Погляди

Палючий серпень

Літо минає, і в безтурботних голосах вловлюється тривога. Що буде далі? Чи не закінчиться усе черговим вибухом, загостренням там, на сході? І наростає відчуття, що все може знову обірватися

Літо минає, і в безтурботних голосах вловлюється тривога. Що буде далі? Чи не закінчиться усе черговим вибухом, загостренням там, на сході? І наростає відчуття, що все може знову обірватися

  

 

Сергій Жадан,
письменник

 

Д руг-волонтер запросив на день народження. Специфічне свято, на якому всі гості так чи інакше волонтери. Або військові, які пройшли війну. Компанія — як одна велика сім'я, що не поділила до кінця батьківський спадок. Усі одне одного знають, усі ходять одним і тим же шляхом. Зі сторони дійсно може здатися, що зібралися родичі. Скажімо, на поминки. І щось у цьому є. Адже постійно згадували тих, кого з нами вже немає, хто пішов за останні чотири роки. Здавалося б, період невеликий, але скільки всього в собі криє. Більшість із них познайомилися ще в 2014-му — хто на Майдані, хто навесні, коли почалася війна. Війна всіх звела.

Хоча де вона — ця війна? Гарячий серпень у великому кам'яному місті хочеться якось пережити й ні про що не думати. Бажано говорити про щось просте — гори або морське узбережжя. Але не про війну. Соціальні мережі дивним чином поєднують у собі знімки в купальниках і фото з окопів. Кольори в серпні особливо яскраві. Яскрава поверхня моря. Яскрава кров на бинтах. Четвертий рік поспіль, від серпня 2014-го, різке та хворобливе поєднання релаксу і виживання, щедрої засмаги і рваної чоловічої шкіри. І все це під тим самим стомленим літнім сонцем, яке довго закочується за горизонт. Дві реальності, так і не зуміли витіснити одна одну, якимось чином поєднуються і взаємно накладаються.

Тоді, чотири роки тому, у всього ще був апокаліптичний підтекст — реклама пляжів і відео з оточення. Країна, яка ніяк не могла визначитися, у що вірити і що сприймати — війська на сході або гарну картинку, запропоновану російським телебаченням. Країна, яка за великим рахунком досі розривається між цими полюсами: між болем і чужою брехнею, які продовжують когось переконувати і заспокоювати. Під гарячим сонцем ці розірваність і невизначеність особливо помітні. І особливо болючі.

Цьогоріч так само: палючий серпень, порожнє місто, яскраві кольори, тінь, зелень у куряві. Ось хтось, сидячи в цій тіні, згадує імена загиблих, а хтось скаржиться на туроператора. У кожного своя реальність, кожен дотримується власної правди.

Для одних серпень — це пляж, для інших — Іловайськ

Напередодні зустрічаємося із начальником військового госпіталю. З друзями хочемо допомогти одному з відділень, радимося, як це краще зробити. Начальник по-військовому стриманий — від допомоги не відмовляється, просто дає зрозуміти, що багато хто вже допомагає. Підприємці, бізнесмени, з Харкова, з Донбасу. Допомога, звісно, не афішується. Напевно, так і має бути. Хоча іноді здається, що ця війна загалом не афішується. Просто хтось приймає її, а хтось вважає серпень заслуженою розкішною даністю, навіть не намагаючись водночас перейнятися чужими проблемами. Тільки от проблеми так не вирішаться. І начальник госпіталю знає це як ніхто інший, адже він змушений приймати вертушки з пораненими, що регулярно прилітають у тепле серпневе місто, сповнене тихою музикою і веселими голосами.

Нікого не хочеться звинувачувати. І про очевидне казати не хочеться. Але от знову закінчується літо, і за безтурботними голосами вловлюється тривога: що буде далі, до чого призведе ця чергова сонячна феєрія? Чи не закінчиться все черговим вибухом, загостренням там, на сході? Бо ж асоціації — річ особиста і примхлива. Для одних серпень — це літо і пляж, для інших віднедавна і до кінця життя — Іловайськ. Думаю, нам непросто буде жити разом. Але доведеться. Життя об'єднає всіх.

От і волонтери сидять, говорять про своє, розповідають про бойові подвиги, іноді прикрашаючи невеселу реальність. За сусідніми столиками — розморена сонцем публіка, яка дуже здивувалася б, почувши, що обговорюють ці милі немолоді люди, що дарують вони своєму приятелю на день народження і за кого п'ють — стоячи і мовчки. Але ніхто нікого не підслуховує, ніхто нікому не заважає, місць вистачить на всіх, літа — теж.

Кожен живе своїми турботами і тривогами. У новинах з'являються фото підготовки до військового параду. І фото російських військових колон, які прибувають на Донбас.

У серпні загострюється відчуття: все може знову обірватися і вибухнути вогнями, а наша розслабленість і рівновага можуть зникнути — раз і назавжди. Але поки сонце продовжує уповільнювати рухи, роблячи їх плавними і спокійними, і ніхто не хоче думати про погане. Сонце викочується за високі білі дахи. Небо забарвлюється ніжно-рожевим. Літо здається досконалим і нескінченним. Іноді над містом у бік госпіталю летять вертольоти.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.