Історія

Мертва хватка Залізної леді

Через жорстку позицію британського прем'єра Маргарет Тетчер у 1981 році в Белфасті від протестного голодування один за одним померли десять в'язнів-ірландців

Через жорстку позицію британського прем'єра Маргарет Тетчер в 1981 році в Белфасті від протестного голодування один за одним померли десять в'язнів-ірландців

 

Олег Шама

 

 

5 травня 1979 року Маргарет Тетчер, лідер консерваторів, у перший день роботи главою уряду Великої Британії синім маркером ставила позначки на полях кошторису на поновлення прем'єрських покоїв на лондонській вулиці Даунінг-стріт.

Планувалося витратити 1.836 фунтів. Але Тетчер ці витрати здалися зайвими. Вона відредагувала майже кожну графу кошторису. Наприклад, до позиції Дошка для прасування — 19 фунтів дописала: "Я оплачу сама. У мене вдома — чудова дошка, якою не користуються ". Або "Посуд не коштує 464 фунти. Витратити 209. Чого не вистачатиме, привезу з дому. Лляних простирадел [уже закуплених] залишити один комплект, інші скласти про запас".

Всі ці позначки були першими проявами послідовного і наполегливого характеру нового прем'єра, яку ще до її перемоги на виборах називали Залізної леді.

Того ж дня через два роки — 5 травня 1981-го — Тетчер довела свою незламну рішучість не тільки щодо економії на посуді і простирадлах. У цей день у белфастській в'язниці Мейз помер Боббі Сендс, перший із групи в'язнів-республіканців, які боролися за незалежність Північної Ірландії та вимагали визнати їх політичними в'язнями.

Тетчер відмовила. Ще 5 березня того ж року, на четвертий день голодування, у парламенті Північної Ірландії прем'єр заявила: "Нема таких понять, як політичне вбивство, політичний вибух чи політичне насильство. Це тільки кримінальні злочини".

Прем'єр для себе вирішила, що The Troubles (Клопоти), як тоді між собою називали ірландський конфлікт політики і спецслужби, можна і необхідно подолати. Без особливої ​​крові, але і без того, щоб в очах суспільства здавати позиції.

І Тетчер не відступила, хоча цього від неї вимагали: від сімей голодувальників до Папи Римського. Зрештою 10 з 16 в'язнів один за одним покинули цей світ.

фото_2

КОЖЕН ДРУГИЙ: Попрощатися із Боббі Сендс прийшли понад 100 тис. ірландців - це половина жителів Белфасту

Валіза без ручки

У 1921 році Ірландія стала домініоном — за суттю, незалежною державою у складі Британської імперії. Після цього на острові одразу почалася громадянська війна. Прихильники республіканського устрою і повного суверенітету — здебільшого католики — створили армію (ІРА), яка діяла проти регулярних військ, лояльних до Лондона.

Опорою лоялістів-протестантів стали шість графств Ольстера – області на півночі Ірландії з центром у Белфасті. Тут у грудні 1922-го парламент проголосував за те, щоб залишитися у складі Великої Британії, про що і повідомив королю Георгу V. Монархія прийняла назад володіння, які відкололися на кілька років, ще не розуміючи, що пустила у свій двір хуліганів, які б'ючись можуть спалити весь маєток.

У 1937 році в Дубліні — історичному центрі Ірландії – була проголошена конституція, яку склав Імон де Валера. У ній законодавчо виправдовувалася майбутня війна на півночі — окремий пункт визначав кордони Ірландії в межах усього острова.

Навіть під час Другої світової війни, незважаючи на німецькі бомбардування Белфаста, ІРА вела партизанські бої в Ольстері. Тутешніх республіканців-католиків вона підтримувала головним чином тим, що здійснювала саботаж і диверсії проти місцевої влади. У відповідь кожне нове покоління лоялістів-протестантів, чиї батьки мали більшість у парламенті, люто мстив сусідам, які відвідували месу.

Хиби – від бідності

Д ва десятиліття після перемоги над нацизмом були відносно мирними у Північній Ірландії. Порохом запахло, коли виросли перші повоєнні діти, а регіон так і животів у злиднях на околиці Європи.

У серпні 1969-го містечко Деррі роз'ятрило старі образи. Там більшість населення становили католики, але в місцевій раді 8 із 12 місць завжди залишалося за протестантами.

Секрет був простим: перед виборами мерія змінювала межі виборчих дільниць так, щоб за підрахунком голосів успіх завжди за лоялистами. Потім вони призначали своїх людей на муніципальні посади, контролювали бюджет і показово надавали своїм одновірцям краще комунальне житло.

12 серпня 1969-го влада міста влаштувала парад випускників місцевого технічного коледжу, в якому традиційно вчилися протестанти. Водночас католицьке морське училище в Деррі за кілька років до цього мерія закрила – без роботи опинилися 600 людей.

Не може бути вбивство політичним. Це кримінальний злочин
Маргарет Тетчер,
британський прем'єр-міністр

Не дивно, що під час свята республіканці закидали камінням пихатих лоялістів. Ті в боргу не залишилися. До вечора майже вся молодь обох конфесій зійшлася в бійці. Полетіли вже коктейлі Молотова. А коли поліція і на третій день не змогла вгамувати заворушення, Лондон увів до Деррі королівські війська.

Однак пристрасті лише приглушили – напруга як у Деррі, так і в усій Північній Ірландії наростала.

Неділя 30 січня 1972-го увійшла в історію того ж Деррі як Кривава. Того дня католики міста вийшли на демонстрацію на захист своїх прав. Але їх зустріли солдати британського парашутного полку, який стояв у місті. Командування вирішило, що серед демонстрантів були озброєні люди, і наказало відкрити вогонь по ході. Від куль загинули 13 осіб, зокрема шестеро підлітків і священик.

У відповідь бойовики ІРА спалили британське посольство в Дубліні.

Підпільні загони ІРА в Ольстері почали рости, як гриби. Хвиля терактів на багато років вбила спокій міст Північної Ірландії і вперше перейшла на Туманний Альбіон. Тільки за 1972-1973 роки від куль і бомб республіканців загинули 650 осіб.

Британська ж влада замість того, щоб боротися із причинами Клопотів – зростаючим безробіттям, низькими зарплатами, відсутністю соціальних ліфтів, – із другої половини 1970-х стала кидати в тюрми всіх, кого лише підозрювали в причетності до ІРА.

Боббі Сендс, наприклад, у 15 років вступив до технічного коледжу в Белфасті і влаштувався учнем майстра на завод зі збирання автобусів Alexander's Coach Works. Він не пропрацював там і року. Співробітники-протестанти постійно чіплялися до нього, аж поки один із них не приставив до потилиці Боббі револьвер і звелів, щоб той звільнився, зі словами: "Alexander's не для католицької мерзоти".

Через витівки лоялістської молоді сім'я Сендса тричі переїжджала з одного міста в інше. І щойно Боббі виповнилося 18, інженер-початківець вступив до ІРА. А за кілька місяців через знайдені у нього вдома чотири пістолети Сендс отримав свій перший термін – п'ять років.

Коли він вийшов із в'язниці, то не став шукати ні дружини – вона переїхала з сином до спокійнішої Англії, – ні роботи. Сендс повернувся до братів по зброї. Вже через півроку вони разом підірвали один із цехів меблевої фабрики в Лісберні, протестантському районі Белфаста.

Сендс із трьома товаришами потрапив до рук поліції. Цього разу хлопець отримав 14 років ув'язнення і опинився у тюрмі Мейз на околиці Белфаста.

фото_3

ТАК – КРУТІШЕ: Хлопці з закритими обличчями нещодавно вступили до ІРА, Деррі, 1972 рік

Зберегти обличчя

П ерше голодування у Мейз в'язні-республіканці, лідером яких був 32-річний Брендан Гьюз, почали ще в жовтні 1980-го. Вони вимагали від влади, щоб їх офіційно вважали політичними в'язнями.

Це означало б, що влада виконає п'ять умов голодувальників: не носити тюремну форму; не робити тюремної роботи; вільно спілкуватися з іншими в'язнями; мати право на один візит, один лист і одну посилку щотижня; можливість розраховувати на повне помилування.

Уряд Тетчер публічно відмовився йти на поступки. Однак переговори з ІРА негласно таки йшли через посередника – ірландського бізнесмена Брендана Дадді.

Той жив у Деррі, був палким республіканцем зі зв'язками в ІРА, але також був іще більшим пацифістом.

Дадді з молодих літ дружив із Мартіном МакГіннесом, впливовим республіканським політиком, за участю якого буде підписано остаточне примирення з ІРА в 1995 році.

Ще 1973-го Майкл Отлі, офіцер британської зовнішньої розвідки МІ-6, вийшов на Дадді. У той час Лондон скасував уряд Ольстера і перевів його на безпосереднє управління через держсекретаря. Отлі прибув до Белфаста як радник Вільяма Уайтлоу, призначеного на цю посаду.

Канал зв'язку Отлі-Дадді на 20 років став однією з таємниць офіційного Лондона – про нього знали одиниці.

Незабаром після початку голодування у Мейз один із протестувальників – Шон МакКенна, друг Гьюза, – впав у голодну кому. Ще року не минуло, як Тетчер очолила уряд, і вона не хотіла, щоб початок роботи нового кабінету затьмарила смерть в'язня-республіканця.

З дозволу Залізної леді, на Даунінг-стріт склали угоду з уточненнями на 30 сторінках. Каналом Дадді-Отлі воно пішло до Мейз. Але Гьюз не знав про це і заради друга 18 грудня оголосив про припинення голодування. На 53 день.

Пропозиції британського уряду він зміг прочитати лише на початку лютого наступного, 1981 року. Але оскільки про факт існування угоди в пресі не повідомляли, а Гьюз здався, влада поклала справу під сукно. Це розчарувало прихильників ІРА, які перебували в стінах Мейз, і 1 березня естафету голодування підхопив Боббі Сендс. За ним ще 15 осіб – по одному в проміжку через кілька днів.

Однак на той час настрої на Даунінг-стріт змінилися. "Ми не підемо ні на які компроміси. Політичного статусу [у республіканських в'язнів] не буде ", – публічно підкреслила Тетчер 5 березня у стінах парламенту Ольстера.

В'ЯЗНІВ - ДО ПАРЛАМЕНТУ: Передовиця дублінською газети An Phoblacht повідомляє про те, що Педді Егнью і Кіран Догерті обрані до північноірландського парламенту. Дохетрі на той момент вже більше місяця голодує, від чого незабаром і загине. Така ж доля чекала і на лідера протесту Боббі Сендса, обраного до британського парламенту

Інші клопоти

У квітні 1981 го Залізна леді вирушила в Ер-Ріяд, на зустріч із королем Саудівської Аравії Халідом. На борту прем'єрського літака, як годиться, були радники, профільні міністри і журналісти. Для останніх це була рідкісна можливість задати прем'єру напряму запитання про життя і смерті у своїй країні, бо зв'язки з далекими саудитами, здавалося цікавили лише прем'єра.

Велику Британію того року лихоманило як ніколи. Ще й двох років не минуло, як Тетчер стала господинею на Даунінг-стріт, а армію безробітних поповнив 1 млн підданих королеви. І кінця цьому жахіттю не було видно.

Першими кандидатами "на виліт" ставали представники нацменшин – як дешева робоча сила вони масово з'явилися на Туманному Альбіоні після війни. Хвиля вуличної злочинності накрила країну, що змусило Тетчер озброїти поліцію.

У той рік кілька міністрів усерйоз пропонували вивезти з Ліверпуля все населення, бо влада міста геть не давала ради соціальним потрясінням.

На цьому тлі помирає Сендс — смерть настала на 66-й день утримання від їжі. До того ж за місяць до цього ірландця обрали до палати громад британського парламенту, але на свободу він вийшов вже в труні.

На похорон Сендса в Белфасті прийшли 100 тис. людей, майже половина міста.

А далі почався цілий парад смертей. До кінця серпня кожен тиждень-другий від голоду у в'язниці Мейз помирав один в'язень – усього смертей, окрім Сендса, було дев'ять.

Найдовше протримався 25-річний Кіран Догерті: засуджений на 18 років за спробу встановити бомбу в мікроавтобусі, він помер на 73 день голодування. А найкоротшим голодуванням стали 46 днів, яких вистачило, щоб позбутися життя 24-річному Мартіну Гьорсону, якого засудили на 40 років за участь у підготовці трьох терактів.

Водночас у родичів ще шести голодуваальників здали нерви, і вони попросили втрутитися лікарів.

Протест припинився на початку жовтня. Тетчер вийшла переможницею.

фото_1

НАКОПИЧЕННЯ ЗАЛІЗА: Маргарет Тетчер – ще тільки лідер Консервативної партії, а журналісти вже назвали її Залізною леді. Увага до військових літаків допоможе їй у майбутньому впоратися із негараздами економіки Великої Британії, фото 1975 року

Битва за гребінець

Л ише через 30 років, коли офіційний Лондон відкрив секретні документи, стало відомо, що тоді Залізна леді не просто так їздила на Аравійський півострів. У результаті її візитів британська військова промисловість продала саудитам десятки винищувачів Hawk і Tornado на 48 млрд фунтів стерлінгів.

Для порівняння, британська держскарбниця планувала отримати в 1981-му лише 400 млн фунтів, та ще й від різко піднятих урядом Тетчер податків. Стосовно цього стрибка більше трьох сотень британських економістів заявили: подібне посилення фіскального навантаження приведе Об'єднане королівство до повного соціального краху.

На допомогу Тетчер, геть мимоволі, прийшов аргентинський генерал Леопольдо Гальтієрі. Він силою захопив владу в Буенос-Айресі й одразу вирішив показати країні й світу, на що здатний: атакував Фолклендський архіпелаг, який контрольовала Велика Британія, хоча він і знаходиться біля південних берегів Аргентини.

У квітні 1982 року аргентинці висадилися на островах і змусили капітулювати нечисленний загін британської піхоти.

У відповідь Залізна леді з далекого Лондона відправила на Фолкленди 7-тисячне військове угрупування, яке за два місяці вибила з островів вдвічі більші за чисельністю сили противника.

Депресію підданих Єлизавети II змінила переможна хвиля патріотизму.

Аргентинський письменник Хорхе Луїс Борхес назвав війну на Фолклендах боротьбою двох лисих за гребінець. Такою вона і була. Але Тетчер метафоричний гребінець таки придався.

І це була далеко не єдина операція Залізної леді з порятунку своєї країни.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.