Ідеі

Історія одного конфлікту

Колишній посол США в Росії пояснює, що насправді зіпсувало відносини цих двох країн

Колишній посол США в Росії пояснює, що насправді зіпсувало відносини цих двох країн і вказує на очевидну  схожість Дональда Трампа і Володимира Путіна

 

Ірина Ілюшина

 

 

Michael McFaul. From Cold War to Hot Peace: An American Ambassador in Putin's Russia, 2018

 

К онфронтація між США і Росією призведе до повного знищення ними одне одного. У деяких випадках як під час холодної війни, так і під час конкретних конфліктних ситуацій тільки тверезий погляд окремих людей рятував світ від катастрофи. Про це пише Майкл Макфол, колишній посол США в Росії, у своїй книзі Від холодної війни до гарячого миру, що стала бестселером на сайті Amazon.

Макфол був радником президента Барака Обами з російських питань. Будучи прихильником ідеї про те, що ліберальна демократія може бути пересаджена і вкорінена в Росії, Макфол розробляв політичну стратегію, відому як перезавантаження, яка сприяла значному поліпшенню відносин США з РФ.

Поліпшення дипломатичних відносин не було самоціллю — Штати сподівалися отримати від перезавантаження відчутні результати, наприклад, запобігти отриманню Іраном ядерної зброї.

У 2008 році, з початком війни Росії з Грузією, ця програма була припинена. Незважаючи на це, Макфол вирушив працювати до Ради національної безпеки з прицілом на порятунок двосторонніх американсько-російських відносин. Але цього не сталося. Будучи послом США в Росії з 2012 до 2014 року, він із першого ряду спостерігав за тим, як розроблена ним політика зазнала краху.

"Я вірив у можливість російської демократії та інтеграцію із Заходом, — пише Макфол, — але ми програли. Всі наші зусилля виявилися даремними".

До того ж із перших днів місії Кремль намагався дискредитувати Макфола, друкуючи брехню в державних ЗМІ, до того ж встановив стеження за послом, його сім'єю і персоналом.

Серед причин того, що дві наддержави пройшли шлях від відносної дружби до взаємної недовіри і небезпечної напруженості, автор називає зовнішню політику США і російську внутрішню політику. Розширення НАТО в Центральній Європі викликало несприйняття Росії, а в перспективі — в країнах колишнього Радянського Союзу; бомбардування Сербії; анулювання договору протиракетної оборони в 2002 році, вторгнення до Іраку в 2003 році, а також американська підтримка зміни режимів у сусідніх із Росією державах. Останнє, наприклад, змусило Путіна повірити в те, що Вашингтон має намір спровокувати подібні потрясіння і в Росії.

Вторгнення США до Іраку в 2003 році завдало нищівного удару по відносинах США і Росії, стверджує автор, і саме це спонукало Путіна зробити висновок про те, що "Росія повинна створювати противагу американській гегемонії у світі".

Однак одна з проблем була в тому, що сприйняття подій Кремлем мало небагато спільного із реальністю. Втім, якщо повалення уряду в Україні було наслідком її внутрішнього розвитку, і арабська весна також була повністю внутрішньою справою, то Москва воліла бачити в них руку ЦРУ.

Однією з причин такого сприйняття автор називає особистість Путіна. Він знайомий із ним особисто, але, як жартує Макфол, вони, "безумовно, не друзі в Facebook". Російського президента він описує як небезпечного параноїка: "Його страх того, що ми спонсоруємо зміну режиму в Росії, з роками тільки зростає".

Розмірковуючи про авторитаризм і націоналізм, Макфол вказує на очевидну схожість між Трампом і Путіним. Зрештою обидва вони, а також угорський прем'єр Віктор Орбан і французький екс-кандидат в президенти Марі Ле Пен — політики одного порядку.

Також автор наголошує: нова ідеологічна боротьба розгортається не між Росією та Заходом і не між комунізмом і капіталізмом, а між демократією та авторитаризмом.

 

 

Джон Бреддок. Думай як шпигун. Як приймати рішення в критичних ситуаціях, — Паблішер, 2018

 

Поради Бонда

Колишній розвідник ділиться принципами мислення, які стануть у нагоді в бізнесі

 

Я кщо показати який-небудь голлівудський історичний фільм професійному історикові, він, напевно, вкаже на безліч ляпів та невідповідностей, які, можливо, роблять фільм більш видовищним, але змушують експертів заходитися від сміху. Так само дивляться фільми про шпигунів професійні розвідники.

Шпигунство — це не хитромудрі футуристичні девайси в стилі Бонда (розвідники надають перевагу не новинкам, а старим, перевіреним роками технологіям), і не бійки та перестрілки на кожному кроці (шпигун має бути максимально невидимим, будь-який конфлікт — це найгірше, що може статися), а особливий спосіб мислення, точна оцінка ситуації та миттєве вироблення правильного рішення.

"Якщо мислення не призводить до дій, то воно марне", — пише в своєму бестселері колишній оперативник ЦРУ Джон Бреддок.

Першим етапом в ухваленні рішення він називає збір даних. "Якщо ти погано впорався з тим, щоб зібрати дані, розставити їх по полицях, відкинути зайве і порівняти з попередніми відомостями, то не приймеш вірного рішення", — пише Бреддок.

Також, на його думку, для успіху потрібні три речі: уявити кінцеву мету; в зворотному порядку обміркувати ті дії, які доведеться зробити; і, нарешті, діяти.

 

 

George Gilder. Life After Google: The Fall of Big Data and the Risе of the Blockchain Economy, 2018

 

Коли помре Facebook

Технологічні гіганти перебувають на піку розвитку. Хто йде їм услід?

 

Ц е звучить дико, але тим не менш: нинішні технологічні лідери перебувають на піку розвитку, запевняє американський економіст Джордж Гілдер. Парадигма Google — гігантські центри обробки даних і майже релігійна віра в можливості штучного інтелекту — не мають потенціалу.

"Так, суперкомп'ютер хлопців із Google може за хвилину зіграти стільки партій в го, скільки все людство не зіграло за всю історію. Але це не прогрес у розвитку штучного інтелекту, а лише його ілюзія", — пише Гілдер.

За його спостереженнями, технологічний прогрес, прискорюючи в деяких галузях, таких як криптографія і датчики, дуже гальмує в інших, таких як напівпровідники і "чиста енергія". А в економіці, незважаючи на підйом після кризи, спостерігається стагнація малого бізнесу.

"Це неправильно, що велика частина просування на фондовому ринку за останні роки припадала на п'ять компаній, які викуповують власні акції і скуповують акції своїх конкурентів, — продовжує Гілдер.— Я кажу про Google, Apple, Facebook, Amazon і Microsoft".

Ера Google, пише Гілдер, призвела до численних технологічних недоліків, пов'язаних із безпекою особистих даних та інтелектуальної власності в інтернеті. Ці проблеми не можуть бути вирішені в рамках нинішньої комп'ютерної та мережевої архітектури. Всю систему необхідно помістити в простіші системи, контрольовані окремими агентами.

Такі системи вже є, пише Гілдер, — це блокчейн.

Наступні покоління перемістяться з мережі, заснованої на великих обсягах даних, до світу, де суперкомп'ютери, що працюють на блокчейні з абсолютно захищеною базою даних, дають можливість вести бізнес і проводити будь-які операції в атмосфері довіри та безпеки.

І поки США "стріляє собі в ногу" непродуманою регуляторною та грошово-кредитною політикою, лідерство в галузі криптографії, яка є основою блокчейну, захоплює Ізраїль, а також Китай.

Втім, ера технології блокчейну буде повністю глобалізованою. Це закладено в її основу — ідею нескінченних ланцюжків інформації, які зберігаються на комп'ютерах у всьому світі.

 

 

Adam Tooze. Crashed: How a Decade of Financial Crises Changed the World, 2018

 

Після бурі

Фінансова криза 2008 року спричинила не економічні потрясіння, а політичні

 

2008 рік — рік фінансової кризи — багато хто досі згадує його із жахом. У перші місяці після паніки на Волл-стріт темпи падіння світової торгівлі та промислового виробництва були як після Великої депресії. Глобальні потоки капіталу скоротилися на 90%. Компанії банкрутували, люди втрачали роботу, а з нею — будинки і заощадження.

Це була найбільша криза, що вразила західні суспільства після закінчення холодної війни, пише в книзі Крах: Як десятиліття фінансової кризи змінило світ, видатний британський історик, професор Університету Колумбії Адам Туз.

Однак минуло не так багато часу, й американські банки стабілізувалися, а економіка стала повільно, але впевнено зростати. І в цьому полягає унікальна особливість катастрофи 2008 року, пише Туз. На відміну від 1929 року, після неї не було Великої депресії. І головною загрозою стала не стільки криза, скільки її політичні та соціальні наслідки.

По-перше, криза повністю дискредитувала сприятливу для ринку політику Тоні Блера, Білла Клінтона і Герхарда Шредера, відвернула від неї лівоцентристів і надихнула тих, хто хоче більше втручання уряду в економіку всіма способами. Результатом стала хвиля націоналізму, протекціонізму і популізму на Заході. А, наприклад, у Канаді, яку фактично не зачепила фінансова криза, зараз мало популізму.

"Націоналістичний інтернаціонал" отримав владу в Білому домі, в Італії, Австрії, Польщі, Угорщині, Нідерландах. На черзі, на думку автора, Німеччина — коли Меркель відсунуть у бік.

Ми перебуваємо в умовах неоголошеної класової війни, пише автор, в якій істеблішмент перекладає всі ризики і втрати на соціально невлаштованих і небагатих людей, повчаючи "терпіти те, що є" і таким чином, підштовхуючи їх до постмодерністського фашизму.

На закінчення Туз проводить паралель між нинішньою ситуацією і минулим століттям. Зараз, за ​​його словами, ми перебуваємо в точці 1930 року: світ ледве оговтався після Великої депресії, а на горизонті вже маячить фашизм.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.