Погляди

Граблі для президента

Володимир Зеленський йде сьогодні тим же мирним шляхом для Донбасу, що і Петро Порошенко. Тільки зі значно більшою швидкістю

Володимир Зеленський йде сьогодні тим же мирним шляхом для Донбасу, що і Петро Порошенко.

Тільки зі значно більшою швидкістю

   

 

Юрій Бутусов, головний
редактор Цензор.нет

  

В олодимир Зеленський намагається проводити політику, орієнтуючись на дані передвиборчої соціології. 50% виборців найбільше хочуть досягти миру на Донбасі, і Зеленський намагається їм цей мир здобути.

Рецепти взяті ті ж, що п'ять років застосовував Петро Порошенко: це насамперед ті самі учасники переговорів Леонід Кучма і Руслан Демченко, ті ж плани розвести війська, ті ж спроби забезпечити припинення вогню.

Все це багаторазово застосовувалося у попередні роки, але виявилося безуспішним. Мир не прийшов. Для визначення причин того, чому будь-який мирний план буде провалено, потрібно зробити висновки з попередніх п'яти років мінського процесу.

Чого не хотів визнати Порошенко? Навіть якщо на фронті гине хоча б один український воїн, війна все одно залишається війною. А значить, слід діяти так, як на війні, з урахуванням специфіки та сучасних правил.

Мінський процес вигідний Україні. Влада демонструвала успіхи мирних переговорів. І дійсно, деескалація бойових дій призвела до зниження бойових втрат. Але що таке мінський процес? Це лише засіб знизити втрати, спосіб залучити Захід як посередника у протистояння України і РФ. І все. Це наш варіант Дейтонських угод, який відкладає досягнення миру на пізніший термін.

Не можна продовжувати війну, не вказуючи суспільству її мету, не визначаючи постмінську реальність. Якою має бути стратегія після перемир'я? Її немає.

Україна не має доктрини війни, немає стратегії, немає програм мобілізації та реформ сектору оборони і безпеки. Саме тому ми так вразливі. Не слабкі, але вкрай залежні.

Не можна підмінити відсутність стратегії відкладеними рішеннями. Не можна застрягти в якомусь перехідному стані — державі та її інститутам потрібна визначеність.

Що є головним фактором продовження війни, яку проблему варто вирішити насамперед?

В Україні немає доктрини війни, немає стратегії

Головним фактором продовження війни є не позиція України, а позиція Путіна. Це Путін не хоче припинення вогню, це Путін примушує Україну мовчазно погоджуватися на окупацію Донбасу і Криму. Путін збирається повторити абхазький варіант — домогтися припинення вогню, щоб де-факто приєднати й асимілювати шматки території з місцевими жителями.

Поки керівництво України не йде на переговори з декоративними російськими "урядами народних республік", війна триватиме. Як тільки Україна визнає кремлівських маріонеток, Путін милостиво зволить акцептувати припинення війни. Так, Україні не потрібно визнавати свою капітуляцію, досить визнати, що ми відмовляємося від своєї окупованої землі, від своїх громадян, що ми визнаємо окупантів владою на цих територіях, і от він, наш "Брестський мир".

Чому нам треба мобілізувати країну для оборони? Щоб стати суб'єктом і впливати на закінчення війни самостійно. Цього не змогли свого часу домогтися інші жертви агресії РФ — Молдова і Грузія.

Путін розмінює припинення вогню на визнання окупації Криму і частини Донбасу. І в цих переговорах Україна не суб'єкт. Путін веде переговори із Заходом тільки тому, що Захід здатен застосувати силу проти РФ, а Україна — ні. Ми не є небезпечними для Путіна, поки не здатні чинити на РФ активний вплив. Поки Україна буде в цій боротьбі об'єктом, ми не змусимо Путіна з нами рахуватися.

Мирні ініціативи Порошенка на тлі продовження війни і загибелі українських військових, по суті, привели до демобілізації країни і більшої частини суспільства. Обіцянки зупинити війну і неможливість зупинити війну привели Порошенка до суперечливих і непослідовних військово-політичних рішень. Спроба воювати не воюючи і миритися не мирячись послабила позиції експрезидента. Для однієї частини населення, яка готова за будь-яку ціну до компромісу з РФ, війна стала підставою звинувачувати українську владу в її продовженні, для патріотичної частини громадян відсутність виразної і логічної військової стратегії стала демонстрацією безпорадності та слабкості.

Відсутність стратегії війни не дозволила Порошенку спланувати стратегію реформ у сфері оборони і безпеки, і це призвело до розколу у військовій і волонтерській спільноті, викликало багато протиріч.

Володимир Зеленський йде сьогодні мирним шляхом Петра Олексійовича, тільки зі значно більшою швидкістю. Теж саме повне нерозуміння необхідності визначити доктрину, визначити стратегію, те ж саме прагнення знайти якісь нові слова і дипломатичні формати і нерозуміння нашої слабкості та вразливості в цих спробах випросити собі мир.Ті ж самі завищені очікування і зобов'язання за відсутності системних дій. І ті ж самі політичні ризики, які загрожують і країні, і новій команді у владі.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.