Стиль

В гостях у Джудіт Гоф

Посол Великої Британії в Україні у своїй резиденції розмірковує про особливості київського життя та головні відмінності британців від українців
Це матеріал Електронної версії журналу Новое Время, відкритий для ознайомлення. Щоб прочитати закриті статті – передплатіть.

Посол Великої Британії в Україні, демонструючи свою резиденцію, розповідає про особливості життя у Києві, розмірковує про головні відмінності британців від українців і зізнається, що вже почала готуватися до Різдва

 

Ольга Духніч

 

 

Восьмий посол Великої Британії в Україні Джудіт Гоф зустрічає НВ у дверях своєї київської резиденції в самому центрі столиці, неподалік монумента Батьківщини-матері. За цим невеликим районом приватної забудови давно закріпилося неофіційне звання дипломатичного. Старі будиночки радянських часів тут чергуються із просторими сучасними маєтками, в яких і облаштовують свої резиденції глави диппредставництв. Найближчі сусіди Гоф — посли Швейцарії та Норвегії.

— Зауважте, сьогодні наша зустріч набагато тепліша, — з усмішкою вітає нас пані Гоф, згадуючи своє минулорічне інтерв'ю НВ. Тоді, напередодні Нового року, ми зустрічалися на морозній Софійській площі під головною ялинкою країни і добряче замерзли.

Гоф, восьмий Надзвичайний і повноважний посол Сполученого Королівства, працює в Україні вже більше трьох років. За її каденцію співпраця Лондона та Києва істотно розширилася: крім підтримки реформ уряд Великої Британії співпрацює з Україною в питаннях кібербезпеки, надає гуманітарну допомогу і підтримку тим, хто живе на лінії розмежування, а також допомагає українським військовим переймати найкращі військові практики своїх британських колег. Досвідчений дипломат, що спеціалізується на країнах Східної Європи та Центральної Азії, Гоф до України понад два роки пропрацювала головою британської дипмісії в Грузії. Тому багато проблем, з якими стикається нинішня Україна, їй знайомі не з чуток.

Запросивши НВ пройти в будинок, Гоф пропонує почати з невеликої екскурсії. Майже одразу ми потрапляємо в простору вітальню заввишки у два поверхи з вікнами на всю стіну. Тут проходить більшість офіційних заходів посла Великої Британії, зокрема різдвяні прийоми.

— Під Різдво тут, повірте, набагато веселіше, — оцінюючим поглядом Гоф оглядає стриманий інтер'єр кімнати. — В кутку ми ставимо величезну ялинку, позбуваємося зайвих меблів і красиво декоруємо весь простір гірляндами.

Услід за пані послом, НВ встигає заглянути в їдальню і невеликий кабінет. Я пропоную зайти і на кухню, а Гоф з усмішкою, але твердо заперечує:

— О ні, мій син тільки закінчив полуденок, і там зовсім не той порядок, який потрібно демонструвати на фото в журналі.

Повертаючись до вітальні, ми обговорюємо картини і предмети мистецтва, виставлені в будинку. Багато з них — власність МЗС Великої Британії. Гоф зізнається, що здебільшого обжила свої апартаменти на другому поверсі резиденції. Втім, і на першому є особисті речі родини.

Ми затримуємося біля невеликої чорно-білої фотографії в рамці, на якій зображена вежа Spinnaker — пам'ятка портового міста Портсмута в графстві Гемпшир.

— Моя партнерка — одна з авторів цього проекту, — з помітною гордістю пояснює Гоф.

П'ять питань Джудіт Гоф:
П'ять питань Джудіт Гоф:

1. Ваша найдорожча покупка за останні 10 років?

Напевно, будинок у Великій Британії.

2. Поїздка, яка вразила вас найбільше?

Одного разу я здійснила на велосипеді шлях із Хошиміну в Ханой. Це, повірте, дуже незвичайна подорож.

3. На чому ви пересуваєтеся містом?

Біля посольства є службовий автомобіль. Але у вихідні я користуюся громадським транспортом.

4. Вчинок у вашому житті, за який вам досі соромно?

Як і будь-який матері, мені завжди здається, що я недостатньо часу проводжу зі своїм сином.

5. Чого або кого ви боїтеся?

Нікого і нічого не боюся.

Ми повертаємося до вітальні, де нас уже чекають традиційний англійський чай та тістечка, а також зручні крісла для розмови. Як привітна господиня Гоф пропонує спробувати брауні.

— Не соромтеся, вони приголомшливо смачні, — запрошує вона наслідувати свій приклад. Тістечка виявляються дійсно на висоті, і, впоравшись із ними, ми нарешті переходимо до бесіди.

— Як виглядає ваше повсякденне життя у Києві? За роки, проведені тут, у вас з'явилися улюблені місця, заклади чи звичні ритуали? — питаю я.

Й у відповідь отримую заразливий сміх співрозмовниці.

— Ритуал один: встав зранку — працюй, потім ще більше працюй!

Гоф пояснює, що як у посла однієї з країн Великої сімки у неї дуже напружена робота. Багато часу вона проводить не в ресторанах, а на ділових зустрічах і в робочих поїздках.

— Ми багато робимо, щоб допомогти Україні трансформуватися. Особисто я багато вкладаю в цю роботу. А в той час, коли я не працюю послом, я працюю мамою п'ятирічного рухливого хлопчика, який любить теніс, футбол і займатися всім на світі, — знов усміхається вона.

Навколо інтересів сина організована велика частина дозвілля моєї співрозмовниці. Її часто можна зустріти в Пирогові, київських музеях і навіть у ляльковому театрі, спектаклі якого із задоволенням дивиться її син.

Втім, розслабившись, пані посол згадує про улюблений сімейний ритуал. Як і багато британців, наприкінці жовтня сім'я Гоф починає готувати англійський різдвяний пиріг.

— Цього року ми зайнялися ним на тиждень пізніше, ніж потрібно, — з жалем пояснює посол, а далі розкриває рецепт традиційного британського десерту, який настоюється на бренді до готовності майже два з половиною місяці. З її захопленого тону зрозуміло, що це дійсно улюблене сімейне заняття.

— А як вам українська кухня? Щось сподобалося? — користуючись нагодою, питаю я.

— О, банош — це мій таємний гріх! — зізнається Гоф у любові до гуцульської кукурудзяної каші і пояснює, що могла б харчуватися баношем кілька днів поспіль.

Поставивши гастрономічну тему на паузу, я питаю її про те, як в Україні почувається британський бізнес.

— Останнім часом я бачу більше оптимізму в середовищі британських бізнесменів, які працюють в Україні, — обережно відповідає Гоф. — Все ж ситуація в країні стала трохи прозорішою, а це завжди хороша запорука відродження довіри. Вона так необхідна країні, зацікавленій в зовнішніх інвестиціях.

Гоф одразу розповідає про український тиждень у Лондоні, який вона відвідала. Український бізнес-день у відомому лондонському готелі Savoy, на її думку, вдався.

— Я думаю, набагато більше британців сьогодні готові бачити в Україні країну, де можна робити бізнес, — впевнена вона.

фото_2

У квітні наступного року Велика Британія офіційно почне процес виходу з ЄС. Чого очікувати від цієї події українцям? — змінюю я тему розмови, відпиваючи чай.

— У Британії є така приказка: нічого не зроблено, якщо це не зроблено до кінця, — посміхається посол і пояснює, що в складних переговорах, які сьогодні Велика Британія веде з 27 іншими державами — членами ЄС, багато аспектів виходу країни з європейської зони все ще обговорюються.

— Але одне абсолютно очевидно: підтримка Великою Британією України залишиться незмінною, — запевняє посол. — Ми і далі будемо сприяти Україні у відновленні її суверенітету і територіальної цілісності.

З чашкою чаю в руках Гоф пояснює, що й українським підприємцям також не варто переживати: щойно Велика Британія покине ЄС, вона одразу підпише нову торгівельну угоду з Україною.

Ми знову наповнюємо чашки чаєм, і я нагадую послу про масштабні протести, які пройшли в Лондоні кілька тижнів тому. Присутні вимагали провести другий референдум із питання виходу з ЄС із надією залишитися у Союзі. Гоф швидко реагує на моє непоставлене питання.

— Як посол я представляю тут позицію уряду країни, який, усвідомлюючи настрої частини суспільства, стоїть на твердій позиції. Рішення прийнято в 2016 році, і другого референдуму не буде.

Ми перериваємося на кілька хвилин для чергової серії фотографій, а повернувшись, говоримо вже про Україну. Розташувавшись на дивані біля великого каміна, я питаю Гоф про те, що сьогодні, напередодні нового електорального циклу в Україні, найбільше хвилює і турбує західних дипломатів.

На мить моя співрозмовниця замислюється.

— Ми всі бачимо, як за чотири з половиною роки в Україні відбулося безліч позитивних змін і реформ. Можливо, більше, ніж за весь попередній період незалежності країни. Тому напередодні президентських, а потім парламентських виборів головне питання — наскільки незворотні ці позитивні зміни? Чи буде країна рухатися вперед, вибудовуючи себе далі на вже досягнутому?

Залишивши питання без відповіді, Гоф зауважує, що західні дипломати, звичайно, хотіли б бачити більше успіхів держави в боротьбі з корупцією й активнішу підтримку та захист антикорупційних органів країни.

— І, звичайно, нас дуже турбують атаки на журналістів і громадських активістів. Але знову варто відзначити, в Україні є свобода слова. Ми бачимо не суцільний негатив — нещодавно журналісти виграли серйозну справу щодо захисту своїх джерел і даних в Європейському суді з прав людини. — Посол ставить порожню чашку на тацю. Я дотримуюся її прикладу.

У вітальню посольської резиденції заглядає скупе жовтневе сонце, зовсім не заважаючи нашій бесіді.

— Як людина ззовні в чому ви бачите головні культурні відмінності українців від британців? — питаю я.

— Думаю, головна різниця все ж обумовлена ​​географією, — зауважує Гоф після кількох секунд роздумів. — Велика Британія — острів, і це дає нам особливе відчуття захисту, ми жодного разу не були захопленими чи окупованими від 1066 року. Така історія сама собою дає сильну впевненість у собі. Як острівна держава ми впродовж багатьох років подорожували і торгували з рештою світу, а значить, змогли подивитися на світ і на себе з боку.

А ось українська географія таїть у собі набагато більше викликів, упевнена пані посол.

— Країна, територія в центрі Європи, ви постійно зазнаєте ризику бути атакованими. І це розвинуло у вас одночасно і дивовижну стійкість, і важливе прагнення зберегти свою ідентичність. Це дорого вартує, — завершує думку Гоф.

Останнім часом я бачу більше оптимізму в середовищі британських бізнесменів, які працюють в Україні

Посол зізнається, що із задоволенням подорожує місцями української історії, відвідала багато замків і тепер рекомендує їх своїм знайомим і друзям, які приїздять в Україну.

— А чи є щось із британського життя, чого вам по-справжньому не вистачає в Україні? — цікавлюся я.

— Якщо ти дипломат, тобі повинно подобатися жити поза домом у нових умовах і культурах, і ностальгія для нас рідкісне явище. Більшість дипломатів приходять у міжнародну службу, ведені цікавістю та бажанням пізнати життя за межами своєї країни.

Одразу Гоф обмовляється, що єдина побутова річ, про яку вона часом шкодує, це довгі прогулянки на велосипеді.

— Я завзятий велосипедист, і вдома, в рідному містечку, можу піднятися рано вранці і досить довго їхати в далечінь, ні про що не думаючи. Так я відпочиваю. Ваші дороги, на мій погляд, все ж ризиковані для таких поїздок.

Розуміючи, що час інтерв'ю добігає кінця, я питаю Гоф про те, чи є щось, що дратує її в Україні.

— Щодня я бачу так багато українців, які пристрасно хочуть змін і розвитку країни. Вони готові багато чого для цього робити, вони хочуть побачити закінчення війни і мирну інтеграцію країни. Єдине, що мене може дратувати, так це те, що все це відбувається не так швидко, як усім нам би хотілося. Я дуже хочу, щоб Україна досягла успіху, — підсумовує посол.

Ми встаємо, щоб попрощатися, і я не стримуюсь від останнього питання про великий камін за спиною Гоф — чи в робочому він стані.

— Звичайно, — всміхається вона. — А ще кожне Різдво через нього в будинок потрапляє Санта-Клаус. Ми з сином заздалегідь залишаємо йому молоко, печиво, моркву та келих шері. До ранку зазвичай все з'їдено і випито.

— Про шері як частину ритуалу я не знала, — в унісон послу, кажу я.

— Що ви, шері — обов'язкова частина ритуалу, — зі сміхом зауважує Гоф.

Ми прощаємося і залишаємо резиденцію.