Бізнес

Національний інтерес

Журнал Новое Время продовжує серію матеріалів про успішних підприємців із різних регіонів країни
Це матеріал Електронної версії журналу Новое Время, відкритий для ознайомлення. Щоб прочитати закриті статті – передплатіть.
Формуємо коаліцію

Великі міжнародні фонди та гуманітарні місії зробили ставку на підтримку малого і середнього бізнесу в Україні. Ми теж

 

Андрій Пишний,
голова правління Ощадбанку

 

Н ещодавно дізнався цікаву для себе новину. Міжнародний Червоний Хрест проводить в Україні свою програму підтримки підприємництва. Так, та сама організація, яка надає екстрену, найнеобхіднішу допомогу в регіонах, де жителі постраждали від війн і стихійних лих. Їх програма передбачає гранти для підприємців і людей, що тільки планують відкрити свою справу. Необхідна умова — створення двох робочих місць. За кожне з них надається 75 тис. грн.

Програма Червоного Хреста обмежена територією поблизу лінії розмежування. Там наявність підприємців — це питання життя і смерті. Наївно розраховувати на сплеск інтересу інвесторів до місця, біля якого рвуться снаряди. Однак у безпосередній близькості від воєнних дій проживають 600 тис. осіб, яким потрібно десь працювати, щоб мати кошти для існування. Надія одна — на внутрішнього інвестора, підприємця.

Ще один аспект — інфраструктурний. Саме ця лінія розмежування сокирою пройшлася логістичними та інфраструктурними зв'язками між частинами регіону. Банальний приклад: раніше по хліб треба було пройти через вулицю, зараз — через дві лінії окопів. Щоб забезпечити наших людей хлібом, потрібен новий магазин. А значить, потрібні інвестиції — нехай і невеликі — щоб його створити. І ось тоді на допомогу приходить Червоний Хрест. Та й Ощадбанк — напевно, єдина фінансова установа, яка не боїться брати на себе ризик кредитування у прифронтовій зоні.

Втім, і на решті території України, далекій від воєнних дій, набіги інвесторів не спостерігаються. А значить, і тут надія — на мікро- і малий бізнес. На жаль, рівень розвитку підприємництва в Україні у порівнянні з сусідньою Польщею низький. Там — 3,6 млн підприємців, у нас — тільки 2 млн. До того ж наші підприємці у переважній більшості в чистому вигляді не є такими.

Багато з них просто допомагають великим корпораціям оптимізувати оподаткування. Реальних бізнесменів усього — за нашими підрахунками — близько 400 тис. Це в дев'ять разів менше, ніж у Польщі, яка почала ринкові перетворення практично в той же час, що й Україна.

У нас є мрія виправити цей стан справ. Не поодинці, а в коаліції, яка об'єднається навколо програми підтримки малого бізнесу Ощадбанку — Будуй своє. В рамках цієї програми журнал Новое Время продовжить розпочату в травні 2018-го серію матеріалів про успішних підприємців із різних регіонів країни.

Наша коаліція постійно розширюється. Є партнерські програми для малого бізнесу від великих компаній, які здійснюються через веб-портал Будуй своє. Є програми підтримки підприємництва поважних міжнародних організацій: фонду WNISEF, Німецько-українського фонду, Європейського інвестиційного банку, Європейського інвестиційного фонду. Можна вважати, що опосередковано і Червоний Хрест причетний до нашої коаліції.

Важливу роль у програмі відіграють і органи місцевої влади. На сьогодні ми маємо 38 підписаних угод між ними й Ощадбанком — про часткову компенсацію кредитної ставки для підприємців регіонів. Децентралізація також дає свої результати — спрощуються регуляторні процедури для бізнесу.

Хотілося б бачити в нашій коаліції більше іноземних інвесторів. На рівні великого бізнесу інвестування в Україну хоч якось, але йде. Наприклад, будується 90 нових зернових елеваторів за участю іноземців, провідні американські та європейські компанії заходять у літако- і машинобудування, цікавляться альтернативною енергетикою і переробкою відходів.

Розпочато малу приватизацію через систему ProZorro. А це понад 700 державних і комунальних підприємств у всій Україні вартістю до 250 млн грн кожне. Ми — перші в Європі і четверті у світі за виробництвом меду. До нас їдуть італійці і данці, поляки і чехи, запускають молочні ферми, варять прекрасні брендові сири, відкривають ресторани європейського рівня.

У нас якісний кадровий потенціал у сфері IT, точного машинобудування, транспорту і логістики, будівництва, гірничо-металургійного комплексу і в багатьох інших галузях. Україна — країна великих можливостей не тільки для українців, а й для іноземців — точка зростання для всієї європейської економіки на найближчі десятиліття-два. А це, мабуть, найефективніша асиметрична відповідь на російську гібридну агресію, яка спрямована не тільки проти України, але й проти західних інституцій і цінностей, мало не насамперед.

Слизька справа
Слизька справа

Сергій Данилейко, полтавський бізнесмен, вирощує їстівних равликів і годує ними себе і парижан

Сергій Данилейко, полтавський бізнесмен, привіз із Парижа смачну в усіх сенсах слова ідею — вирощувати їстівних равликів. Тепер вона годує його і не тільки

 

Світлана Угнів,
Андрій Леденьов

 

 

Ц е було чи не найбільшою ризиковою операцією полтавчанина Сергія Данилейко в його діловій кар'єрі — почати бізнес із вирощування та експорту равликів. Хоча комплектування для виробництва меблів, якими він займався багато років, були значно ґрунтовнішою і знайомою справою, все ж 38-річний підприємець ризикнув.

Зробив він це в найбільш нестійкий період у новітній історії України — в 2015 році, коли країна котилася в економічну прірву. Падіння ВВП було катастрофічним — 15%. Девальвація — рекордна, за 2015 рік гривня подешевшала щодо до долара в півтора рази. До місця воєнних дій, або так званої АТО на сході України — близько 300 км, практично рукою сягнути.

У цей самий момент Данилейко перебував у туристичній поїздці в Парижі і вперше спробував равликів. Саме тоді, в тиші паризьких вулиць, він прийняв доленосне рішення — організувати в Полтавській області екзотичний бізнес із прицілом на західноєвропейські ринки. Йшлося про ферму з вирощування равликів, а також їх приготування.

"Я шукав різні шляхи диверсифікації доходів, — пояснює бізнесмен причини крутого розвороту своєї підприємницької спеціалізації.— Якщо ви довго перебуваєте в одній точці, то рано чи пізно ваш бізнес може померти".

До равликової ферми Данилейко займався організацією кафе швидкого харчування, а також ще одним проектом, пов'язаним із виробництвом меблів для VIP-сегмента. Але ці, як і багато його інших починань, не мали успіху.

"Я ще думав займатися жаб'ячими лапками, — продовжує Данилейко.— А потім вичитав на форумі, що з равликом набагато дешевше і швидше заробляти гроші".

Удача і правда усміхнулася неспокійному полтавцю.

фото_2

МЕНЮ ГУРМАНІВ: Страви з равликів із різними видами соусів набувають усе більшої популярності в усьому світі

Крутий поворот

У непростому для України 2015 році Данилейко несподівано для себе прийняв нетверде рішення виїхати з країни. Все було готове до від'їзду, але в останній момент зірвався робочий контракт. Як виявилося — на краще. Підгледівши в Парижі ідею вирощування равликів, українець вирішив, що Полтавська область цілком підійде для того, щоб вести бізнес і реалізувати задумане. У всякому разі, варто було спробувати це довести.

Перших своїх равликів Данилейко купив у Польщі. І ось він, перший прокол: маточне стадо виявилося поганої якості. Близько 75% особин загинуло. На другий рік загинуло близько 70% стада. Саме час було здатися.

"Ми були шоковані, — розповідає Данилейко.— Це результат допущених помилок".

Тільки на третій рік він зумів виростити пристойне стадо равликів — до 20 т. І потім легко продав їх усередині країни. Оскільки в цей час в Україні почався равликовий бум, маткові стада равликів прекрасно розходилися.

Тепер, коли справи пішли краще, Данилейко міркує зі спокоєм грецького філософа: "Гроші часто лежать під ногами, але треба вміти їх підняти".

Бізнесмен займається своєю новою справою лише четвертий сезон. Зараз на його фермі працюють десять осіб. Гаряча пора стартує в березні, а завершується восени. У цей період Данилейко облаштовує для своїх вихованців равликовий рай: спецосвітлення, туманоутворення, посилене харчування. В обмін на цю турботу отримує ікру, з якої вилуплюються маленькі равлики. На цей момент вже йде збирання "урожаю". Найбільш активна його фаза припадає на жовтень.

Частина равликів відправляється на продаж, а частина як маточне стадо залишається на фермі. Там равлики поміщаються в холодильні камери і впадають у стан анабіозу, в якому перебувають до весни.

Торік ферма бізнесмена Равлик 2016 залишила для своїх потреб півтори тонни маточного стада, а цьогоріч планують підняти цю планку майже втричі. Робиться це для того, щоб уже в наступному році отримати новий рекордний урожай.

У 2018-му Данилейко планує зібрати близько 45 т равликів за середньої вартості кілограма продукту €3,5. Навіть поверхові знання таблиці множення дають підприємцю підстави сподіватися, що він виторгує близько €140 тис.

Говорячи про обсяг перших інвестицій, Данилейко зазначає, що в перший рік він вклав близько €30 тис., у другий — приблизно стільки ж. У підсумку аби вийти на виробництво в 50 т, загальний обсяг його інвестицій складе не менше €130 тис.

Наступного року Данилейко поставив перед собою завищені капіталістичні зобов'язання — виробництво 150 т равликів. І це не межа. Схоже, з нею Данилейко ще не визначився. Один із польських конкурентів, що виробляє зараз 400 т делікатесу і до якого підприємець їздив на майстер-класи, мотивує його на нові подвиги.

Крім вирощування равликів, полтавський підприємець консультує подібних собі ентузіастів, охочих навчитися основам равликової справи. Він навіть став експертом дорадчої служби, яка надає консультативні послуги та об'єднує фахівців у різних сферах фермерського господарства для навчання за напрямками. Крім того, фермерам-студентам держава тут відшкодовує 90% від вартості навчання.

Кількість бажаючих освоювати ази розведення равликів зростає щодня. Але осилити весь шлях виходить далеко не у кожного. "Торік мені зателефонували 500 осіб, із них на навчання приїхали 150, — пояснює Данілейко.— З них я навчив, продав маткові стада і допоміг відкритися 28 фермам".

Таким чином через освіту Данилейко створює для себе конкуренцію і водноча нарощує власні виробничі потужності. Спільно зі своїми учнями формує партії, які підуть на експорт під його брендом Ukrainian Snail Holding. У цьому випадку підприємець отримує додатковий прибуток від продажу товару своїх компаньйонів — йдеться про частку в 5-10%. Справа взаємовигідна. Невеликому виробникові-початківцю вийти на продуктові полиці Європи надзвичайно складно. Ще складніше забезпечити стабільні партії певного обсягу.

"Я був у одній компанії у Валенсії, де щодня отримують 14 т равлика. Вдумайтеся! — робить паузу Данілейко.— Мені говорили: привозьте стільки, скільки можете виростити, все заберемо".

Бізнесмен також розповідає, що місяць тому уклав контракти в Іспанії. Днями він відлітає до Франції, звідти вирушить у Бельгію та Німеччину. У цій поїздці заплановані зустрічі з 15 компаніями.

фото_1

ТОВАР ОБЛИЧЧЯМ: Засновник равликової ферми на Полтавщині Сергій Данилейко демонструє свою продукцію, яка продається у багатьох мережах України

Світле майбутнє

І герой статті, й експерти впевнені у світлому майбутньому вирощування українських равликів — нового тут сільськогосподарського напрямку. У торговельній мережі Сільпо, наприклад, равлики вперше з'явилися лише в 2013 році, коли компанія знайшла одного з локальних виробників у Вінницькій області.

"Равлики стають усе популярнішими, — розповідає керівник проекту Лавка традіцій Олександр Пазинюк.— І вирощені в нашій країні нічим не поступаються імпортним равликам".

Утім, український споживач тільки придивляється до делікатесу. Для цього є мільйон причин. Дві з них — низька купівельна спроможність і несформована гастрономічна традиція.

"Равлики — все ще екзотичний і досить дорогий продукт для нашої країни, — підтверджує Ольга Насонова, генеральний директор компанії Ресторанний консалтинг.— Бачу їх тільки на фестивалі Вулична їжа. Вони вже з'явилися і в ресторанах, але це елітні заклади з невеликим потоком людей".

Зовсім інакше справи йдуть у Європі. Там і з купівельною спроможністю все набагато краще, ніж в Україні, і традиції склалися так давно, що вже ніхто і не згадає часів, коли равлики не заповзали в раціон європейців.

А їм все мало. Данилейко наводить приклад, як у 2015 році в Європі фермери виростили 450 тис. т равликів. Потреба ринку тоді була на рівні 700 тис. т. У 2017 році тамтешні виробники виростили 850 тис. т, а ринок уже зажадав 1,5 млн т.

"У нас потенціал величезний — стільки земель пустує!" — Данилейко замислюється про перспективи вітчизняного равлиководства. У Польщі, як стверджує підприємець, уже тисяча равликових ферм, і він упевнений, що протягом найближчих 10 років стільки ж з'явиться і в Україні.

"Тут ви працюєте у гривні, а продаєте в євро", — пояснює він очевидну вигоду своєї справи.

З ним солідарний і Петро Лаха, експерт асоціації Український клуб аграрного бізнесу. За даними асоціації, за торік Україна вийшла на непоганий результат — 350 т равликового експорту.

Лаха розповідає, що тепер в Україні з'явився сільськообслуговувальний кооператив Український кластер виробників равликів, який буде займатися зокрема відкриттям експорту равликів до Іспанії, Італії та Франції, де готові платити €4-6 за кілограм. Коли Данилейко чує ці цифри, у нього спалахують очі.

Швидкість равлика

Бізнес-середовище змінюється не так швидко, як нам хотілося б, але все ж змінюється. Новий тип підприємця поступово видавлює старих "рішал" зразка 1990-х і все ширше відкриває для себе можливості на міжнародних ринках

 

Ігор Гут,
керівник шведського проекту Develop Your Business,
член Несторівської групи

 

О сновна причина появи підприємців, подібних до Сергія Данилейка, полтавського равликового фермера — нові експортні можливості. Поруч відкрився європейський ринок — найбільший і найплатоспроможніший ринок у світі. Далі йдуть США, потім — Південно-Східна Азія. З погляду розвитку бізнесу й економіки Україна має стратегічне положення. Ті, хто зрозуміють це першими, можуть збудувати експортно орієнтовані компанії та заробити великі капітали.

Цей полтавський підприємець продемонстрував, що він схильний до ризику, розумний і активний. Він швидко зорієнтувався із продукцією, побачив її експортний потенціал і почав створювати все з нуля. Адже ще нещодавно такої галузі, як равликове виробництво, в Україні не було.

Другий момент. Спростилося дрібне адміністрування, пов'язане з відкриттям бізнесу, проведенням експортних операцій. Ось як стало простіше отримати паспорт, прийшовши у сервісні центри, так само і з відкриттям компанії або отриманням дозвільних документів. Хоча, звичайно ж, ми ще не Швеція, де за півгодини через інтернет можна вирішити практично будь-які регуляторні питання. Але ми на цьому шляху.

Ще один фактор зростання — Європейський банк реконструкції та розвитку. З'явився доступ до різних грантів і програм, кредитів. Іноді безпосередньо або через українських банкірів. З'явилося багато освітніх програм, зокрема пов'язаних із просуванням експорту. У Кабміні з'явилася організація Export Promotion Office.

Ми з ними співпрацювали, брали участь у першій торговій місії в Стокгольмі. У них хороший та інформативний сайт. Вони залучили до своєї роботи іноземні посольства. Звернули увагу на нові цікаві ринки, наприклад у Африці.

З мінусів назву темп реформ і процесів щодо спрощення ведення бізнесу. Все, що не пов'язане з комерційною діяльністю, відволікає підприємця і відбирає його головний ресурс — час і сили. Наступний негативний фактор — вартість капіталу, яка залишає бажати кращого. Підприємцю потрібні доступні кредити в гривні.

А ставки на сьогодні стартують від 20% річних. Це означає, що, виплативши всі зарплати і податки, треба зуміти заробити більше 20% прибутку. Для тих, хто працює на внутрішньому ринку, це проблема. У покупців в Україні платоспроможність низька. Так вже виходить, що для підприємця, особливо початківця, найчастіше перше кредитування — це або друзі-знайомі, або дрібні й дорогі банківські кредити. А тим часом Національний банк знову підвищив облікову ставку — тепер уже до 18%. І це нічого хорошого підприємницькій ініціативі не обіцяє.

Проходить страх, який придушував ініціативу

Ну, і, звичайно ж, інфраструктура. Наша країна розірвана. Ми зі Стокгольма у Гетеборг (відстань 470 км, як між Києвом і Харковом) доїжджаємо, перетинаємо Швецію, за 2,5-3 години. Швидкісний режим там удвічі вищий, ніж у нас, — 200 км на годину. І планують підняти до 250. Нам теж треба підвищувати швидкісний режим — із Києва до Дніпра ми повинні доїжджати за 2-3 години, а не за 5-6.

Інфраструктурою я в цьому випадку називаю все — від бізнес-освіти (з її відсутністю спеціалізованих програм) і закінчуючи дорогами, літаками і швидкісним інтернетом. За п'ять років цю інфраструктуру можна підняти до невпізнаного рівня.

Як підсумок: після революції гідності в повітрі запахло свободою, яка стає певною мірою нашою культурою і ментальністю. Дух свободи для підприємництва відіграє важливу роль. Проходить страх, який придушував ініціативу. Раніше Сергію Данилейку, може, і на думку не спала б ідея вирощувати равликів і експортувати їх на Захід.

Підприємницьке поле кардинально зміниться у найближчі 5-10 років. Ми сьогодні ще тягнемо баласт у вигляді вихідців із "ділового середовища" 1990-х. Раніше було багато "рішал" — якщо домовився із податковою, пожежниками і митницею, ти вже конкурентоспроможний. Поступово вони сходять із дистанції.

Зараз з'явилося безліч тих, хто розумніше, швидше, ефективніше працює в експортному напрямку та створює більше цінностей для кінцевого споживача. Не всі компанії готові змінюватися, і не всі зможуть перебудуватися. Хто зможе, той буде рухатися далі. Це хороший, здоровий процес, він звільняє простір для нових підприємців.