Історія

Дерева усієї країни, підкоряйтеся!

70 років тому в СРСР стартувала грандіозна програма з перетворення клімату посушливих регіонів країни
Це матеріал Електронної версії журналу Новое Время, відкритий для ознайомлення. Щоб прочитати закриті статті – передплатіть.

70 років тому в СРСР стартувала грандіозна програма з перетворення клімату посушливих регіонів країни за допомогою лісових насаджень. Однак деревам доводилося боротися зі вченими-догматиками

 

Олег Шама

 

 

П ізно ввечері 5 березня 1953 року на дачі в Кунцевому помер від крововиливу радянський лідер Йосип Сталін. Наступного дня всі газети країни вийшли з численними жалями і співчуттями. А от Вечірня Москва таки відвела кілька сторінок для матеріалів на тему так званого Великого плану перетворення природи. Саме Сталін дав йому життя, підписавши відповідну постанову ще 20 жовтня 1948 року. Завершити цю грандіозну програму Радянський Союз планував до 1965-го.

У березні 1953-го ще ніхто не знав, що за півроку після смерті Сталіна влада у Кремлі перейде до команди Микити Хрущова, і більшість починань покійного вождя, хай навіть корисних, вона згорне.

Однак радянський народ під чуйним керівництвом комуністичної партії завжди був схильний перевиконувати плани або завершувати їх достроково. Так сталося і з перетворенням клімату.

Основним завданням, яке Сталін поставив перед партією і природою, було пом'якшити клімат на посушливих територіях від степових областей України до Алтаю. Сталінські вчені вважали, що досягти цього можна шляхом створення лісосмуг і штучних водойм на 120 млн га — площі, що дорівнює території Великої Британії, Франції, Італії, Нідерландів і Бельгії, разом узятих.

До того ж досвід вчених царських часів показував: якщо степові поля розбити лісосмугами, то вони знижують силу вітрів. А це натомість зменшує ризик пилових бурь, які часом зносили до 10 см верхнього шару родючих чорноземів. Узимку такі посадки мали затримувати сніг на полях.

І більшу частину цих грандіозних лісосмуг встигли висадити до смерті Сталіна. Хоча виконанню плану з перетворення природи постійно перешкоджали догматичні норми Академії сільськогосподарських наук.

фото_1

МАЙБУТНЯ "ЗЕЛЕНКА": Саджанці пірамідальної тополі готують до пересадки в лісосмуги, Волноваха Сталінської (зараз — Донецької) обл., березень 1950 року

Забуте старе

Н аукова боротьба за українські чорноземи почалася ще в кінці XIX століття. О тій порі світовим авторитетом із ґрунтознавства був професор Петербурзького університету Василь Докучаєв. Це був не кабінетний вчений: він об'їздив ледь не всю європейську частину Російської імперії, вивчаючи ґрунти.

У 1891-му країна пережила небачену посуху і, як наслідок, страшний голод. На початку весни наступного року Східною Україною прокотилися ще й пилові бурі. Докучаєв описує один із таких випадків: "Не тільки абсолютно зірваний і знесений із полів тонкий сніговий покрив, але і пухкий ґрунт, оголений від снігу і сухий, як попіл, здіймався вихорами за 18 градусах морозу. Хмари темного земляного пилу наповнювали морозне повітря, засипаючи дороги, заносячи сади — місцями дерева були занесені на висоту 1,5 м, — лягали валами і буграми на вулицях сіл і сильно гальмували рух на залізницях: доводилося навіть відривати залізничні полустанки від заметів чорного пилу, змішаного зі снігом".

Ліс ріс і буде рости й без лісників
Іван Бенедиктов,
міністр сільського господарства СРСР, про згортання плану перетворення природи

До травня 1892-го Докучаєв організував черговий свій науковий проект — Особливу степову експедицію на територію нинішніх Луганської та Донецької областей. Фінансував її уряд. Але земська управа Старобільська, коли дізналася про присутність учених у повіті, замовила їм детальне дослідження ґрунтів у регіоні — "з метою розділити [їх] на розряди за якістю ґрунту, для стягнення відповідного земського податку, і асигнувати на це 3 тис. руб".

Докучаєв порахував, що такий аналіз обійдеться у 6,6 тис. руб. — на закупівлю приладів та інструментів. Тоді у базарний день за 5-10 руб. можна було купити корову. Та оскільки Старобільськ був доволі багатим купецьким містом, управа рекомендувала повітовим зборам погодитися з умовами професора.

Запрошений до складу експедиції повітовий лісничий Костянтин Юницький склав замовнику наукову записку. У ній він вказав "на ту страшну шкоду, яку приносять сипучі піски" і рекомендував "виробити загальний план заходів для боротьби з цим злом". Юницькому ж місцева влада запропонувала вирішити цю проблему в особливо запіскованій місцевості на півночі від Старобільська. За сприяння міського голови Якова Буткова, палкого послідовника вчення Докучаєва, на площі 340 га вчені заклали сосновий бір, який позбавив місцевих аграріїв від піщаних вітрів. Його вікові дерева і донині зустрічають гостей міста.

фото_2

КАПРИЗИ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ: За планом перетворення природи в Україну завозили нові види дерев. На фото — сходи сибірської модрини затінюють від прямих сонячних променів. Вінниця, червень 1951 року

Працею по голоду

У 1946 році Радянський Союз вразила посуха. А уряд ще й підвищив норми поборів із селян. Зерно вивозили як допомогу до країн Центральної Європи — створювався соціалістичний табір.

Аби уникнути ускладнень із хлібозаготівлями, влада Полтавської області, наприклад, у липні 1946-го заборонила "колгоспам, колгоспникам і одноосібним господарствам продаж та обмін зерна і печеного хліба до виконання плану здачі зерна державі врожаю 1946 року". У серпні газета Зоря Полтавщини опублікувала постанову: за самовільне порушення цієї заборони призначався штраф у розмірі 300 руб., а за повторного випадку — притягнення до суду.

Багато керівників колгоспів, пам'ятаючи великий голод 1933-го, намагалися зберегти хоча б трохи хліба для своїх селян. Одразу ж прокотилася хвиля судів над головами господарств, які "під виглядом посівного фонду ховали цілком товарне зерно".

Зрештою тільки з радянської України в 1946-му вивезли близько 2,5 млн т зернових. А до березня наступного року через голод УРСР втратила до 1 млн своїх жителів. Тоді дистрофія лідирувала в лікарняних звітах.

У Кремлі, як завжди, в катастрофі звинуватили погоду і якісь "перегини на місцях". А в середині літа 1948 року газета Правда вийшла з великою статтею, яка за суттю пояснювала, як підкорити цю саму погоду. Насамперед мова у ній йшла про лісосмуги, розсаджені зеленими квадратами в полях наукової станції Кам'яний Степ під Воронежем, створеної ще Докучаєвим.

Вчені та урядовці засіли за карти і розрахунки. Василь Колданов, заступник міністра сільського господарства СРСР, фахівець із лісництва, згадував: "Ми працювали дні і ночі".

Ще б пак, адже передбачалося посадити вісім великих лісових магістралей державного значення загальною протяжністю понад 5,3 тис. км. Колданов стверджував: "Для проекту заявлено на 1948-1950 рр. 1,481 млрд руб. капітальних вкладень, 1.940 тракторів, 15.336 вантажних автомашин і 2.550 легкових".

До 20 жовтня уже була готова відповідна постанова.

фото_3

СВОЇ ЧУЖІ: Лісник Жовтневого лісгоспу Коломацького району на Харківщині під час спостереження за саджанцями амурського коркового дерева. Вересень 1952 року

Манна небесна

Р адянський народ сприйняв сталінський план зі зміни природи на ура. І не лише через властивий на той час трудовий ентузіазм. Уряд пообіцяв безпрецедентну систему заохочень. Український історик Ганна Чепурда пише, що за виконання лісопосадкових робіт вводилася оплата грошима замість чинних тоді трудоднів — за ними розраховувалася частка кожного працівника у виробітку всього колгоспу, яка виплачувалася здебільшого натуральними продуктами.

За приживлюваність 80% дерев встановлювалася премія 100 руб. за кожен гектар лісопосадок, а за 85-відсотковий успіх — 150 руб. За вцілілі посадки другого і третього років на 80% — додаткова премія 75 руб. за кожен гектар. На роботах у розплідниках за перевиконання плану з вирощування саджанців дозволялося видавати колгоспникам премії в розмірі 50% від вартості позапланової продукції. Бригадирові ж кожної ділянки нараховувалися додаткові 3% від загальної кількості трудоднів, зароблених загоном.

Як у ті роки виглядав звичайний заробіток колгоспника, описує російський історик Олена Євсєєва: "У 1950-55 роках по країні на один трудодень середня видача становила 1,4-1,8 кг зерна, 0,2-0,4 кг картоплі, 1,44-1,88 руб. грошей". Нескладно порахувати, з чим залишався селянин за умови, що мінімальна кількість трудоднів за рік коливалося у межах 150-200. Наведені цифри Євсеєвої — це ще найоптимістичніший зарплатний тариф: у перші повоєнні роки на трудодень отримували по 100-200 г зерна, а грошей селяни геть не бачили.

До того ж у ті часи існувала ще й немислима система податків. У 1947-му в середньому селянський двір у СРСР у рік платив до 370 руб., а в 1951-му — вже 519 руб. Крім цього збору існував ще й продовольчий податок — м'ясом, яйцями, молоком. Навіть за фруктові дерева у власному дворі селянам доводилося платити.

ЗАСІБ ВІД НЕДБАЙЛИВИХ: Обкладинка журналу Перець за березень 1949-го за підписом Захисна смуга товариша Недбайленко. Умовний глава колгоспу відгородився захисною стіною відписок типу Вишліть нам із центру жолудів

Манія достроковості

Ще не було повного розуміння, як виконувати сталінський план, а на місцях уже сурмили про готовність його перевиконати.

У грудні 1948-го Комсомольская правда писала від імені молодіжних українських бригад: "Натхненні Сталінським планом перетворення природи, трудівники сільського господарства повні невгасимого бажання достроково виконати Ваші, дорогий Йосип Віссаріонович [Сталін], величні накреслення <...>. У вирішенні цього завдання нам невпинно допомагає своїми повсякденними порадами, вказівками особисто керівник більшовиків України Микита Хрущов".

Володимир Борейко в книзі Білі плями історії природоохорони розповідає анекдотичний випадок, коли Хрущов прибув до Харкова на нараду з питання степового лісорозведення. Саме своїми міркуваннями ділився керівник Інституту рибного господарства. Очевидно, він туди потрапив, оскільки мова йшла про державну лісосмугу Білгород — річка Дон, яка мала пройти обома берегами Сіверського Дінця. Пролунав термін на вирощення лісосмуги — 15 років, як це і передбачалося сталінським планом.

— А якщо подумати? — втрутився Хрущов.

Доповідач скривився.

— Ну, десять років.

— А якщо краще подумати? — не вгавав Микита Сергійович.

— Може, сім-вісім, — мляво відповів той.

— А якщо подумати по-більшовицьки?

— Спробуємо за п'ять років...

Якщо за часів Докучаєва лісосмугами займалися висококласні фахівці, то для сталінського плану у достатній кількості їх у країні просто не було. До проекту не притягли навіть кліматологів. Вони б точно змогли пояснити, що головна причина сухої погоди у степах — гарячі азійські антициклони, з якими не могли впоратися жодні лісосмуги.

Натомість головний науковий аграрій Союзу Трохим Лисенко, якому симпатизував Сталін, домігся, щоб уряд затвердив так званий квадратно-гніздовий спосіб посіву дубових жолудів. Із ним насіння рослин або паростки саджали не в ряд, а орієнтовно по кутах квадратів. У кожну лунку закладалися 7-8 жолудів. Таким чином, вважав Лисенко, майбутні дерева, притискаючись один до одного, будуть оберігатися від бур'янів.

Однак метод Лисенка ледь не призвів до катастрофи: сходи дуба гинули, не доживши і до п'яти років, через те, що крона молодняка не могла зімкнутися, і ґрунт під ним висихав. У багатьох колгоспах до 85% квадратно-гніздових ділянок були посаджені марно. Хоча там, де смуги закладали в ряд, дерева приживалися майже всі.

Проте повстати проти сталінського академіка ніхто не смів. А в уряді проектом лісосмуг керував Євген Чекменьов — зоотехнік.

Перші результати перетворення природи дали привід для тріумфу. Історики наводять приблизно однакові показники зростання врожайності зернових на 25-30%, овочів — на 50-75%, трав — на 100-200%.

І з першим серйозним випробуванням, посухою 1954 року, сталінські лісопосадки впоралися. Хоча, щоб зупинити суховії, вони мали вирости щонайменше на 20 м у висоту.

Колданов повідомляв, що того ж року тисяча наукових співробітників досліджувала 580 колгоспів у 16 областях, де посадки виросли вже на потрібний рівень. Виявилося, на захищених полях урожай, порівнюючи з відкритими нивами, був на 2 ц із гектара вищим.

Але Сталін про це вже не дізнався. Хрущов із товаришами, прибравши до рук Кремль, почав потихеньку розганяти лісгоспи і закривати профільні технікуми, створені в рамках сталінського проекту. Про це міністр сільського господарства СРСР Іван Бенедиктов, який колись аплодував плану перетворення природи, на нараді якось підтакнув: "Ліс ріс і буде рости й без лісників".