Погляди

Міністерство паралельної культури

Міністерство культури якщо і займається культурою, то якоюсь іншою. Реальні перемоги на широкому культурному фронті у тих, кому держструктура або заважає, або не хоче допомагати
Хочете купити цю статтю?

Міністерство культури якщо і займається культурою, то якоюсь іншою. Реальні перемоги на широкому культурному фронті у тих, кому держструктура або заважає, або не хоче допомагати

 

 

Андрій Кокотюха,
письменник, кіносценарист

 

Не так давно Міністерство культури України знову обурило культурне співтовариство власною некультурністю. Мова не про те, що співробітники відомства плюють на підлогу, їдять суп виделкою чи лаються матом. Я про пітчинг, в якому кіно- і телепроекти патріотичної спрямованості боролися за фінансування із засіків Мінкульту. Такий конкурс проводили вперше в історії міністерства, і перша чарка пішла колом. Мінкульт спершу загнав сам себе в пастку, заплутавшись у визначенні рівня патріотизму. А потім від душі висік себе ж перед усім чесним культурним народом, коли оголосив переможців і образив тих, хто програв. Серед останніх — проект художнього фільму Іловайськ, який отримав "незарах" за патріотизм.

Питання не в припущенні якості цього або інших продуктів. Оцінка якості — справа суб'єктивна. Важливо інше: профільне міністерство, народжене в СРСР, там же і лишилося. Країна, до складу якої входила Україна, бачила міністерства культури так званих союзних республік такими собі етнозаповідниками. Немає нічого поганого в музеях, але зайдіть у будь-який музей Європи, США, країни, яка не вражена радянським вірусом або ж опиралася тиску, і ви побачите відповідність усім сучасним трендам, місця для появи нових, динаміку розвитку. Не треба тут всоте скаржитися на нестачу фінансування вітчизняної культури. Так, жаль та й жаль. Але проблема не в грошах, а в людях, які їх освоюють. І якщо люди, запрошені Мінкультом оцінювати патріотизм, ставлять проектам, подібним до Іловайська, одиниці — вони не на своїх місцях, займаються не своїми справами. Так само як і ті, хто їх запросив.

Свого часу мені пощастило реалізувати два важливих видавничих проекти. Перший — події, факти, явища та люди, що визначили спосіб життя України за двадцять років незалежності, другий — те саме, але вже за чверть століття. Збираючи матеріал, багато згадував, адже потрібні були явища яскраві та знакові. У сфері культурного розвитку країни таких вистачало. І, на щастя, вистачає досі. Але жоден із цих успішних проектів не був реалізованим Міністерством культури або ж за його участю. Завжди і скрізь — приватні ініціативи. Все виходило тільки завдяки компетентності людей, які придумали ці проекти.

Проблема не в грошах, а в людях, які їх освоюють

Згадаймо дещо. Дев'яності роки — перші наці

Щоб прочитати статтю повністю,