Погляди

Якорі цитат

У кожному українцеві, якому сьогодні за тридцять, сидить зародок радянського Чужого. До пори він спить

У кожному українцеві, якому сьогодні за тридцять, сидить зародок радянського Чужого. До пори він дрімає. Але за нагоди вирветься назовні і почне бризкати отруйною слиною. Час його перемогти

 

 

Андрій Кокотюха,
письменник, кіносценарист

 

На святковому корпоративі великої фірми зібралося не менше шести сотень гостей будь-якого віку. Аніматори підготували велику розважальну програму, щоб народ не нудьгував над келихом і дотягнув до кінця вечірки, а не випив все за першу годину. Для участі в конкурсах активно викликали молодь, що не дивно. Дивно інше: простий, на перший погляд, конкурс виявився для молодих учасників дуже складним. Хоча аніматори намагалися, щоб народ себе не завантажував і отримав ілюзію легкої перемоги.

Отже, двом командам запропонували вгадати цитати з радянських фільмів. На екран виводили фрагмент, а загадану цитату не озвучують. Тепер увага. Ніхто, повторюю, ніхто з молодих громадян України у віці 24–28 років не зміг відгадати, що дворецький Беррімор каже: “Овсянка, сэр”, капітан Жеглов стверджує: “Вор должен сидеть в тюрьме!”, Герой Анатолія Папанова заспокоює героя Андрія Миронова фразою: “Тебя посодют, а ты не воруй”, а розгульна Манька запитує, як правильно пишеться слово "облігація". Аніматори, яким було все-таки за тридцять, отетеріли і навіть запропонували командам допомогу залу. Але ж зал-то не просто вгадував — сотні українців, народжених у СРСР, знімали фрази з губ героїв ще до того, як на екрані відкривали роти.

Виросло перше покоління українців, яке не знає Гліба Жеглова, Юрія Дєточкіна, Женю Лукашина, Остапа Бендера та інших персонажів радянського кіно, які навчили їхніх батьків і дідусів із бабусями розмовляти цитатами. Мова не про літературу як першоджерело. Не про впізнаваність акторів, які для кількох поколінь радянських громадян були і лишаються небожителями. Суть у цитатах, якими досі закодоване наше життя. І, що найцікавіше, жодне інше кіно словниковий запас радянського громадянина не поповнювало. Хоча на комедії з Луї де Фюнесом і бойовики з Жаном-Полем Бельмондо в ті часи ходили по кілька разів. Однак жоден із наших улюблених закордонних фільмів наш словниковий запас не збагатив.

Українці досі спілкуються у побуті фразами з радянської кінокласики

Так звичайний корпоратив знову підштовхнув до роздумів на актуальну тему зміни поколінь. Здавалося б, дрібниця. Ну, не знає ровесник української незалежності ні крилатих фраз із радянських фільмів, ні самих радянських фільмів. Можу почути у відповідь докір: вони взагалі сьогодні нічого не знають і знати не хочуть. Однак є у проблеми інша сторона. Та, про яку говорять в Україні навіть на законодавчому, державному рівні.

Не можна рухатися вперед, на Захід, поки на задньому дворі стоїть пам'ятник Леніну, і до його підніжжя покладають квіти. Ленін, як і все радянське минуле, — якір, міцно врослий у радянський мул. Гальмує в розвитку не країну, але людей. Адже будь-яка держава — насамперед люди. А людям властиво жити пам'яттю. І поки темне, бідне, злиденне минуле, в якому одна радість — черговий повтор комедій Гайдая, Рязанова та подвигів Чапаєва, Жеглова і Сухова по телевізору, тримає нас культурним якорем, наш корабель називатиметься Біда. Як яхта капітана Врунгеля.

Цитатами з радянської кінокласики українці досі спілкуються у побуті. У більшості випадків не помічаючи цього за собою і за іншими. А почувши від незнайомця: "Ох і рожа у тебе, Шарапов", вимовлене марно, до слова, хочеться сказати: "Ми з тобою однієї крові". Це правда. Навіть найбільш прогресивно мислячий співвітчизник, підтримує декомунізацію, шлях в ЄС і НАТО, за фактом народився у СРСР. Був піонером, платив комсомольські внески, можливо, подумував про членство в партії. Звичайно, дивився серіал про Штірліца, через вік не розуміючи, що таке якісна ідеологічна обробка і пропаганда. Країна, за якою досі ностальгують мільйони українців, була і залишається сильною тільки тому, що змогла замінити економіку масовою культурою. А найкращими її зразками фактично затаврувати, прив'язати до себе якорем — або пуповиною, як завгодно.

У кожному українцеві, якому сьогодні за тридцять, сидить цей самий зародок радянського Чужого. До пори він спить. Але за нагоди вирветься назовні, мутує і почне бризкати отруйною слиною. Перемогти його можна. Для цього потрібно створювати власний, український культурний продукт. Який маси розберуть на цитати, почнуть оперувати ними і, таким чином, перекодують себе з радянських на українських. Ті, кому за двадцять, вже не тримаються за радянський якір. Проте у них ще немає українського. Ось чому культура — не за залишковим принципом, а важлива складова економіки. І казенне словосполучення "правильна культурна політика" у фіналі дуже навіть доречне.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.