Погляди

Вийти на арену

Українці немов сховалися від усього світу. Нас немає на міжнародній сцені, ми навіть не намагаємося шукати відповіді на глобальні виклики. Настав час це змінити. час дорослішати

Українці немов сховалися від усього світу. Нас немає на міжнародній сцені, ми навіть не намагаємося шукати відповіді на глобальні виклики. Настав час це змінити. Час дорослішати

  

 

Олеся Островська-Люта,
директор Мистецького арсеналу

 

Ч и існує Україна на світовій арені? Більшість, напевно, скаже: "Ну, звісно!" У нас же є дипломатія, ми беремо участь у спортивних змаганнях, військових навчаннях, і слово Україна регулярно з'являється на шпальтах іноземних медіа. Не завжди в тому сенсі, в якому хотілося б: рідше у зв'язку з науковими проривами, частіше — у справах про ухилення від сплати податків, на кшталт випадку з Полом Манафортом, але все ж як суб'єкт міжнародного життя. І тут варто задуматися: а що таке ця світова арена? Звідси починається пафос, якого ніяк не уникнути, оскільки йдеться про те, що називають глобальними проблемами людства.

Міжнародна арена — це спільний інформаційний простір, де постійно обмінюються ідеями з питань, актуальних для всіх держав. Тут людство обговорює спільний порядок денний і варіанти взаємодії щодо таких викликів, як зміна клімату, міграція, нерівність, дослідження космосу. Саме тут йде пошук нового політичного порядку, здатного відповідати технологічним проривам людства. І де в цьому всьому України? Які відповіді на ці виклики пропонуємо ми?

Так ось, моя думка: на цій сцені українського суспільства — нас із вами — немає. Чому? Тому що у нас прийнято цікавитися малими практичними питаннями, актуальними для самої України. Ми навіть не наважуємося говорити на теми, які обговорюють "великі народи": міграція, нерівність, розрив між політичним устроєм і технологічним прогресом. Крім того, на жаль, нам як суспільству часто і нічого сказати. Так, наша культура цікава, але її творці мають мислити глобально, навчитися звертатися до людини з будь-якого куточка світу. І цього нам сьогодні дуже не вистачає.

Чи знаєте ви, наприклад, що в Німеччині, на найбільшому перекладацькому ринку Європи, наша література вважається літературою малої мови? Тобто така, коли носіїв дуже мало, а сама література є етнографічною практикою, а не справжнім обговоренням людської екзистенції. Наша наука ще тримається, але це радше диво. Наші політики і журналісти зосереджені на внутрішніх проблемах — їм нема чого сказати про політику Венесуели або уряд Нігерії. Ми живемо обмеженим життям. Ми немов сховалися від усього світу і стоїчно витримуємо удари долі, оскільки не шукаємо відповіді на глобальні виклики, хоча вони все одно б'ють по нас. І це потрібно змінити. Час стати суспільством із реальним голосом. Час дорослішати.

На жаль, нам як суспільству часто
нічого сказати

Але як це зробити? Ще нещодавно мені здавалося, що для цього потрібні спільноти однодумців. Де люди погоджувалися б у базових питаннях і намагалися знайти відповідь в одному напрямку. Зараз же думаю, що для цього потрібні мережі взаємодії. І в них не обов'язково мають бути однодумці. Тут потрібні люди і правих, і лівих поглядів, гуманітарії та математики, поети і бізнесмени, дипломати, чиновники, художники та активісти — і між ними має бути інтенсивний інтелектуальний обмін ідеями. Пошук відповідей на глобальні світові питання.

Як це відбувається? Є різні історичні рецепти. Один із них — знаменита ренесансна Республіка листів. Мережа обміну листами між тодішніми інтелектуалами з усіх куточків Європи. Інший — підстава так званого товстого інтелектуального журналу, який всі ці люди читають. Таким чином формується поле спільного мислення. Ще один — великі інтелектуальні події на зразок Книжкового арсеналу. Завдяки таким ініціативам через якийсь час ми будемо готові до рівноправної участі в світовому обміні ідеями: через мистецтво, літературу, через участь у міжнародних наукових проектах, артикульоване членство у світових дипломатичних організаціях. Однак знайдемо політичну суб'єктність лише тоді, коли дійсно дозволимо собі думати про такі непрактичні, здавалося б, для нас питання, як, наприклад, сьогоднішня міграція.

І ще важливо пам'ятати. Фрідріх Ніцше казав, що світ змінюють ідеї, що приходять на голубиних лапках. Настільки тихо, що ми нездатні їх одразу помітити. Це означає, що потрібно бути чуйними до ідей і думок, навіть до нереальних і в чомусь смішних. Колись саме такими сміховинними спочатку здавалися великі наративи людства — комунізм, християнство, ліберальна демократія. І вперше ці ідеї опиняються у культурі саме тому, що люди мистецтва можуть вловити їх, поки ті витають у повітрі. Тому немає кращого способу зрозуміти світ і дух часу, ніж за допомогою мистецтва, літератури, молодіжної культури. Тільки так Україна отримає надію на вагоме місце на світовій арені майбутнього.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.