Країна

Топ-100 найвпливовіших людей України

Це матеріал Електронної версії журналу Новое Время, відкритий для ознайомлення. Щоб прочитати закриті статті – передплатіть.
1. Петро Порошенко

На межі

 

Петро Порошенко, глава держави, так і не став автором українського дива — ні економічного, ні реформаторського. В підсумку тепер, коли його термін наближається до фіналу, господар Банкової невблаганно втрачає народну підтримку, а разом із нею — і шанси бути знову обраним

 

 

П етро Порошенко, який має у розпорядженні крісло президента, виконавчу вертикаль, контроль над найбільшою парламентською фракцією Верховної ради і бізнес-активи близько $1 млрд, є найвпливовішою людиною країни.

Єдине його слабке місце — персональний електоральний рейтинг: за різними даними, він дорівнює 7,6-7,8%, що приблизно відповідає четвертому-шостому місцю серед усіх претендентів. Це і перетворилося для глави держави, чий термін володіння кабінетом на Банковій наближається до завершення, на проблему №1.

Порошенко, найімовірніше, балотуватиметься вдруге, але до виборів залишилося зовсім небагато — вони відбудуться у березні наступного року. За цей короткий період президенту треба наздогнати і перегнати головного опонента — Юлію Тимошенко, лідера соцопитувань, рівень підтримки якої на 5-9% вищий за рейтинг самого Порошенка.

Дістатися до Леді Ю буде непросто: та намагається грати на всіх основних больових точках українців, яких за час президентства Порошенка накопичилося достатньо. Це і високі комунальні тарифи, і зростаючі ціни на газ, і слабке зростання економіки після потужного падіння, і крихкість фінансової системи. А головне — мляві та неповні реформи, які й призвели до всіх перерахованих вище проблем.

Навіть те, що сам глава держави відносить до своїх безперечних успіхів — зближення з Євросоюзом і відкриття кордонів з ЄС, — перетворилося на цьому тлі на проблему: країну стали масово залишати трудові ресурси.

Багато експертів відзначають: Порошенко не зміг приборкати корупцію і кардинально змінити кланову модель управління державою.

Головні ж зміни в країні відбулися завдяки тиску міжнародних інститутів — МВФ, ЄС, Світового банку. Так, у вересні 2017-го Рада ухвалила освітню реформу, місяцем пізніше — медичну і пенсійну.

Найскладнішою для української влади на чолі з Порошенком виявилася антикорупційна реформа: якщо єдиний держреєстр е-декларацій запрацював у серпні 2016-го, то остаточний варіант закону про Вищий антикорупційний суд парламент і президент схвалили лише через два роки.

Поки що найбільш виразним успіхом Порошенка-президента стала зупинка і локалізація російської агресії на сході країни і збільшення міжнародного тиску на офіційну Москву.

Зараз чинний глава держави йде до електорату з ідеями отримання автокефалії для Української православної церкви, посилення армії, продовження співпраці з МВФ і зближення з ЄС і НАТО. Чи забезпечить це успіх Порошенка навесні 2019-го — не знає ніхто.

2. Рінат Ахметов

Знавець формул успіху

 

Мільярдер Рінат Ахметов відкрив для себе формулу успіху: стань найбагатшим, і далі тобі допомагатиме багатіти будь-яка влада — від Віктора Януковича до Петра Порошенка

 

З мінюються люди в кабінетах влади і ситуація в Україні. І лише Рінат Ахметов, власник конгломерату СКМ, роками залишається непорушною вершиною фінансового благополуччя країни — найбагатшим українцем. Якщо розмір його статків і скорочується, то лише разом з усією економікою країни. А якщо остання зростає, то і Ахметов додає в фінансовій "вазі". У 2017 році НВ оцінив статки колишнього донеччанина у $6,9 млрд.

Холдингу Метінвест — металургійній складовій ахметівської бізнес-імперії (як і всій вітчизняній економіці) велося краще: за 2017-й він наростив чистий прибуток вп'ятеро — до $617 млн. Щоправда, залишається досить важким і боргове навантаження Метінвесту — $3 млрд.

Ще краще почувається енергетична частина бізнесу Ахметова — ДТЕК: холдинг сконцентрував 80% теплової генерації електроенергії та продовжує монетизувати формулу ціноутворення на вугілля, яка отримала назву Роттердам+. Навесні 2016-го її затвердила Нацкомісія з регулювання ринку енергетики (НКРЕКУ), яку тоді очолював Дмитро Вовк. Цей топ-менеджер потрапив до НКРЕКУ з подачі президента Петра Порошенка, а раніше був співробітником інвесткомпанії ICU, близької до глави держави.

Формула, покликана допомогти всій галузі, виявилася вкрай вигідною саме ДТЕК: за оцінками енергетичного експерта Андрія Геруса, холдинг щорічно отримує завдяки їй 12 млрд грн.

Спільно з ICU структури Ахметова в серпні цьогоріч, скупивши борги, встановили контроль над шахтою Покровська, найбільшим джерелом коксівного вугілля в країні.

Найбагатший українець вирішив ще й потіснити мільярдерів Дмитра Фірташа та Ігоря Коломойського на хімічному ринку — тепер він продаватиме аграріям сульфат амонію, побічний продукт виробництва метінвестовского заводу Авдіївський коксохім. Вдале рішення: нещодавно Мінагрополітики якраз заборонило імпорт цього сульфату з РФ.

Тим часом телеканал Україна, що належить Ахметову, крутить рекламні ролики, які розповідають про успіхи президента Порошенка. Крім того, на цій же "кнопці" торік спробувала себе в ролі ведучої ранкової зарядки дружина глави держави.

Не забуває найбагатший українець і про більш приземлену політику. Він традиційно має міцні зв'язки і близьких людей в Опозиційному блоці, але тепер ще й благоволить Олегу Ляшко. Принаймні, саме лідер Радикальної партії має вільний доступ до найбільших підприємств Ахметова й активно рекламується в Маріуполі — донбаській Мецці власника СКМ.

3. Арсен Аваков

Майже головний

 

Арсен Аваков, голова МВС, за рівнем впливу на державні процеси в країні поступається хіба що президенту України

 

М айже чверть мільйона — саме стільки озброєних і наділених серйозними повноваженнями людей безпосередньо підпорядковуються міністру внутрішніх справ Арсену Авакову. А якщо до цієї армії, що складається з поліцейських та бійців Нацгвардії, додати співробітників рятувальної та міграційної служб, які курує МВС, а також прикордонників, то кількість українців, що виконують накази Авакова, складе вже 373 тис.

У воюючій країні навіть у міністра оборони менше підлеглих — лише 255 тис. осіб.

Але люди у формі — не єдиний ресурс Авакова. Він — один із лідерів партії Народний фронт, яка володіє другою за величиною фракцією в парламенті та входить до провладної більшості.

Крім того, сам глава МВС перебуває у так званій стратегічній дев'ятці — неформальній групі політиків, які час від часу збираються в кабінеті глави держави для обговорення важливих внутрішньополітичних питань. Існування цієї "дев'ятки" визнають в Адміністрації президента.

Авакову також підпорядковується полк Азов, а сам міністр близький з його лідером Андрієм Білецьким, депутатом-мажоритарником. Це добровільне об'єднання активно розвиває свою політичну і молодіжну складову — Нацкорпус і Національні дружини. Іншими словами, глава МВС впливає на суспільне життя країни не тільки формально — через співробітників поліції, але і неформально — через молодих націоналістів.

Не дивно, що низка опитаних НВ експертів називають Авакова другим за впливовістю чиновником країни.

Але в цьому морі позитиву є й кілька ложок дьогтю для міністра. Він, незважаючи на розрекламовану реформу МВС, за суттю, лише частково змінив його роботу за рахунок створення патрульної поліції. Проте і та нині втрачає підтримку суспільства.

Не оминули міністра стороною і скандали, в найгучнішому з яких фігурував його син Олександр. НАБУ звинуватило Авакова-молодшого у співучасті в сумнівній схемі закупівлі рюкзаків для відомства його батька за завищеними цінами. Однак все закінчилося для міністерського сина добре: нещодавно Спеціалізована антикорупційна прокуратура припинила відповідне кримінальне провадження.

Сам же глава МВС має один із найгірших показників балансу "довіри-недовіри" серед вітчизняних топових персон країни, на що вказують дані соціологів фонду Демініціативи. Це ставить великий хрест на перспективах Авакова-політика.

4. Юлія Тимошенко

Королева білбордів

 

Юлія Тимошенко, глава Батьківщини і беззаперечний лідер президентських рейтингів, усерйоз налаштована виграти майбутні вибори. В її арсеналі — масштабна, хоч і небезперечна програма, білборди по всій країні та висококласний популізм

 

Із рейтингом більше 13% Юлія Тимошенко, глава партії Батьківщина, лідирує серед кандидатів у президенти і серйозно націлена на перемогу. Білборди з її обличчям окупували вулиці українських міст.

Тимошенко першою з усіх кандидатів представила в середині червня свою програму — Новий курс. Вона розрахована на те, щоб підняти популярність лідера Батьківщини серед жителів великих міст і передбачає конституційну реформу, двопалатний парламент і регулярне використання референдумів для вирішення політичних питань.

Політологи, хоча і називають програму Тимошенко неоднозначною, але відзначають її масштаб, політик націлена на приєднання до політсили нових осіб. Ставка зроблена на представників громадських організацій та депутатів нової хвилі, незадоволених ситуацією в своїх партіях.

У лютому Тимошенко відвідала Мюнхенську конференцію з безпеки, прикувавши до себе увагу європейських політиків. Ті остерігаються лідера Батьківщини, бо не до кінця розуміють, чого від неї чекати. А Тимошенко вже встигла пообіцяти нову політику для досягнення миру на Донбасі. Критики екс-прем'єра пояснили це готовністю Тимошенко піти на компроміс у переговорах із російським президентом Володимиром Путіним. Вони нагадують, що Тимошенко не голосувала за законопроект про реінтеграцію Донбасу в січні.

Також лідер Батьківщини довго думала, чи підтримувати їй президентський закон про Вищий антикорупційний суд. Після заяв, що такої підтримки не буде, Батьківщина все ж віддала голоси за цей документ. Утім, Тимошенко не забула відзначити, що вважає закон невдалим, а винен у цьому президент Петро Порошенко.

Лідер Батьківщини "перемогла" в рейтингу брехунів і маніпуляторів, над яким НВ працював разом з експертним центром VoxUkraine. Маніпулювання інформацією — секрет успішності популізму Тимошенко, вважають експерти. Саме її популізмом, а також низкою політичних помилок нинішньої влади, як і її неготовністю до реформування країни і дефіцитом нових лідерів із бездоганною репутацією серед кандидатів у президенти оглядачі пояснюють високі рейтинги Тимошенко.

5. Ігор Коломойський

Неприватний період

Ігор Коломойський, засновник групи Приват, не тільки втратив свій знаменитий банк, але і став завсідником судів, де Україна намагається позбавити мільярдера його статків

Ч ас після Майдану став для Ігоря Коломойського, одного з найбагатших бізнесменів країни, періодом втрат: він отримав і втратив губернаторську посаду, перестав контролювати низку держструктур, а потім влада націоналізувала його найзнаменитіше дітище — ПриватБанк.

На цьому чорна смуга для Коломойського не закінчилася.

Його активи торік НВ усе ще оцінював у $1 млрд. Але в грудні 2017-го Високий суд Лондона заморозив $2,5 млрд, які належать дніпровському мільярдерові і його бізнес-партнеру Геннадію Боголюбову. Сталося це в рамках слухання справи про доведення до банкрутства ПриватБанку, в якому Коломойському опонує держава Україна.

Це не єдина велика судова суперечка за участі засновника групи Приват. У кінці того ж року він за рішенням людей в мантіях поступився елітною нерухомістю в Лондоні бізнесменові Віктору Пінчуку в рамках мирової угоди в справі Криворізького залізорудного комбінату.

Сам Коломойський зараз не буває в Україні, проводячи більшість часу в Швейцарії. Звідти мільярдер, якщо вірити його власним словам, сказаним в інтерв'ю російській журналістці Жанні Немцовій, підтримує президентські амбіції землячки — Юлії Тимошенко.

Але Коломойський не був би самим собою, якби обмежився однією ставкою. В рукаві женевського дніпрянина є ще комік Володимир Зеленський, який нині регулярно потрапляє до топ-10 соцопитувань, присвячених рейтингам потенційних учасників президентських виборів 2019 року.

Телеканал 1+1, що належить олігархові, старанно розкручує Олександра Шевченка, депутата і співвласника Буковеля, якому свого часу саме гроші Привату допомогли перетворити цей курорт на головний туристичний об'єкт Карпат.

А ще у Коломойського залишилася своя людина в Дніпрі — мер міста Борис Філатов.

 

 

6. Володимир Гройсман

У складному становищі

 

Володимир Гройсман, прем'єр-міністр України, веде подвійне життя: він потребує грошей МВФ, але робить усе, щоб не виконувати всі умови фонду

 

Б ільше двох років Володимир Гройсман керує Кабміном — першою за значущістю для національної економіки і добробуту громадян інституцією країни. І весь цей час прем'єр балансує на межі між успіхом і поразкою.

Одна з основних причин хиткості становища Гройсмана — важкий фінансовий тягар, який висить над бюджетом у вигляді зовнішніх зобов'язань.

Сьогодні сукупний держборг України ствновить близько $76 млрд, а її міжнародні резерви — лише $17,8 млрд.

Фінансова система країни цілком залежить від допомоги Міжнародного валютного фонду (МВФ). Але офіційний Київ із першої половини року не може добитися від фонду чергового траншу в розмірі близько $2 млрд.

МВФ висунув кілька умов його отримання, зокрема створення Антикорупційного суду. Всі вони виконані, крім однієї — підвищення вартості газу. Це питання стало каменем спотикання: Гройсман відчайдушно тримає ціну блакитного палива для населення на нинішньому рівні, вважаючи, що електорат не потягне нових тарифів. Заради цього він навіть продовжив до вересня дію спеціальної урядової постанови.

Однак саме в перший місяць осені до Києва приїде місія МВФ, і газове питання знову загостриться.

Простору для маневру в глави Кабміну могло б бути більше, якби він за час свого прем'єрства забезпечив серйозне зростання ВВП. Але хоча уряд і провів низку реформ, економічного дива не сталося: так, за перше півріччя економіка показала зростання лише на 3,6%.

До того ж велика приватизація, про яку регулярно говорить Гройсман, щорічно провалюється. А амбітна прем'єрська програма децентралізації державних фінансів призвела до того, що облради тримають отримані додаткові кошти на банківських депозитах або в облігаціях Мінфіну, але не інвестують їх у реальні проекти.

Прем'єр же весь час говорить про великі можливості країни, але залучити в Україну серйозних інвесторів йому не вдається. Поки з удач на цьому фронті експерти називають лише вихід на національний ринок ритейлерів H&M та IKEA.

А ще Гройсман періодично свариться з підлеглими міністрами і нещодавно заговорив про власні політичні амбіції. Щоправда, реальної сили за його плечима немає, тому перетворитися із топ-чиновника на топ-політика він навряд чи зможе.

7. Юрій Косюк

 

Аграрний друг держави

 

Юрій Косюк, співвласник агрохолдингу МХП зі щедрими державними дотаціями досяг лідерських позицій у виробництві курятини в Україні й особисто отримує десятки мільйонів прибутку

 

Ю рій Косюк, власник найуспішнішого аграрного бізнесу країни, відчуває себе впевнено. Його компанія Миронівський хлібопродукт (МХП) демонструє гарні фінансові результати, а політичні зв'язки допомагають отримувати щедрі дотації з держбюджету. Хоча уряд декларує, що насамперед прагне допомагати малим і середнім фермерам, на ділі допомогу отримують аграрії-мільйонери.

Торік, за даними Мінагрополітики, МХП отримав 1,4 млрд грн дотацій, 35% від загальної суми грошей, виділених на підтримку всього аграрного сектора. Компанія претендує на дотації й цьогоріч, коли держава вирішила компенсувати вартість збудованих тваринницьких комплексів. І саме цьогоріч Косюк планує ввести в експлуатацію другу чергу Вінницької птахофабрики, яку сам він оцінює у 31,4 млрд грн. Бюджет може повернути йому до 10 млрд грн з цієї суми.

МХП торік заробив $230 млн чистого прибутку, з яких $53 млн пішли Косюку як дивіденди. Агромагнату є на що витратити гроші — він знаний цінитель розкоші, наприклад володіє 87-метровою яхтою Асе із шістьма каютами-апартаментами, сауною, басейном, тренажерним залом і кінотеатром. Знавці оцінюють яхту в $150 млн.

Також Косюк відомий як жорсткий управлінець, здатний легко звільняти співробітників у разі низьких показників ефективності. Найбільше в підлеглих він цінує практичний досвід у бізнесі, а аж ніяк не ступінь МВА. В одному зі своїх інтерв'ю Косюк заявив, що ступінь лише "роздуває его".

Так чи інакше бізнесмен, кілька років тому працював заступником глави Адміністрації президента Петра Порошенка, сьогодні посідає дев'ятий рядок у рейтингу найбагатших людей України від НВ зі статком $693 млн.

8. Віктор Пінчук

Труби та шоу

 

Мільярдер Віктор Пінчук ледь дає раду з боргами свого трубного бізнесу, але продовжує інвестувати в статусні заходи та медіа

 

Життя Віктора Пінчука, мецената і власника найбільшого виробництва труб в Україні, сповнена контрастів.

На початку серпня його металургійна корпорація Інтерпайп, за даними інвесткомпанії Concorde Capital, попросила кредиторів списати близько 60% боргу в розмірі $1,3 млрд. Решту суми корпорація пропонує обміняти на нові боргові папери з довшим періодом виплат.

Проблеми з позиками для метбізнесу Пінчука вже стали звичними: ще в 2015-му Інтерпайп допустив дефолт із виплати купона за євробондами на суму $200 млн із терміном погашення в 2017-му.

Проте загальному фінансовому здоров'ю зятя другого президента України може позаздрити більшість його співвітчизників: за оцінкою НВ за 2017 рік, розмір статку Пінчука склав $1,4 млрд.

Частину цих коштів Пінчук традиційно витрачає на статусні заходи.

Найголовніший з них — щорічний форум Yalta European Strategy, який збирає в Україні міжнародних спікерів топ-рівня.

Також регулярно мільярдер проводить для українських і міжнародних політиків та експертів окремі національні заходи в рамках Всесвітнього економічного форуму в Давосі та Мюнхенської конференції з безпеки.

А ще одне дітище бізнесмена — PinchukArtCentre, який розташований біля Бессарабського ринку в Києві, — став визнаним центром сучасного мистецтва у країні.

Пінчук продовжує інвестувати і в свої медіаактиви, зібрані в холдинг StarLightMedia: телеканали СТБ, Новий та ICTV. До того ж ряд проектів СТБ, наприклад, вийшли за формат телебачення, перетворившись на шоу на території столичного ВДНГ.

А про те, що Пінчук не забув про політику, свідчить поява на ICTV проекту Нові Лідери — шоу з молодими політактивістами в головній ролі.

9. Олександр Турчинов

тихий яструб


Від Олександра Турчинова, секретаря РНБО, залежать переозброєння армії та кібербезпека. Однак ці сфери, як і сам Турчинов, настільки закриті, що оцінити значимість його постаті нелегко

 

Серед головних досягнень Олександра Турчинова у ролі секретаря РНБО оглядачі називають санкції проти Росії, щорічне зростання бюджету оборонного відомства, сприяння розробці в Україні та взяття на озброєння різних видів сучасної військової техніки, а також збільшення кібербезпеки країни.

Турчинов ініціював формальне завершення антитерористичної операції на Донбасі і початок Операції об'єднаних сил. Хід задуманий як оптимізація механізмів управління операцією, в яких було багато бюрократії.

Водночас аналітики підкреслюють: Турчинов, який тривалий час задовольнявся роллю запасного гравця у команді Юлії Тимошенко, а потім Арсенія Яценюка, сьогодні не готовий висунутися з тіні Петра Порошенка і на перші ролі виходить нечасто.

10. Артем Ситник

Мисливець за головами


Артему Ситнику, главі НАБУ, вдалося зберегти репутацію незалежного борця з корупцією, відкрити близько 700 справ і повернути до скарбниці 360 млн державних грошей

 

Артема Ситника остерігається в Україні багато хто.Зокрема деякі зі списку Топ-100 найвпливовіших людей України. І не випадково: Ситник очолює Національне антикорупційне бюро в країні, де корупція — головна причина багатьох проблем у політиці й економіці.

Про ефективність НАБУ говорять цифри: у виробництві у детективів відомства близько 700 справ. Грошовий збиток від цих злочинів досягає майже 200 млрд грн. Хоча поки вдалося відшкодувати тільки 360 млн грн державних коштів, співробітники НАБУ дотримуються принципу, сформульованого самим Ситником: у пріоритеті — повернення в казну вкрадених грошей, а не посадка того чи іншого дрібного чиновника.

Серед найгучніших справ, які розслідує НАБУ, — схема ціноутворення вугілля Роттердам +, корупція в оборонному секторі, справа мера Одеси Геннадія Труханова. Розслідування щодо нардепа-утікача Олександра Онищенка та екс-нардепа Миколи Мартиненка завершені й готові до слухання у суді.

Роботу співробітників відомства, що і без того постійно зіштовхується з опором фігурантів корупційної системи, ускладнює уповільнений конфлікт між Ситником і Назаром Холодницьким, главою Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Водночас, на відміну від Холодницького, у Ситника великий кредит довіри від західних партнерів України, і навіть опоненти глави НАБУ визнають: на нього складно вплинути, оскільки це дійсно незалежний гравець.

Діяльністю Ситника незадоволені насамперед корупціонери: детективи відомства скаржаться на постійні погрози по телефону, а нещодавно в будівлю НАБУ увірвалася група невідомих і влаштувала безлад у приймальні.

фото_1

Завжди зверху

Редакція НВ, 12 років складаючи рейтинги найвпливовіших співвітчизників, переконалася: на вершині завжди опиняються одні й ті ж люди

 

Максим Бутченко

 

 

окоління олігархічного капіталізму" — таку коротку характеристику дав політолог Володимир Фесенко групі людей, яких редакція НВ частіше за інших визнавала найвпливовішими в Україні.

Аналіз даних за 12 років — а редакція НВ за допомогою експертів складала списки 100 найвпливовіших із 2003 року (зробивши паузу в 2014–2017 роках) — показав: серед завсідників рейтингу більшість складають або політики зі стажем і бізнес-минулим, або мільярдери та мультимільйонери, які підпадають під класичне визначення олігархів.

До того ж сім осіб, зокрема президент-мільярдер Петро Порошенко, а також просто мільярдер Рінат Ахметов і Віктор Пінчук та лідерка Батьківщини Юлія Тимошенко, присутні в подібних топ-100 дванадцять разів із дванадцяти можливих. А ще один надбагатий українець — бізнесмен Ігор Коломойський — лише раз опинився поза цим списком.

Всю цю згуртовану політико-фінансову компанію розбавляє лише нинішній мер Києва Віталій Кличко, який в минулі роки потрапляв до рейтингу найвпливовіших як спортсмен, і предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет.

А серед тих, хто мінімум вісім разів за всі ці роки опинявся серед фігурантів Топ-100 найвпливовіших, представлена ​​майже вся нинішня еліта.

Тобто навіть кілька президентських виборів, два Майдани і спровоковані другим із них значні пертурбації в суспільстві не змінили усталеного розкладу сил у таборі можновладців: в урядових кабінетах тасується одна й та сама колода.

Та й серед найбагатших, як переконався НВ, проаналізувавши багаторічні дані створюваного редакцією рейтингу найбагатших співвітчизників, увесь час опиняються одні й ті ж персонажі.

Експерти підтверджують висновки редакції: країною вже багато років керує фінансово-політична еліта родом із 1990-х. Вона привнесла в українську політику і систему держуправління принципи раннього "дикого" капіталізму часів перших років незалежності.

Подібні люди, за словами Олега Рибачука, керівника громадської організації Центр UA, сформували закритий клуб, який керується негласною формулою: "Гроші — це влада, а влада — ще більші гроші".

Рибачук знає проблему зсередини: він і сам 13 років тому потрапляв до рейтингу Топ-100 впливових у ролі віце-прем'єра і керівника Адміністрації президента Віктора Ющенка.

Найстійкіші

Однією з найстабільніших політико-фінансових груп на владному олімпі країни виявилася умовна команда Порошенка.

Цих людей, на думку політолога Фесенка, можна називати центристами. Вони набрали сили з початку 2000-х, підіймаючись вгору разом із Віктором Ющенком, який в 2005-му став президентом.

Після того, як термін Ющенка сплив, група сконцентрувалася навколо Порошенка — людини, яка володіє фінансовим, політичним і медійним ресурсом.

Таким чином центристи ідеально вписалися у кланово-олігархічну модель управління державою, до якої тяжіє Україна. Вона утворилася за часів президентства Леоніда Кучми, говорить політолог Віталій Кулик, та існує досі.

Найкращим доказом живучості цієї моделі слугують історії вітчизняних мільярдерів Ахметова, Коломойського та Пінчука.

Вони підкорили фінансові вершини саме за часів другого президента країни. І біля кожного з них тоді ж сформувалися власні групи впливу, які спираються на фінанси і медіаможливості своїх патронів, підкріплені орієнтованими на них же народними депутатами і політичними структурами.

Три цих людини з року в рік були присутніми в рейтингах найвпливовіших і найбагатших. Така стабільність підтверджує тезу Фесенка про те, що для кланів головне завдання — отримати доступ до держресурсів і утриматися на цих позиціях. А на такому фундаменті вони можуть існувати десятиліттями.

У нинішній українській системі можновладців класичних олігархів доповнюють так звані комсомольці — політики, які виросли з радянських ще комсомольських функціонерів.

Владислав Рашкован, представник України в Міжнародному валютному фонді (МВФ), зазначає: "комсомольці" прийшли у владу в 1990-х, змінивши колишніх комуністичних діячів. Іншого шляху у них і не було: ці молоді хлопці ще за часів СРСР готувалися будувати свою кар'єру партійною лінією. Цим вони і зайнялися в уже незалежній Україні.

"Багато "комсомольців" опинилися у підсумку в політиці. Їх саме цього і вчили: пробиватися у владу, добиватися влади і залишатися у владі", — каже Рашкован.

Формула "олігархи+комсомольці", що базується на прагненні завжди залишатися у владі, виявилася неймовірно успішною та стійкою. Але вона ж призвела до того, що фактичне управління країною узурпували кілька невеликих груп бізнесменів і політиків.

Вибори є тим вушком голки, крізь яке можна пройти, тільки тримаючи в руках валізи з грошима
Олег Рибачук,
керівник громадської організації Центр UA

Через це в політичній і державній системах країни утворилися монополії, біля керма яких стоять обрані. Вони узурпували не тільки політику і владу, а й економіку.

Соціолог Ірина Бекешкіна описує подібний феномен словами "ненормальне перебільшення ролі особистості на тлі слабких державних інститутів".

Не дивно, що за подібної узурпації влади окремими персонажами, демократія в Україні перетворилася на формальність: вибори проходять регулярно і, як правило, без відвертих тотальних порушень, а зміни еліт не відбувається.

У країні, на думку багатьох експертів, немає політичних структур, заснованих на чіткій ідеології, яка визначала б їхню роботу і мобілізувала б електорат. Ледь не всі вітчизняні партії — організації лідерського типу. Тому вони легко з'являються на світ під вибори і так само стрімко зникають, якщо їхні перші особи йдуть у тінь.

Із тієї ж причини в Україні сформувався цілий клас професійних політиків, які мігрують між різними партіями і блоками, незмінно залишаючись "під куполом" — у сесійній залі Верховної Ради.

Водночас партії в західних демократіях, за словами політолога Кулика, грають за зовсім іншими правилами. Якщо їхні лідери програють вибори, то саме вони йдуть із керівних позицій, а самі партії продовжують працювати. "А у нас із поста глави партії виносять або вперед ногами, або партія просто руйнується після програшу", — говорить експерт.

"Вперед ногами" виносять і з закритого клубу найвпливовіших. 12-річна історія складання рейтингу показує, що залишають його у двох випадках: або виходячи на пенсію після виснажливої ​​боротьби за владу, або втікаючи з країни.

Під опис першого прикладу підходять історії Кучми та Ющенка, а також їхнього найближчого оточення — тих виконавців, які безпосередньо працювали з обома президентами. Варіант "втечу" ілюструє собою Віктор Янукович і його Сім'я.

Майбутній шанс

Найближчим часом радикальних змін на вершинах української влади чекати не варто навіть з урахуванням майбутніх президентських виборів. І пояснити це не складно: закритий клуб найвпливовіших за версією НВ містить усіх найрейтинговіших кандидатів на головну посаду країни — Тимошенко, Анатолія Гриценка, опоблоківця Юрія Бойка, а також нинішнього гаранта Конституції Порошенка. Тобто зараз на владу претендують люди, які давно входять до еліти.

"Після кожного виборчого циклу нічого не змінюється, тому що вибори є тим вушком голки, крізь яке можна пройти, тільки тримаючи в руках валізи з грошима", — говорить стосовно цього Рибачук.

Ситуація зміниться не раніше виборів 2025 року, прогнозують експерти. Саме тоді, як вважає Анатолій Ткачук, депутат ще першого скликання Верховної Ради, який потім попрацював радником Ющенка, запрацюють соціальні ліфти. Завдяки ним нинішнє покоління молодих активістів витіснить із політики "бізнесменів-комсомольців".

Утім, на думку Ткачука, для успіху потрібен ще один стимул — у країні має з'явитися суспільний запит на державних діячів, а не на популістів.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.