Ідеі

Вершники без голови

Звичка до поверхневого читання, підхоплена у Мережі, веде до нездатності глибоких роздумів

Звичка до поверхневого читання, підхоплена у Мережі, веде до нездатності глибоких роздумів

 

Ірина Ілюшина

 

 

Maryanne Wolf. Reader, Come Home: The Reading Brain in a Digital World, 2018

 

О дного разу Меріенн Вольф, нейробіолог із Каліфорнійського університету і велика поціновувачка літератури, вирішила перечитати свою улюблену Гру в бісер Германа Гессе. Результат її вразив: книга здалася їй нудною і занадто складною.

Так Вольф виявила, що її здатність до вдумливого читання дуже здала позиції, та жахнулся від того, що сталося з її вмінням концентруватися — адже вчена є експертом у цьому питанні. Причина, на її глибоке переконання, у тому, що вона багато читає в інтернеті.

Ця проблема докучає не тільки Вольф: якщо раніше люди читали лінійно, тобто одне слово за іншим, то тепер прочитують заголовок або верхню лінію, а далі просто сканують лівий бік тексту, додумуючи зміст правого. Це збільшує швидкість читання, але погіршує розуміння тексту. Постійне читання з екрану впливає на тип читання, яким ми користуємося, коли читаємо з паперу.

Ми стаємо просто декодерами інформації

Вчені прийшли до висновку, що в Мережі виникає новий вид читання, за яким, можливо, криється й інший тип мислення, і навіть інше відчуття себе. В англійській цей спосіб споживання інформації отримав назву skimming — поверхневе, швидке читання, проглядання тексту побіжно, по діагоналі.

Вольф стурбована цими змінами: людство втрачає здатність до вдумливого читання. Ця здатність, на її думку, за суттю, стоїть біля витоків нинішньої прогресу людства. Коли ж ми читаємо онлайн, каже Вольф, ми стаємо просто "декодерами інформації". Наші вміння інтерпретувати текст, будувати смислові зв'язку не використовуються.

Глибоке читання, стверджує Вольф, не відрізняється від глибокого роздуму. Якщо ми втратимо цю здатність, то пожертвуємо чимось важливим не тільки для нас самих, але і для нашої культури. Глибоке читання сприяє емпатії, уяві, критичному мисленню та саморефлексії. Розвиток "критичних аналітичних повноважень і незалежного судження", переконана Вольф, має важливе значення для життя в умовах демократії. А "цифрове" читання руйнує ці якості.

Водночас автор усвідомлює те, що всі ми — заручники нових технологій, і відмовитися від цифрового читання просто неможливо.

 

 

Michele Gelfand. Rule Makers, Rule Breakers: How Tight and Loose Cultures Wire Our World, 2018

 

Сила обставин

Як виникають нації педантів, і як виникають нації лібералів та креативників

 

М ішель Гельфанд, професор психології, 20 років подорожувала світом, досліджуючи причини глибоких відмінностей у культурі та поведінці людей різних країн. Факти, зібрані Гельфанд, свідчать про те, що жорсткіші культури, як правило, формуються у народів перед обличчям проблем — екологічних, високої щільності населення або загрози війни.

Жорсткі культури мають сильні соціальні норми і нетерпимість до відхилень від них, водночас, як вільні культури вельми ліберальні. Наприклад, США, відносно ліберальна культура, несуворо ставиться до певних порушень норм, як-от сміття або собачі екскременти на вулицях. У суворішому нормотворному Сінгапурі вулиці чистіші деяких приміщень у США. В Бразилії люди зазвичай запізнюються на ділові зустрічі, а в Японії, країні жорсткої культури, не тільки люди, але і потяги завжди прибувають вчасно.

На перший погляд життя у жорстких культурах може здатися суворим, зате там більше порядку. У них менше боргів, менше залежностей, на кшталт зловживання наркотиками, а суворі правила і покарання за їх порушення забезпечують стабільність і традиції.

Ліберальні культури, як правило, дезорганізовані та мають проблеми з правопорушеннями. Проте вони відкриті для нових ідей і нових людей, що дозволяє їм бути гнучкішими і сприяти інноваціям.

Ґрунтуючись на цьому підході, Гельфанд пропонує розглядати культурні потрясіння, такі як тероризм і глобалізація, з погляду їх сприйняття у різних культурах. Люди жадають порядку, коли їм загрожує небезпека, і ця загроза виливається у захоплення авторитарними лідерами на зразок Дональда Трампа або Марі Ле Пен, які до того ж уміло перебільшують загрози.

Важливий принцип золотої середини: занадто жорстка культура або занадто ліберальна однаково погані. Країни із безліччю обмежень посідають низькі місця у рейтингах щастя, а дефіцит норм і обмежень також призводить до проблем. Збалансованими країнами автор називає Німеччину, Францію і Велику Британію.

 

 

Ken Starr. Contempt: A Memoir of the Clinton Investigation, 2018

 

Казка про Моніку

Через 20 років після скандального зв'язку між Монікою Левінські та Біллом Клінтоном колишній спеціальний прокурор Кен Старр публікує свій погляд на те, що сталося

 

А мериканський юрист Кен Старр свого часу вів гучну справу президента США Білла Клінтона з боку обвинувачення. І хоча тоді Старра ненавиділа половина Америки, після завершення процесу в юриста не було проблем із пропозиціями — всі хотіли переманити його у свою команду.

Через 20 років Старр виклав свою версію подій у книзі, що стала бестселером, Презирство: Мемуари про розслідування справи Клінтона.

У 1995 році випускниця коледжу Моніка Левінські стала стажеркою Білого дому. У неї почалися стосунки з Клінтоном, про які вона розповіла своїй подрузі. Та натомість пізніше надала плівки із записами розмов Клінтона та Левінські Старру, який розслідував пов'язані з Клінтоном справи, такі як Вайтвотерський скандал і скандал через порушення режиму секретності документів.

Всі ці факти у підсумку наштовхнули прокурора на думку про презирство Клінтона та його дружини до системи правосуддя. Старр наголошує, що Білл та Гілларі не були жертвами війни республіканців проти демократів — вони витончено і нахабно грали із законом, зловживаючи своїми повноваженнями та привілеями.

До того ж під час слухань у Сенаті всі демократи проголосували за виправдання Клінтона як у лжесвідченні під присягою, так і в перешкоджанні здійснення правосуддя, крім того, до них приєдналися із десяток республіканців.

Також від Старра дістається й Гілларі Клінтон, яку він називає "самовдоволеною і зневажливою".

"Клінтони були талановитими, звісно, але глибоко зіпсованими і нечесними людьми, постійно демонстрували своє презирство до закону, — продовжує Старр. — Це була моя особиста трагедія і трагедія для Америки".

 

 

Anand Giridharadas. Winners Take All: The Elite Charade of Changing the World, 2018

 

Все можуть багатії

Справжня влада в економічно успішних країнах перебуває в руках фінансових титанів, яких правити співгромадянами ніхто не обирав

 

Х оча фінансова криза призвела до зникнення 12,6% світового багатства, після неї економічна нерівність у всьому світі тільки погіршувалася. І якщо до початку 2000-х 1% найбагатших людей світу володів 45,5% усіх багатств, то до 2017-го року їм належало вже понад 50%.

Глобалізація, технології та лібералізація ринку не принесли обіцяних переваг — принаймні, не для середнього класу в розвинених країнах. І частина провини лежить на економічних елітах — корпоративних титанів, пише у своїй книзі-бестселері Amazon професор Нью-Йоркського університету Ананд Гірідхарадас.

Сьогодні еліти позиціонують себе як рятівники бідних і прагнуть приносити більше користі, але навіть не думають приносити менше шкоди. Коли в Давосі перед камерами корпоративні лідери говорять про зміну клімату, зростаючу нерівність та фінансову нестабільність, у кулуарах і за вечерею вони хвалять скорочення податків для мільярдерів і звеличують новий економічний світ, який вони ж створили.

Цей світ — світ насаджуваного бездумного споживацтва, світ-супермаркет, який складається із людей, які не замислюються про наслідки своїх дій.

Питання, на яке Гірідхарадаc шукає відповідь: чому найсерйозніші проблеми суспільства вирішуються економічною верхівкою, яка навіть не є демократично обраною, а не публічними інститутами, які вона руйнує шляхом ухилення від податків? Гірідхарадаc пропонує свій варіант виходу із ситуації: ми маємо самі створити надійніші, рівноправні інститути, які змінять світ.

Головна сучасна проблема, з якою стикаються розвинені країни, — це несумісність демократії та соціальної нерівності. І в цій ситуації особливо небезпечні ті, хто вірить, що працює на покращення світу, а насправді витрачає зусилля та гроші на невеликі коригування курсу, поки система залишається такою, як є, — готовою вибухнути будь-якої миті.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.