Люди

Дівчина та мільйони

Ольга Кудіненко, засновниця фонду Таблеточки, розповідає, як переконує великий бізнес допомагати дітям, де одягається і яким чином знімає стрес
Це матеріал Електронної версії журналу Новое Время, відкритий для ознайомлення. Щоб прочитати закриті статті – передплатіть.

Ольга Кудіненко, засновниця фонду Таблеточки, розповідає, як переконує великий бізнес допомагати дітям, де одягається і яким чином знімає стрес

 

Катерина Іванова

 

 

Зручно сівши на підвіконні свого офісу, Ольга Кудіненко, засновниця благодійного фонду Таблеточки, позує фотографу НВ. У неї за спиною — весь Київ, а на грудях, на футболці, напис Рак, гудбай.

Уже сім років Кудіненко і співробітники її фонду допомагають хворим на рак дітям, і сьогодні ця команда вважається однією з найефективніших у країні. Якщо на старті своєї діяльності Кудіненко раділа, коли вдавалося зібрати на ліки хворій дитині кілька тисяч гривень, то тепер у середньому Таблеточки збирають по 3,5 млн грн на місяць. Загалом за сім років роботи фонд надав допомогу на 131 млн грн.

Для досягнення мети Кудіненко та її команда використовують нові ідеї, наприклад, волонтерський фандрейзинг. Так, на свій день народження Кудіненко просить друзів не дарувати їй подарунків, а робити благодійні внески до фонду. Цього року в день 30-річчя Кудіненко баланс її таблеточек поповнився на 1 млн грн. Така ж сума була і торік.

Сьогодні її фонд, який починався як благодійна ініціатива, став генератором змін у країні. Серед змін, які відбулися за його активної участі, — вільний доступ близьких родичів до пацієнтів реанімації, закон про благодійні SMS і розширення списку медпрепаратів для онкохворих дітей, які закуповуються за державні гроші.

А Кудіненко цього мало. Тепер вона замислилася над тим, щоб збудувати дитячу лікарню. Про це Ольга розповідає НВ Style, попередньо не гірше за професійну модель відпрацювавши фотосесію для видання. Кудіненко впевнена: її власна публічність — запорука успіху фонду.

П'ять запитань Ользі Кудіненко:
П'ять запитань Ользі Кудіненко:

1. Ваша найдорожча покупка за останні десять років?

Футболка за €450. У Римі у нас був благодійний вечір, і треба було вдягти вечірню сукню, а у мене її не було. Я зайшла в магазин, купила цю сукню. Весь вечір не зрізала бирки, щоб здати її назад, а її не прийняли. І мені шкода цих грошей досі.

2. Поїздка, яка вразила вас найбільше?

Танзанія.

3. На чому ви пересуваєтеся містом?

На таксі.

4. Вчинок, за який вам досі соромно?

Конкретно не можу згадати. Але, напевно, коли комусь емоційно нахамила.

5. Чого або кого ви боїтеся?

Смерті близьких.

— Як вам вдається збирати щомісяця мільйони? Як це краще робити — використовувати нові методи збору коштів, випробувані на Заході, чи, показуючи фото хворих дітей, тиснути на жалість?

— Це питання, на яке у мене зараз немає відповіді. Тому що у довгостроковій перспективі тиснути на жалість [щоб зібрати гроші], неефективно: люди, які жертвують на конкретну дитину, хочуть, щоб вона одужала. Якщо дитина вмирає, жертводавець відчуває глибоке розчарування і може надовго випасти з числа благодійників. Але якщо тобі потрібно швидко зібрати гроші й у тебе горять терміни, то часто ефективніше тиснути на емоції.

— А які з нових методів найефективніші у фандрейзингу?

— Людям просто допомагати, живучи звичним життям. Тому я вважаю, що майбутнє за двома речами — інтернетом і акціями з ритейлом. У нас є довгострокова акція з мережею заправок КЛО — 25 коп. із кожного гарячого напою АЗС скеровує на Таблеточки. А зараз стартували дві круті акції. Більше, ніж молоко — Молочний альянс продає велику упаковку молока, 10 коп. з якої йде на допомогу підопічним фонду Таблеточки. Друга — #ЖуйДивисьДопомагай: у всій мережі кінотеатрів Multiplex тепер можна купити великий попкорн, 5 грн з якого ідуть на рахунок фонду.

— Чи багато можна зібрати на цих копійках?

— З молока ми плануємо зібрати 200 тис. грн за три місяці.

— Це багато чи мало?

— Якщо порівнювати з операцією одній дитині за кордоном, яка коштує понад €100 тис., тобто під 4 млн грн, звичайно, дуже мало. Але, наприклад, паліативна програма для 25 сімей, які перебувають під опікою фонду, в місяць обходиться в 90 тис. грн. Відповідно, 200 тис. грн — це багато. На цю суму можна закупити ліки на місяць для одного регіонального відділення. Або придбати два очних протези. Що більше — допомога на 1 млн грн чи на 100 грн? Звичайно, мільйон більше. Але з іншого боку, хтось без цих 100 грн недоотримає те, що міг би отримати. Маленької допомоги не буває. Вона або є, або її немає.

 

фото 2

— А на чому фонд тримається більше — на приватних пожертвуваннях чи на разових великих бізнес-донаціях?

— У нас близько 65% благодійників — це фізичні особи. Середній чек — 350 грн, за даними минулого року. Для України це високий чек. Сподіваюся, що благодійні SMS сильно зріжуть нам цей чек — до доступних 50–100 грн.

— Ви проводите багато переговорів із потенційними спонсорами. Як переконуєте їх допомагати?

— Немає в мене секрету. Аргументи народжуються під час бесіди. Коли я йшла до Євгена Черняка [голови наглядової ради Global Spirit, власника ТМ Хортиця], я думала, зараз він буде мені говорити, що алкогольна компанія не може підтримувати дітей. Із цим аргументом я попрацювала, але він навіть не виплив на зустрічі. Ми розмовляли 2,5 години, і Черняк унаслідок допоміг нашому фонду. Правда, думав дев'ять місяців. Але я весь цей час не давала про себе забути.

Або ось я приходжу до однієї дуже відомої та заможної людині з пропозицією допомогти, увійти в оргкомітет благодійного вечора, на якому ми плануємо зібрати 5 млн грн, щоб купити мікроскоп для проведення нейрохірургічних операцій для першого дитячого нейрохірургічного відділення в Охматдиті. А він каже: "У мене є свій благодійний фонд — навіщо мені допомагати твоєму?" Але ми продовжили бесіду, і раптом з'ясовується, що ця людина була в Америці й дуже її любить. Я йому кажу, мовляв, а ви знаєте, що Білл Гейтс має свій фонд, але він водночас підтримує й інші фонди? Цей аргумент для нього спрацював.

— Узагалі багаті і знамениті охоче погоджуються допомагати?

— У всіх така ілюзія, ніби я написала, й одразу всі відгукнулися. Але це не так. Наприклад, коли вийшла премія Люди нового времени, я написала Андрію Ставніцеру: мовляв, здрастуйте, я Оля, ми з вами входимо в один список, я думаю, таким людям потрібно триматися разом, давайте познайомимося. Зустрілися ми тільки через півроку — це швидко ще. Внаслідок він погодився нам допомогти. Я можу бути нав'язливою, коли добиваюся зустрічі.

— До того, як заснувати й очолити найвідоміший благодійний фонд, ви працювали в піарі. Яким ви уявляли собі благодійний сектор і яким він виявився зсередини?

— У мене було переконання, що благодійністю займаються дуже класні люди. І моя думка не змінилася. Але з понад 17 тис. фондів я максимум десяток назву, яким довірила б гроші, тому що знаю, що точно не крадуть. А тих, хто не краде і робить щось класне, від сили п'ять. Немає стандартів сектору, люди не підтримують один одного, не об'єднуються.

 

ФОТО цитата

Я розривався між тим, щоб ефективно провести день і приділити увагу доньці

— Наскільки я знаю, ви єдина людина в Таблеточках, яка не отримує зарплати. А зараз, після народження доньки, повністю залежите фінансово від чоловіка. Чи не думаєте щось змінити?

— Тепер доходжу висновку, що так, я хочу повернутися на роботу. Хочу стартувати з особистими платними консультаціями з благодійності та фандрейзингу. Не знаю, скільки це буде приносити грошей, але я хочу створювати для компаній стратегії з корпоративної соціальної відповідальності, проводити тренінги з фандрейзингу для благодійних фондів та з побудови їхньої місії та стратегії. Відчуваю, що я в цьому успішна і можу це робити, хоча не знаю, наскільки це потрібно.

— В якому режимі ви зараз живете?

— Я вже чотири роки живу на два міста [Київ і Москва, звідки родом чоловік]. Літаю досить багато. Я літала менше, коли тільки народила, а зараз Вірі вже 2,5 роки, і я зірвалася з усіх гальм, літала як ніколи багато — у мене до листопада буде ще дві дводенні поїздки, потім у листопаді на 2,5 тижні й ще раз у грудні.

— Це ж, напевно, втомлює і фізично, і психологічно. Як ви розставляєте пріоритети?

— Сьогодні вранці я усвідомила, що втратила свій дар сну в літаках. У мене був виліт о 5:40, тобто я встала о третій ночі. Щоразу зарікаюся літати цим ідіотським рейсом, але розумію, що треба бути в Києві вранці, щоб максимально ефективно провести день. Їхати напередодні вдень — це не вкладати дитину на ніч, втрачати час [який можна провести] з нею. Я розривався між тим, щоб ефективно провести день і приділити увагу доньці. Баланс я поки що не знайшла.

— Думаю, ваша робота пов'язана з емоційним вигоранням. Як підзаряджаєте внутрішні батарейки?

— Я дуже мудро зробила, коли два роки тому найняла CEO, і тепер моє спілкування із командою фонду зводиться тільки до спілкування із нею. Також працюю з відділом фандрейзингу та комунікацій — просто це моя сфера. І я рада цьому, бо не сильна в тому, щоб вислуховувати, підтримувати співробітників, коли у когось поганий настрій. Буду чесною: я відверто слабка в цьому, і мені не подобається це робити.

Проте вигоряння накочує періодами. Я дуже засмучуюсь, коли не реалізується якийсь проект, мене це сильно відштовхує назад.

— Як ви себе балуєте? Шопінг, дівич-вечори, SPA?

— Я не ходжу в SPA, а на шопінг мені завжди шкода грошей. У мене подружка відкрила магазин онлайн-шопінгу Капсула. Кілька років тому вона підібрала мені два або три гардероби, і майже всі речі я ношу досі. Я жартую, що мені потрібен такий шопінг, щоб все по 10 грн, але там висіла б MaxMara.

Єдине, що я собі дозволяю, — манікюр у дорогому салоні. У Москві є дуже класний салон, я приходжу туди і кайфую. Там роблять манікюр дуже довго — дві години, і коштує він удвічі дорожче, ніж скрізь. Вони приносять класну каву з цукерками або чай. Там у кожного клієнта свій телевізор, і ти можеш обрати фільм, який хочеш подивитися у навушниках. Це мої дві години релаксу. Я туди їду цілеспрямовано побалувати себе.

— Про що ви мрієте?

— Я мрію збудувати в Україні дитячу лікарню майбутнього. Чим далі, тим більше я приходжу до висновку, що ситуацію зі смертністю від раку в Україні кардинально не змінити, якщо не створити лікарні, якою керуватимуть професіонали, не залежні від держави та політики. Цей проект буде реалізовано на ґранти, гроші приватних інвесторів і, можливо, частково держави. Думаю, це питання найближчих кількох років.

— А для себе — про що?

— Якщо чесно, про велику квартиру — від 300 до 350 кв. м. Більше не треба і менше не треба.