Люди

На високих підборах

Александра Шульман, 25 років керувала британською редакцією журналу Vogue, розповідає, наскільки її робота була схожа на фільм Диявол носить Prada

Александра Шульман, 25 років керувала британською редакцією світової біблії моди — журналу Vogue, розповідає, наскільки її робота була схожа на фільм Диявол носить Prada, зупиняється на трендах і називає те, що буде гостромодним завтра

 

Ольга Духніч

 

А лександра Шульман, чверть століття керувала британською редакцією наймоднішого журналу світу Vogue, сидить біля вікна у добре освітленому київському офісі неподалік від спорткомплексу Олімпійський.

До України Шульман прилетіла на запрошення Українського інституту книги, аби взяти участь у подіях щорічного Книжкового арсеналу. Після Vogue Шульман отримала несподівану пропозицію стати віцепрезиденткою Лондонської бібліотеки, найбільшої платної бібліотеки світу. Шульман зізнається, що для неї, офіцерки ордена Британської імперії та досвідченої редакторки, яка вплинула на становлення цілого покоління відомих британських дизайнерів, нове призначення виявилося вікном у абсолютно новий світ.

Втім, перейшовши у світ книжкових корінців і цифрових абонементів, Шульман залишається впливовим експертом у світі європейської моди, автором книг, де без прикрас описує життя фешн-індустрії зсередини, і, врешті, просто по-справжньому стильною жінкою.

— Ви чверть століття пропрацювали редактором провідного європейського видання про моду. Сьогодні багато і часто говорять про смерть друкованої преси і модних журналів. Адже щасливий блогер в Instagram здатний сам, без витратної підготовки матеріалів зібрати мільйони передплатників. Глянець помре або виживе?

— Думаю, що майбутнє друкованої преси як раз у глянці. Глянцевий журнал — бо він не тільки про контент, але і про те, що люди відчувають, гортаючи його. Ви купуєте красиву річ. Ви її обмацуєте, кладете на свій кавовий столик. Наприклад, Vogue люди часто колекціонують. Ви не отримаєте цього досвіду в цифровій формі, і фотографії професіоналів неможливо відтворити у цифровому форматі з тим же ефектом. Тому глянцеві журнали точно виживуть. До речі, багато цифрових брендів сьогодні знову дивляться на друковані каталоги як спосіб достукатися до своєї цільової аудиторії.

Моє відчуття, що тираж видань, їх розповсюдження стануть більш нішевими. Тому що маси дійсно йдуть у цифровий світ, але все ж читачі журналів — це дуже специфічна спільнота, і вони, на мій погляд, забезпечать журналам довге життя.

Зараз багато цифрових ресурсів ганяються за клікабельністю, а значить, у них багато поверхневого однакового контенту. А друковані журнали — це про проведення часу. Ми відбираємо ракурси теми, заглиблюємося, ми даємо унікальний матеріал, ми добре знаємо свою цільову аудиторію і розуміємо, що саме вона готова купувати і читати, але ж це все потрібно продати відповідно до бізнес-плану. Це ще один фактор того, що у глянцевих журналів хороші перспективи.

— Теперішнє покоління 20-30-річних, на яких так розраховує модна індустрія, проти нагромадження речей. Вони часто обирають не бренди, а ідеї, для них важлива екологія, і вони пишаються тим, що носять сіру футболку за $4 із сусіднього супермаркету. Як модний світ реагує на такий тренд?

— Так, люди вже не інвестують у те, в що інвестували завжди, і не тільки в модній індустрії. Тепер гроші охочіше витрачаються на досвід, подорожі, екзотичну їжу, ніж на матеріальні предмети. Але я б не сказала, що це серйозна проблема для фешн-індустрії. Проблема в іншому: ця індустрія надмірно велика, і брендів сьогодні — надмірна кількість. Тому я очікую, що незабаром має настати природне скорочення кількості модних марок.

 

П'ять питань Александрі Шульман
П'ять питань Александрі Шульман

__________________________________________________

— Найдорожча річ, яку ви придбали за останні п'ять років?

— Сумочка від Chanel, але не питайте мене про ціну, скажу, що дорого, дуже дорого.

— Найдивовижніша подорож у вашому житті?

— Нещодавно я вперше відвідала Єгипт, це був приголомшливий досвід — доторкнутися до тисячолітньої культури.

— На чому ви пересуваєтеся містом?

— Після того, як я пішла з Vogue, дуже люблю лондонське метро, воно набагато швидше і зручніше за таксі. А оскільки я живу в центрі міста, то часто користуюся велосипедом.

— Кого або чого ви боїтеся, якщо боїтеся?

— Дуже боюся авіаперельотів.

— Чи є у вашому житті вчинки, за які вам досі соромно?

— Як і в кожної людини. Тільки чи варто їх називати?

— Стійка мода, мода, що зосереджує увагу на раціональному використанні ресурсів і екологічності виробництва, — головна ідея останніх років. Що означає цей тренд для гравців модної індустрії?

— Це правильний напрямок — приділяти увагу життєвому циклу речі, подовжувати його, дивитися на співвідношення виробництва і споживання. Стійка мода — це хороша новина для фешн-індустрії, в роботу якої залучена чи не кожна п'ята людина на землі. Переробка і вторинне виробництво одягу створюють робочі місця, але водночас не виробляють більше відходів. Стійка екологічна мода — як раз та ідея, до якої приємно належати молодому поколінню. Думаю, великі фешн-бренди вже зрозуміли можливості та перспективи цього шляху.

— Багато модних домів відмовляються від натурального хутра та шкіри або, що рідше, продовжують роботу з цими матеріалами. У кожної зі сторін свої аргументи, наприклад, низка експертів вважають, що виробництво штучного хутра токсичніше, ніж робота з натуральним, а штучна шкіра значно довше розкладається у природних умовах. Якого погляду дотримуєтеся ви?

— Поки я керувала Vogue, ми принципово не фотографували моделей, одягнених у натуральне хутро. Я встановила цю політику майже одразу, як прийшла в журнал, і ми дотримувалися її, навіть коли на початку 2000-х натуральне хутро було просто всюди і страшенно модним. Дійсно, зараз все більше компаній перестають його використовувати, віднедавна про відмову від натурального хутра заявили в Prada, а вони були великим хутряним домом.

Хоча я не фанатична у своїй відмові від хутра, тому що є дійсно дуже холодні країни, де хутряний одяг — предмет першої необхідності. Водночас я люблю штучне хутро, воно буває дуже гарним і цікавим. Мені здається, важливо, щоб люди мали можливість вибору, що носити, і простір для консенсусу.

— На вашу думку, модний дім Prada до використання хутра більше ніколи не повернеться?

— Послухайте, це ж світ моди, тут ні в чому не можна бути впевненим!

Люди у Великій Британії звикли виглядати дивно, не бояться експериментувати

— Середина і початок 2000-х років були епохою міського гламуру, на зміну цьому тренду прийшла мода на дорогу простоту. Яким, на ваш погляд, буде наступний великий тренд?

— Думаю, зараз вступить у гру дорогий максималізм. Все, що виглядає екстраординарним і надлишковим, багато фарб, багато форм, гіперболізація. Такий собі карнавал. А мій модний прогноз — незабаром після цього в моду повернеться чорний колір. Його не було практично ніде останні два-три роки, і, думаю, ми вже у найближчі рік-два побачимо велике повернення чорного кольору.

— Чи відчуває мода на собі вплив соціального та політичного порядку денного. Наприклад, чи вплинув на моду рух #metoo або подібні за масштабом соціальні рухи?

— Звісно, мода у всіх її формах відчуває на собі вплив соціальних рухів або актуальної культури. Наприклад, увесь стиль [головної модної події року, щорічного благодійного балу Інституту костюму] Met Gala-2019 — це Camp, надлишковий кітч і показова розкіш. Все це співвідноситься з естетикою нинішньої президентської адміністрації у США.

— Розкажіть трохи про феномен британських дизайнерів, які часто задають тренди для інших модних столиць. Ви працювали з багатьма з них. Яке середовище дозволяє розвиватися такому оригінальному погляду на моду?

— Я дуже пишаюся тим, що впродовж 25 років допомогла вирости таким дизайнерам, як Стелла Маккартні або Александр Макквін. Ми в британському Vogue завжди їх підтримували і вірили в них, навіть коли вони були маловідомими. Секрет британського дизайну в освітній системі. Тут хороші школи дизайну і велика свобода творчості. Щоправда, зараз багато чого змінюється, що мені не дуже подобається. Принцип оплати стає домінуючим, все частіше можливість вчитися отримують не найталановитіші, а ті, хто здатний заплатити за навчання. А, враховуючи глобалізацію, заплатити за навчання у таких місцях стає все важче саме британським студентам.

Але якщо глянути ширше, то на роботу британських дизайнерів точно впливає властиве громадянам Об'єднаного Королівства глибоке почуття індивідуалізму, а ще — гарне почуття гумору. Ви знали, що це в моді важливо? Так от, дуже важливо.

До того ж люди у Великої Британії звикли виглядати дивно, не бояться експериментувати. А ще подивіться на брексіт, я проти брексіта і сподіваюся, він ніколи не станеться, але ж він теж прояв нашого британського індивідуалізму.

раст1

ВИСОКІ СТОСУНКИ: Пропрацювавши 25 років у британському Vogue, Александра Шульман (праворуч) редагувала і ювілейний, 100-й номер видання. Його обличчям стала герцогиня Кембриджська Кетрін Мідлтон (у центрі)

— На цьогорічному балі Met Gala чий образ вам здався найвдалішим?

— О, я встигла подивитися не всіх, але, мені здається, Джаред Лето був прекрасний із цією його бутафорською головою.

— Нинішня законодавиця мод — Кім Кардаш'ян. Те, в чому вона з'являється, швидко стає гостромодним. Цьогоріч на Met Gala вона була в корсеті, чи означає це повернення корсета в моду?

— Так, Кім Кардаш'ян дійсно має величезний вплив на всю модну індустрію. І вона завжди несподівана. Наприклад, на минулому балі вона з'явилася в одязі з вдруге переробленої сировини. Хто ж тоді думав, що це буде трендом? Але стало.

— Багато людей судять про світ моди з фільму Диявол носить Prada, сюжет фільму розвивається у редакції американського Vogue. На ваш погляд, наскільки фільм відображає реальні залаштунки високої моди? Це дійсно такий стресовий, конкурентний і жорсткий світ?

— Не думаю, що світ моди жорстокіший або конкурентніший за будь-який інший бізнес. Але в ньому ну дуже багато оригінальних особистостей із великої літери. Водночас вони всі яскраві та категоричні у відстоюванні свого погляду. І, звісно, складно без втрат або перебільшень перенести його у літературний твір або фільм. Тому цей фільм за фактом більше карикатура, ніж реальність.

— Ви пропрацювали в індустрії моди більше 25 років, скажіть, які уроки і який досвід ви отримали на цій роботі?

— Насамперед ти вчишся тому, що все змінюється щохвилини. Ти маєш змінюватися щохвилини, вміти бачити нове і водночас залишатися собою. Це дуже важлива риса для редактора. Не сприймати все занадто серйозно, не переживати важко помилки. У кожній великій роботі легко отримати стрес, і з ним, на відміну від великої амбітної роботи, тобі доведеться справлятися самому, без колег. Найголовніше — це навчитися приймати рішення. Та іноді це зовсім неправильні рішення.

— У редакції журналу Vogue є якийсь внутрішній дрес-код?

— Ні, у нас ніколи не було дрес-коду. Співробітники завжди одягаються дуже добре, оскільки хочуть виглядати професійно. Ну і, звісно ж, це перевага роботи в модному журналі: ти можеш обрати і носити будь-який образ останніх колекцій.

— Як змінилося ваше життя після того, як ви пішли з Vogue?

— Я думала, що у мене буде нарешті купа часу на все — вивчити нову мову, навчитися грати на музичному інструменті, але я нічого цього не встигла поки що. Я і сьогодні зайнята, але розклад мого дня зовсім інший. Я ніколи, поки працювала в журналі, не заходила під час обіду до супермаркету або торгового центру, а от тепер заходжу, це незвично через 25 років. Мій день у Vogue завжди був розпланований до дрібниць, зараз же я, як і раніше, встаю о п'ятій ранку, але до середини дня вже встигаю переробити всю роботу і йду в парк або в кіно. Це зовсім інший ритм життя.

— Як змінився ваш персональний стиль одягу, коли ви перестали працювати в журналі?

— Я стала купувати набагато більше одягу і відчуваю від цього особливе задоволення. Я продовжую носити взуття на шпильках, але тепер у моєму гардеробі з'явилися спортивні речі, штани для тренувань, я ніколи такого раніше не носила.

— Зараз ви працюєте з Лондонською бібліотекою, як ви бачите стратегію цієї бібліотеки в сучасну цифрову епоху?

— Сьогодні всім править цифровий каталог. Наша бібліотека дійсно величезна і найстаріша в країні, тому сьогодні, коли користувач реєструється у нашій системі, ми намагаємося забезпечити йому максимально можливий доступ до ресурсів бібліотеки онлайн. Але в цю бібліотеку важливо зайти і відчути її. Тому що і в цифровому столітті Лондонська бібліотека — дивовижне місце в просторі, це величезна красива історична будівля із мільйонами книг. Думаю, навіть у цифровому світі залишиться місце для книг, повільного читання, це величезна і важлива культурна практика.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.