Туризм

Подорожі до центру Землі

П'ятеро топ-менеджерів розповідають про свої найкращі поїздки
Це матеріал Електронної версії журналу Новое Время, відкритий для ознайомлення. Щоб прочитати закриті статті – передплатіть.

П'ятеро топ-менеджерів розповідають про свої найкращі поїздки

 

Катерина Іванова

 

 

ПАР


Тарас Лукачук,
СЕО регіону Східна Європа,
Близький Схід та Африка компанії Jacobs Douwe Egberts

 

Я не люблю повертатися в одне й те саме місце двічі, але це не про ПАР. Уперше я був там п'ять років тому, відтоді відвідую двічі на рік у роботі, і мені не набридає. Це країна контрастів. З одного боку, можна побачити шедеври сучасної архітектури, дорогі ресторани, феноменальної краси природу. З іншого — величезні ґетто будинків, де люди живуть у картонних коробках.

Вони приїздять із сусідніх, бідніших африканських країн на заробітки і поселяються разом по кілька тисяч осіб. Такі поселення місцеві називають таунхаусами, розташовуються вони уздовж трас, простягаючись на кілометри. Вечорами по периметру цих поселень чергують патрульні машини, і білій людині там краще не з'являтися.

А потім проїжджаєш 5 км і потрапляєш у геть інші райони — Франчхук і Стелленбош, 300 років тому зведені французами-гугенотами. Це як Швейцарія, розбавлена унікальною африканською екзотикою, — виглядає багато, красиво і зі смаком.

Хоча і тут повністю розслаблятися не можна. Хазяїн готелю, де ми зупинилися, порадив не закривати авто, яке ми залишили тут таки на майданчику для паркування: часто вночі підлітки хуліганять і залазять у машини, а якщо машина закрита, можуть вибити вікна.

 

 

У Йоганнесбурзі вразило, що всі будинки не просто обгороджені — обнесені колючим дротом. Зате там є кілька цікавих місць. Наприклад, готель-бутік, де провів останні кілька років свого життя Нельсон Мандела.

У Кейптаун варто поїхати заради хороших ресторанів, багато з яких входять до рейтингів найкращих закладів світу.

А якщо сядете на літак, то за три-чотири години дістанетеся південної частини ПАР і відвідаєте Національний парк Крюгера. Це найстаріший сафарі-парк, де можна побачити рідкісних тварин у їхньому природному місці існування.

Навколо парку розташовані свого роду гестхаузи. Ти можеш жити в будиночку над річкою і з вікна спостерігати, як у ній купається бегемот.

Плюсом подорожі в ПАР є також те, що різниця у часі з Києвом становить всього годину і ризик джетлеґу зводиться до мінімуму. Прямого рейсу немає, найзручніше летіти турецькими авіалініями з пересадкою в Стамбулі. Квиток в обидва кінці в економ-класі обійдеться приблизно за $1 тис.

 

 

Франція

Петро Чернишов,
Топ менеджер,
екс-президент мобільного оператора Київстар

 

На початку жовтня із дружиною і молодшою дочкою ми злітали до Франції. Цього разу почати вирішили з Бургундії. Там наші нові друзі купили старовинний замок XVI століття, в якому зараз розташований готель на 20 кімнат.

Більше за замки в Бургундії вражає природа — вона розкішна. Можна взяти велосипед і довго кататися, що я і зробив. Ну, і, звичайно, тут досконалі культура виноробства та сільське господарство — все своє. З цих овочів готують те, що називається французькою кухнею, — про це знають усі. А ось про те, що французи, як і китайці, барана чи порося з'їдають усього, мало хто знає.

Після Бургундії на швидкісному французькому поїзді TGV зі швидкістю 330 км/год я поїхав із Невіра через Париж у Бордо. Чи не вперше перетинаю Францію на швидкісному потязі і, хочу сказати, що це цікаво саме собою. Такі поїзди і збудовані спеціально для них дороги, як вважається, дали величезний імпульс розвитку країни. Перший поїзд вирушив у дорогу в 1981 році, а тепер уряд країни вирішив зв'язати всі міста — величезний національний проект. Мені здається, нашим чиновникам треба брати приклад.

 

 

У Бордо, звичайно, всі дивляться винні господарства і дегустують вина. У місті нещодавно збудували перший у світі величезний музей вина, попсовий і гламурний, — він заслуговує відвідування тільки раз. Зате будівля виглядає так, ніби вино стікає склянкою, — такий ось цікавий архітектурний проект.

У Бордо ми дізналися, що реальну ціну французьке вино отримує тільки тоді, коли його оцінюють фахівці з каталогу Роберта Паркера (дуже товста книга, сторінок десь на 1 тис.!). Вони приїжджають після кожного збору врожаю, і за результатами їх оцінки здобуваються і втрачаються статки.

Французька молодь переходить із вина на модніші пиво та горілку

Дивно, але майбутнє французьких виноробів залежить від людини, яка створює каталоги і до того ж є американцем, і абсолютно не французом! Розуміючи, з якої країни ми приїхали, наш гід одразу нам сказав, що підкупити Паркера неможливо. Хоча, звичайно, намагалися.

Вражає і саме місто Бордо. Тут чарівна набережна, комфортна для бігу, для велосипедистів, перехожих та тих, хто гуляє з собаками. Сьогодні Бордо — це місце, де комфортно і затишно жити, де є культура вулиці — можна погуляти, посидіти і випити, що я дуже люблю в європейських містах.

Запам'яталося місто Сансера. Там потрібно обов'язково піднятися на вежу Фіфс — це все, що залишилося від замку, який свого часу належав гугенотам, які програли війну католикам. Герцог із династії Бурбонів, захопивши цей замок, зруйнував його.

Зі збереженої вежі відкривається чудовий краєвид на 20 миль.

Щоправда, заради нього потрібно піднятися гвинтовими сходами на дев'ятий поверх. Тому порада: вино треба пити не до, а після походу на вежу. Хоча у Франції його, здається, п'ють усі і завжди — так я думав. Виявляється, неправда: французька молодь переходить із вина, яке вважається тепер старперським напоєм, на модніші пиво та горілку. У нас із ними зворотний рух.

 

 

Реґенсбурґ (Німеччина)

 


Андрій Мацола,
засновник і власник
компанії Перша приватна броварня

 

Світові туристичні маршрути мають свої штампи. У Франції є Париж з Ейфелевою вежею, в Іспанії є королівський Мадрид і Барселона з архітектурними шедеврами Ґауді. Відвідуючи Бразилію і Ріо, туристи обов'язково підіймаються до статуї Христа, подорожувальники до Канади намагаються заїхати на Ніагарський водоспад. Мені ж у роботі часто доводилося бувати в Німеччині. Саме в цій країні я знайшов місто, яке вже багато років рекомендую відвідати друзям, — Реґенсбурґ.

Це невелике місто, всього 150 тис. жителів, і щороку воно приймає вшестеро більше туристів і гостей.

У Реґенсбурґ обов'язково потрібно їхати, саме їхати — аеропортів у містечку і поблизу немає. Але це некритично: Реґенсбурґ розташований рівновіддалено як від Мюнхена, так і від Праги, і дістатися сюди можна — якщо швидко, то на машині, якщо комфортно, то на поїзді, а якщо з шиком, то на кораблі. Реґенсбурґ стоїть на березі Дунаю.

Фірмову страву у вигляді квашеної капусти і шести баварських ковбасок у найстарішому ресторані світу Historische Wurstküche сьогодні подають тут так само, як і 800 років тому

Тут зберігся найстаріший у Німеччині й один із найстаріших у світі мостів. Збудований у ХІІ столітті, він став згодом прообразом знаменитого празького мосту Юдифи (попередник Карлова моста). Розповідають, що в Середні віки Реґенсбурґ був обов'язковим пунктом у маршрутах хрестових походів. Лицарі були впевнені, що прохід по Кам'яному мосту приносить удачу, тому цілі армії робили гак, щоб неодмінно потрапити в Реґенсбурґ і промарширувати мостом перед походом. До того ж будувався Кам'яний міст саме як переправа для хрестоносців через Дунай.

Сьогодні міст доступний тільки для пішоходів: десять років тому його повністю перекрили для автомобілів і транспорту.

А ще біля підніжжя мосту розташований ресторан, який був відкритий із початком будівництва переправи у ХІІ столітті і вважається найстарішим місцем громадського харчування у світі. Це Historische Wurstküche. Фірмову страву у вигляді квашеної капусти і шести баварських ковбасок, приправлених гірчицею, сьогодні подають тут так само, як і 800 років тому.

 



Ну, і яка Баварія без пива? У суміжному Вельтенбурзі розташована і досі функціонує найстаріша чернеча пивоварня у світі. За 20 км від Реґенсбурґа — легендарна пивоварня Schneider & Sohn, а в самому місті можна спробувати пиво однієї з найвідоміших сімей Німеччини — Thurn-und-Taxis, яке подають тут винятково у фірмових келихах.

 

 

 

 

Курорт Гінтертукс (Австрія)



Ірина Мірошник,
президент Immer Group

 

Моя найдивніша подорож привела мене в майбутнє найулюбленіше місце відпочинку. Все почалося п'ять років тому. Одного разу влітку я вперше потрапила в чарівну казку — австрійський гірськолижний курорт Гінтертукс. Більше 3.000 м над рівнем моря. Приголомшлива природа. Неймовірне повітря.

Гінтертукс — це льодовик в Альпах, де можна кататися увесь рік. Альпійських курортів багато в Швейцарії й у Франції, але Австрія на три кроки попереду. Там захмарний рівень організації, підйомники завжди нові, черг немає, розмітка трас, карти — все на висоті. І головне, влітку внизу — пляж і спека, а нагорі — сніг, сонце, гори і драйв. Я серйозно підійшла до справи, багато займалася із тренерами і зараз на спуску відчуваю себе впевнено. Страху немає.

Я ще стрільбою захоплююся, так ось звідти взяла одне правило, яке мені дуже допомагає. І на горі, і з пістолетом ти маєш бути повністю розслабленою, мусиш бути тут і зараз. І тоді навіть 180 км/год на трасі буде в задоволення, і влучання буде — Альфа. До речі, це правило працює скрізь.

У Лондоні ми сиділи за сусіднім столиком із Маргарет Тетчер. Відмінно тоді поспілкувалися — про життя, про дітей, хто де вчиться

Обов'язково чотири рази на рік я на лижах. Осінь-зима — австрійський Ішгль або шведський Арі, весна і літо — Гінтертукс. Тиждень активного катання, прекрасні SPA-процедури, масажі, природа — цього коктейлю мені цілком вистачає, щоб відновитися і перезарядити батарейки.

Є у мене ще один секретний інгредієнт — у кафешці на льодовику Гінтертукс наливають альпійське парне молоко. Сказати, що це смачно, — взагалі нічого не сказати. Відновлює сили краще за найситніший обід.

На все життя запам'яталася поїздка гірським серпантином у Швейцарії. Кабріолет, дорога 1 м завширшки і жодних обмежень у швидкості — справжнє божевілля! За кермом був швейцарець, звичний до таких маневрів, а я під час поїздки схудла, напевно, кілограмів на п'ять.

І ще одна важлива річ у подорожах — це зустрічі з цікавими людьми. Наприклад, у Лондоні ми сиділи за сусіднім столиком із Маргарет Тетчер. Вона була зі своїми племінниками, а ми — з дочками. Відмінно тоді поспілкувалися — про життя, про дітей, хто де вчиться.

На планеті залишилося не так багато місць, де я ще не була. Мрію про поїздку в Антарктиду, хотіла б відвідати Австралію та Ісландію. Ну, а потім можна і в космос.

 

 

 

Острів Крит

Роберт Гулієв,
співзасновник компанії Одесавинпром,
творець бренду Вина Гулієвих

 

Я дуже люблю Грецію, а точніше, найкращу, з мого погляду, її частину — острів Крит. Тут ви не побачите покритих лісами гір — ландшафт дуже сумний, випалений жарким сонцем. Оазиси з оливкових дерев і виноградників рукотворні і розчиняються у безликому пейзажі гірської пустелі. Ніщо на Криті вас не відволікає від головної визначної пам'ятки — моря. Сидячи у 28-градусній воді в закритій від вітрів лагуні, починаєш розуміти, що всі ми родом із нерухомої вологи.

 

Втім, дуже навіть непогано може бути і на березі, особливо якщо ви перебуваєте в готелі Blue Palace. Я зупиняюся в ньому вже 15 років. Він розташований у величезній мальовничій лагуні, де зосереджені найкращі готелі Криту, але Blue Palace розміщений у стороні, за 4 км від метушливого, сповненого численними туристами містечка Елунда. З усіх вікон готелю відкривається приголомшливий краєвид на острів Спіналонга, який у XVI столітті був форпостом на вході в затоку.

Сидячи в 28-градусній воді в закритій від вітрів лагуні, починаєш розуміти, що всі ми родом з нерухомої вологи

Втомившись від розваг на воді (лижі, байдарки, плавання), ви можете скористатися двома ресторанами на пляжі. А також пішки або вплав дістатися села Плакі за 300 м від готелю, де рибалки швартують свої баркаси після риболовлі.

У село приїжджають з усього Криту, так як "рибколгосп" забезпечує таверни найсвіжішими морепродуктами. Тут можна спробувати м'ясо унікального кам'яного лобстера каравіди, який мешкає тільки в цьому регіоні.

Найкраща тутешня таверна, на мій погляд, — Giorgio Giovanni. Її назва — це ім'я господаря, який сам щодня виходить на баркасі в море, щоб забезпечити гостей свіжими морепродуктами без посередників. У ресторані адміністратором працює харизматичний і гостинний кавказець Акім — разом із господарем вони є обличчями закладу.

А ввечері можна влаштуватися у барі на верхньому ярусі готелю, де морський бриз, зоряне небо, ненав'язлива музика і крижане просеко позбавлять вас від тривог і хвилювань буденності.