянські назви перейменованим українським проспектам. Визнають незаконною люстрацію і націоналізацію ПриватБанку. Випускають сепаратистів, знімаючи всі звинувачення. Якщо подивитися далі політики, побачимо, як на волю виходять вбивці і ґвалтівники, кримінальні справи яких припинено у зв'язку з відсутністю складу злочину.

В Україні закон конфліктує зі справедливістю

Суспільство політизоване. Тому в рішеннях наших судів бачиться політичний підтекст. Але навіть коли його не було, у спокійніші часи коли-не-коли та й витали в повітрі заклики до суду Лінча. А у світлі свіжих судових рішень (і не таке ще буде!) соціальні мережі все частіше прогнозують сплеск народного гніву і самосуд. Точнісінько, як розповідає Час вбивати.

Тут хочеться заспокоїти тих, хто боїться народного гніву. Заодно охолодити запал співгромадян, які очікують лінчування. Далі прогнозів і загроз у Facebook справа не піде. Хоча б тому, що Україна досі мала лише два подібних прецеденти, захлинувшись на старті. Перший — історія з убивством Оксани Макар у Миколаєві, коли підозрюваних відпустили, а містяни вирахували їхні адреси та блокували будинки. Другий — роком пізніше, коли відділення міліції районного центру Врадіївка штурмували обурені громадяни, вимагаючи видати непокараних ґвалтівників у погонах. Однак далі випускання пари справа не пішла.

Яскравий приклад, що підтверджує мої слова, — перші дні після перемоги Майдану. Часто чув, що силовики і чинні політики провладного тоді табору пересувалися перебіжками, побоюючись самосуду. Даремно боялися. Переможці хотіли для винних законного суду. Який винесе справедливий вирок. Тобто, справедливість мав відновлювати закон.

Сьогодні очевидно, що закон конфліктує зі справедливістю. Хоча б тому, що несправедливі рішення суди виносять на цілком залізобетонних, законних підставах. Суди навіть ставлять під сумнів ухвалені закони, які працювали кілька попередніх років. Декомунізація? Політично мотивована. Закон про мову? Дискримінація частини населення. Повертаємо Сватів, де портрети Путіна, російська символіка і хороші російські силовики? Не страшно, кіно художнє, приватний бізнес і знову ж таки політична мотивація заборони. Дозволяємо в'їзд активним носіям русского мира? Нічого поганого вони нікому не зробили, вони взагалі поза політикою, за мир без національного самовизначення.

Мій шкільний учитель математики одного разу сказав перед класом: "Я знаю, що двічі два — чотири. Але якщо хочете ви і захочу я, у мене вистачить знань довести вам, що двічі два буде п'ять". Ми захотіли. Він витратив час і довів. Рішення українських судів чомусь викликають у пам'яті саме ці спогади.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.