Погляди

П'ять років по тому

За виборами, обіцянками і сварками, за всім шоу, на яке перетворилося наше життя всього за кілька місяців, війна наче відступила у тінь. Але ж вона поруч

За виборами, обіцянками і сварками, за всім шоу, на яке перетворилося наше життя усього за кілька місяців, війна наче відступила у тінь. Але ж вона поруч

 

 

Сергій Жадан,
письменник

 

О станніми днями соціальні мережі активно нагадують про події п'ятирічної давності. Та весна, весна 2014-го, постійно наздоганяє, не відпускає, повертає в минуле. Ніби все почалося буквально вчора, ніби час спресувався. Напевно, так і є, адже хтось прожив ці п'ять років так, немов ніякої війни і не було. Життя йде своїм плином, а ситуація із загиблими і покаліченими його не стосується. Але для іншої частини громадян час і справді ущільнився. Коли ти до найдрібніших деталей пам'ятаєш усе, що відбувалося восени 2014-го або взимку 2015-го.

Пам'ятаєш, наприклад, що в кінці квітня 2014-го зелень вздовж траси з Харкова до Луганська була особливо яскравою і свіжою, а Донець і Айдар — річки, чиї назви незабаром стануть регулярно потрапляти в інформаційні випуски, — залишалися спокійними, зовсім не прифронтовими.

Весна взагалі тоді була ніжною. Хоча час від часу зривалися дощі. Багато хто здавався нервовим і розгубленим, напруженим — в очікуванні небезпеки. Навіть більше — небезпека і правда жила зовсім близько. Уже тоді Слов'янськ зайняли росіяни, а в Луганську захопили приміщення СБУ. Публіка навколо захопленої будівлі була строката і галаслива. Більшість місцевих пробігали у своїх справах. У всіх взагалі було багато справ, ними ще можна було займатися, ігноруючи реальність, що псувалася на очах.

Потім п'ять років війни. Всі ці п'ять років траплялося їздити трасами Донбасу, повертатися в ці міста і села, дивуватися неймовірним знайомствам, спостерігати, як відбудовуються школи і ремонтуються мости. Весь цей час тривала війна, весь цей час країною пересувалися військові — хто на передову, хто назад, у мирні тилові міста, які жили, здавалося, своїм життям, де просто не було місця для чужого болю.

Кілька днів тому поверталися з Авдіївки і раптом подумалося: п'ять років. Минуло п'ять років.

Решта — справа часу. І нашого завзяття

За останніми подіями, за виборами, обіцянками і сварками, за всім цим шоу, на яке перетворилося наше життя всього за кілька місяців, війна наче відступила в тінь. Хоча, звісно, весь цей час залишалася поруч. Вибори закінчилися, пристрасті поступово вляглися, сили перегруповуються, і війна знову проступає.

Вона ж насправді весь цей час була тут, і жодним шоу її, на жаль, не зупиниш. Нам і далі доведеться з нею жити. А, значить, хтось продовжить від неї дистанціюватися, перекладаючи відповідальність вже на нову владу (за яку, найімовірніше, і голосував), а хтось знову і знову буде повертатися на схід, приймаючи цю саму відповідальність на себе.

Мені здається, зараз дуже важливий і очевидний момент для всіх, хто ці роки займався волонтерством, допомагав цивільним, підтримував військових. Адже зі зміною влади нічого не змінилося. Оскільки підтримували добровольці не владу, хай там що говорила пропаганда. Вони підтримували країну. А оскільки для країни нічого не змінилося, та й війну навряд чи хто-небудь зупинить простим бажанням "припинити стріляти", то і підтримувати доведеться далі.

Також, думаю, мало що зміниться і для місцевих. Для тих, хто за п'ять років чітко визначився зі своєю позицією, вибравши не пасивне спостереження за телевізійної сіткою, а активну позицію, долучившись до життя країни і до життя загалом.

Їх тут тепер не можна не помітити, їх багато, і вони впевнені в тому, що роблять. І навряд чи це зміниться разом із можливою зміною політичної риторики й ідеологічної кон'юнктури.

Активісти, волонтери, педагоги — люди останніх п'яти років, люди часів війни, вони вже нікуди не поїдуть, не залишать свої міста, не залишать свій Донбас. Вони продовжать працювати, розраховуючи не стільки на підтримку держави, скільки на нашу підтримку — тих, хто свого часу приїхав сюди і тепер час від часу повертається.

Нам із ними і далі потрібно триматися разом, роблячи те, що здається важливим. Головне водночас пам'ятати, що саме для нас було важливим п'ять років тому і що не втратило своєї значущості за весь цей час. Решта — справа часу. І нашого завзяття.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.