Погляди

Країна в сльозах

У Бразилії згорів найбільший музей Південної Америки, 20 млн цінних експонатів втрачені назавжди. Для України це урок, який варто вивчити, доки не пізно  

У Бразилії згорів найбільший музей Південної Америки, 20 млн цінних експонатів втрачені назавжди. Для України це урок, який варто вивчити, доки не пізно

 

 

Олеся Островська-Люта,
директор Мистецького арсеналу

 

Т иждень тому бразильський письменник Пауло Коельо написав: "Наша країна в сльозах". Йшлося про неймовірну втрату найбільшого в Південній Америці Національного музею Бразилії, що стала пекельною виставою для всього світу.

2 вересня у Ріо-де-Жанейро розгорілася нечувана пожежа, і на очах всієї країни зникла одна з головних історичних пам'яток держави — королівський палац і місце, з якого почалася бразильська незалежність. Усе згоріло дотла: разом із резиденцією португальських королів часів наполеонівського вигнання і бразильських імператорів втрачено 20 млн експонатів. Зруйновані наукові лабораторії, столітній архів дослідних робіт, збірки аудіозаписів зниклих мов Південної Америки, колекція корінних народів, навіть скелет унікального американського довгошийого динозавра. "Що тепер буде з нашими душами?" — написав Коельо.

На вулиці Ріо вийшли тисячі розгніваних громадян — закликати до відповідальності уряд, який допустив, перефразовуючи Коельо, втрату бразильцями душі. Протягом довгих років музей страждав від недофінансування настільки, що в 2015 році був змушений закрити двері для відвідувачів через брак коштів на охорону і прибирання. Співробітники оголосили краудфандингову кампанію на ремонт залу, де знаходився знаменитий динозавр Maxakalisaurus. Зрештою, саме брак коштів на протипожежну систему тут і зараз призвів до втрати величезного надбання бразильського суспільства і всієї світової науки за кілька сотень років.

Втім, для України занедбаність музеїв — звична історія. Ми теж пам'ятаємо вимушені краудфандингові кампанії на ремонт підлоги та інші дрібні роботи. Крім того, в публічному просторі подібні речі не раз виглядали як перемога, а не цілковита зрада. Чому зрада? Та тому що музей — це не заклад для кількох ентузіастів. Це, даруйте за банальність, скарбниця всього суспільства: адже саме воно розділяє відповідальність як мінімум за національні музеї. Що натомість означає державне фінансування на належному рівні. Боюся навіть припустити, в яких українських музеях немає нормально працюючої протипожежної системи, та що можемо втратити ми. Після всіх експропріацій та анексій архівів і колекцій про це боляче навіть думати (ви знали, наприклад, скільки українських архівів початку ХХ століття досі знаходяться у Москві, й що до них практично немає доступу?).

Що тепер буде з нашими душами

Однак завжди є "але". У випадку з Україною, незважаючи на занедбаність із боку суспільства (свідомо не пишу "держави", оскільки держава є такою, якою робить її суспільство), відомі й приклади справжньої професійної відданості тих, завдяки кому багато колекцій все ще збережені. Із недавнього — Національний художній музей і робота під час революції гідності його тодішньої директорки Марії Задорожної. Нагадаю, йдеться про музей з левами на самому початку вулиці Грушевського, де розгорнулося протистояння між майданівцями і Беркутом.

Задорожна в буквальному фізичному сенсі провела всі три місяці Євромайдану в музеї, не залишаючи його ні вдень, ні вночі. Евакуювала твори із підвальних сховищ, вела постійні перемовини з усіма, від кого хоч якось могла залежати цілісність музею і навіть із тими, хто міг завдати йому шкоди — від лідерів Майдану до тітушок, які облюбували позиції під вікнами. Зрештою, Національний художній музей не постраждав, і найціннішу колекцію українського мистецтва ми не втратили. Інакше з нею зникли б докази інтелектуального життя на наших теренах за тисячоліття. Вражає, правда?

А ще Коельо зауважив те, що можна сказати і про Україну. Він запитав: як же так, що у найціннішого музею гігантської Бразилії лише 150 тис. відвідувачів на рік (а це приблизно на 100 тис. менше, ніж показники Мистецького арсеналу в 2017 році), хоча мільйони бразильських туристів охоче відвідують прекрасні музеї закордоном? Але, судячи з цифр, майже ніколи не заходили до Національного музею Бразилії. І найкраща гостьова інфраструктура Лувру тут не може служити виправданням, оскільки інфраструктура музею в Ріо залежала від волі тих же туристів, питання було в цивільній відповідальності. У них же там демократія, а значить — порядок денний уряду визначається самими громадянами. Так само, як в Україні.

Зараз бразильці розлючені, на країну чекають реальні політичні наслідки. Зрештою, найбільше цінуєш те, що втрачаєш. Особливо якщо це твоя душа. Тобто, пам'ять, гідність, знання, краса — все, що робить нас людьми. І це урок для України: от що відбувається, коли нехтуєш важливим, зосереджуючись лише на терміновому.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.