Країна

Герої нашого часу

Ринок праці висуває нові вимоги до топ-менеджерів
Це матеріал Електронної версії журналу Новое Время, відкритий для ознайомлення. Щоб прочитати закриті статті – передплатіть.

Ринок праці висуває нові вимоги до топ-менеджерів: тепер це не просто адміністратор, а працючий по 12 годин на добу супергерой, здатний надихнути команду на подвиги і досягти будь-яких результатів в умовах нестабільної економіки

 

Катерина Іванова

 

 

А ндрій Цимбал дев'ять років працює в міжнародній компанії KPMG в Україні, куди прийшов асистентом аудитора, а тепер посів крісло керівного партнера. Сьогодні робочий день 44-річного Цимбала триває по 10-12 годин, і він зізнається, що, прагнучи наверх, не до кінця усвідомлював, скільки часу по-справжньому потребує його нова посада.

"Важливо розуміти, що ми живемо у світі, де насамперед керує вже не капітал, а інноваційні ідеї, які дуже швидко захоплюють ринки, змінюють індустрії та навіть основних гравців, — каже Цимбал про нову парадигму в бізнесі. — Тому доводиться постійно думати над тим, що потрібно зробити інакше, стежити за ринком, спілкуватися із клієнтами, ініціювати зміни".

Досвідчені управлінці, які вміють виживати в умовах невизначеності, бачити на два кроки вперед і вести за собою команду, — збірний образ топ-менеджера, якого сплять і бачать начальники відділів кадрів більшості компаній в Україні.

Згідно з даними міжнародного кадрового порталу HeadHunter Україна, вітчизняні компанії відчувають гострий дефіцит висококласних босів, що мають не тільки професійні навички і доскональне розуміння усього процесу конкретного бізнесу, але і здатність працювати в умовах постійних змін, насамперед украй нестабільної економіки, і головне — досягати успіху.

Їхня кар'єра розгортається на тлі глобальних викликів — від цифрової трансформації фактично всіх сфер життя сучасної людини до проблеми мілленіалів, що поступово заповнюють офіси, з якими не працює звична стратегія управління у наказовому порядку.

"Тепер потрібні не просто гарні адміністратори, а агенти змін, — констатує Роман Бондар, керівний партнер міжнародної консалтингової компанії Odgers Berndtson Ukraine, який займається підбором основних кадрів на держслужбу. — Від 2013 року попит на них зростає стрімко".

І на догоду попиту ринок вітчизняних керівників зростає і розвивається, формуючи образ нового українського управлінця, здатного очолити велику корпорацію, до того ж не лише в Україні, а й за кордоном.

Отримавши коментарі низки кадрових агентств, а також вітчизняних топ-менеджерів, НВ склав портрет типового боса нового зразка: це 40-річний чоловік, водночас не експат, а громадянин України, він вільно володіє англійською мовою, до 12 годин на день проводить на роботі та, як правило, залучений у поточні питання корпорації у відпустці.

Далеко не завжди український топ-менеджер має диплом MBA — сьогодні корпорації насамперед цінують професійні якості та ділову репутацію. І ще один вплив часу: в кадрових агентствах помічають, що все частіше босами солідних компаній стають жінки.

 

раст2

ВИРІШИВ ЗАВДАННЯ: Олексій Кредісов прийшов до висновку, що головне завдання керівника — створити команду і навчитися делегувати повноваження

Супербосси

34 -річний Андрій Носок, керівний директор напрямку прямих інвестицій компанії Dragon Capital, почав займатися бізнесом під час навчання у магістратурі, коли йому було всього 20. А вже у 22 як інвестиційний керівник Носок очолював проекти, зокрема керуючи топ-менеджерами портфельних компаній, до того ж деяким із них було понад 50, а іноді й більше 60 років. І все це під час двох важких економічних криз.

"Це коли застосовуєш уп'ятеро більше зусиль порівнюючи з періодом економічного зростання, а отримуєш уп'ятеро менше від результату", — згадує Носок, як працював у ті роки.

Тепер же світ українського бізнесу ускладнюється: на топ-менеджерів навалюється неймовірна кількість інформації, і частішають форс-мажори, пов'язані зокрема з нестабільністю економіки. Аби в цій ситуації залишатися ефективним, потрібно йти від багаторівневих ієрархій і створювати горизонтальні структури відносин, а тому треба навчитися делегувати завдання. І ось це для багатьох непросто, нарікає Бондар.

"Раніше я вважав, що управлінець — це наріжний камінь усього бізнесу, — каже Олексій Кредісов, керівний партнер компанії EY в Україні. — Тепер я зрозумів, що головне правильно делегувати, бути готовим змінюватися самому і впроваджувати зміни навколо, допомагати підлеглим досягати вершин, а не бути єдиним джерелом успіху".

Приклад із Кредісова беруть не всі. Аби вирішити всі необхідні завдання, топ-менеджери змушені розширювати свій робочий день за рахунок особистого часу. І якщо американські боси віддають роботі близько третини свого часу, то багато їхніх українських колег визнають за собою практику 12-годинного трудового дня, а також роботу з корпоративною поштою та невідкладними документами у вихідні й навіть під час відпустки.

"Робочий день хорошого керівника, як і успішного власника, не закінчується із виходом з офісу, — визнає Носок. — Я завжди на зв'язку і в пошуках нових можливостей для бізнесу".

На його думку, основне завдання керівника — створити мотивовану команду, здатну реалізовувати завдання результативніше й оперативніше, ніж конкуренти.

"Своїми руками найчастіше роботу зробити легше, ніж досягти такого ж або кращого результату чужими", — визнає Носок.

До того ж освіта, зокрема ступінь MBA, на вітчизняному ринку топ-менеджерів сьогодні грає не головну роль. Наявність такого диплома Бондар називає "косметичним фактором" і стверджує, що вона лише є свідченням того, що кандидат розуміє, як мислить світ великого бізнесу, але не є гарантією того, що такий фахівець буде ефективним.

Тому українські кадровики тепер не переоцінюють можливості експатів, які зі своїм досвідом і знаннями не завжди здатні вписатися у місцеве бізнес-середовище.

"У деяких випадках ми запрошуємо експатів із мережі фірм KPMG, — розповідає Наталя Бутенко, керівник відділу роботи з персоналом KPMG. — Як правило, це вузькі фахівці у досить нових для України напрямках".

 

Бебі-боси

Після роботи у західній компанії, де всі корпоративні процеси зрозумілі й точні, як годинниковий механізм, багато іноземців, приходячи на роботу в українські офіси, дивуються, коли колегам-підлеглим доводиться кілька разів нагадувати, аби вони виконали те, що їх просять, або безрезультатно чекати відповіді на електронний лист, бо в адресата немає звички вчасно відповідати.

"Мало хто хоче переїжджати в Україну, оскільки вважається, що тут нестабільна економічна ситуація, постійні революції, і ніхто не говорить англійською", — описує труднощі підбору персоналу Марія Бондаренко, менеджер із залучення талантів та інновацій міжнародної тютюнової компанії JTI Україна, де вакансії топ-менеджерів часто займають співробітники, які раніше працювали в компанії на нижчих посадах.

Практика JTI використовувати на топ-посадах власні кадри нині поширена в багатьох вітчизняних компаніях. До того ж у середньому українські топ-менеджери отримують у півтора, а то й два рази менше західних.

Наприклад, у нафтогазовому секторі, за словами Бондаря, оклад керівника вищої ланки з українським паспортом становить $250-400 тис. на рік. Оклад експата — від $500-700 тис. Крім того, часто іноземці просять надбавку за стрес, а також оплату за переїзд сім'ї, освіту для дітей і регулярні перельоти додому. Водночас, як українські боси не тільки обходяться дешевше, але і краще адаптовані до місцевих реалій.

"Вони надресировані на невизначеність", — називає головний козир вітчизняних топ-менеджерів Бондар.

Ще одна особливість українських управлінців вищої ланки — їхня молодість. Якщо в Європі та США середній вік топ-менеджера 41-55 років, то українські боси на десять років молодші. Кирило Куницький, засновник Школи системного бізнесу Бізнес-конструктор, пояснює це тим, що сучасна культура ведення бізнесу в Україні, на відміну від Заходу, почала формуватися тільки на початку нульових, тобто відносно нещодавно. І досі український ринок праці зростає, розвивається і поки ще недостатньо насичений кваліфікованими топ-менеджерами.

"У нашій компанії близько десяти топ-менеджерів, які посіли головні позиції у віці 25-26 років, що є рідкістю для західних країн", — розповідає Куницький.

Серед цих молодих і ранніх — 26-річна Інна Кошелева, фінансовий директор Бізнес-конструктору. Два з половиною роки тому вона прийшла в тоді ще молодий стартап "розбирати конверти і сортувати папірці", а сьогодні відповідає за складові усієї фінансової зони групи компаній Бізнес-конструктор зі штатом понад 100 осіб і філією в Казахстані.

Взяти цю висоту Кошелевій допомогли, на її думку, вміння швидко адаптуватися до змін, аналізувати інформацію зі швидкістю комп'ютера і на підставі отриманих даних розробляти стратегію устислі терміни.

Ще один тренд останніх років полягає в тому, що поступово зменшується гендерний дисбаланс у сфері найму менеджерів вищої ланки. Якщо раніше, відзначає Бондар, жінок на такі позиції запрошували приблизно у 30% випадків, то незабаром серед топ-менеджерів їх буде половина.

Оксана Ферчук, директор напрямку B2B проектів у IT-компанії EVO, в минулому — головний виконавчий директор групи компаній Нова пошта і генеральний директор оператора міжнародного супутникового телебачення Viasat в Україні, згадує, як кілька років тому підписувала контракт про своє призначення із власниками Viasat. За її словами, вони тоді жартували: "Все добре, Оксано, тільки одна є біда — ти ж не зможеш із клієнтами до лазні сходити".

Тим часом молоді топ-менеджери обох статей змушені доводити свій професіоналізм, пробиваючись крізь призму скепсису старших колег. Упередження зникають, коли молодий керівник починає завойовувати авторитет своїх старших за віком підлеглих.

А фахівці з кадрів наголошують: молоді топ-менеджери зазвичай відкриті до нових знань і рішучіші у прийнятті інноваційних рішень.

"Сьогодні будь-який молодий спеціаліст, який досить амбітний і здатний швидко навчатися, має гарні шанси не тільки швидко вирости в зрілого топа, але і перерости західних колег", - констатує Куницький.

раст

ЗАВЖДИ НА РОБОТІ: Андрій Носок переконаний, що робочий день хорошого керівника не закінчується з виходом з офісу