Моє місто

Ханой

У Ханої чудова на смак вулична їжа, але не без гріха: якщо у вас є дивна звичка хоча б раз на день мити руки і дотримуватися інших гігієнічних правил, така кухня вам може не сподобатися

У Ханої чудова на смак вулична їжа, але не без гріха: якщо у вас є дивна звичка хоча б раз на день мити руки і дотримуватися інших гігієнічних правил, така кухня вам може не сподобатися

 

 

Іван Компан,
директор академії Делойт,
побував у В'єтнамі

 

Я б розділив Ханой на три частини: Офіціоз, Гламур і Життя.

Офіціоз — це величезна головна площа з мавзолеєм Товариша Хо — Хо Ши Міна — і музеєм його ж комуністичної слави. Площа як площа, а мумія — вона і є мумія.

Гламур — це французький квартал з оперним театром, фешенебельними готелями і магазинами модних брендів. Звичайно, Louis Vuitton — шикарно, але навряд чи заради цього варто їхати в Ханой.

Життя — це старе місто, умовно розділене на квартали за ремеслами й цехами. Вузлуватий, сповнений людьми задушливий лабіринт укритих тропічною гниллю невисоких будинків, що стоять суцільною стіною. Перші поверхи — крамниці, харчевні, майстерні. Вони ж спальні, кухні й вітальні для сотень тисяч столичних жителів. Вузенькими вуличками цієї гігантської комунальної квартири, вщерть забитої їжею, товарами й людьми, в усі боки летять тисячі задимлених вихлопними газами моторолерів. Автомобілів у ханойців практично немає, та й навіщо, якщо на одному скутері запросто поміщається сім'я з п'яти чоловік.

Вулична їжа в Ханої приголомшлива. Умови її приготування — примітивні. Думаю, що слова гігієна у в'єтнамській мові не існує, а якщо ви відчуваєте необхідність щоразу мити руки перед їжею, то краще в старе місто не ходити.

Типовий "ресторан" — це киплячі котли з ароматною стравою, навколо яких на низеньких пластикових стільцях сидять відвідувачі. Маленька порада: вибирайте місце поближче до вентилятора, неодмінного атрибуту ханойського громадського харчування. Інакше від гострої їжі та спеки ви швидко отримаєте тепловий удар, так і не встигнувши пізнати всієї краси тутешньої кулінарії.

Не можна не згадати і про пиво, яке вариться і розливається в Ханої на кожному кроці. Цю культуру прищепили ще чехи за часів соцтабору. Легке, свіже, дешеве пиво в чистій склянці стало національним напоєм у неймовірному антуражі тропічної гнилі, вологої духоти, тисяч людей і фантастичних запахів. До речі, про запахи. Тільки уявіть, як пахнуть мільйони людей, які живуть без душу в божевільній спеці, серед вічно киплячої кухні та вихлопних газів. Ефект апокаліптичний.

Ханойці — люди доброзичливі. Сиджу я якось на сходах вуличного бару, розглядаю фотографії в телефоні, як раптом одна з офіціанток без запрошення підсідає поруч і починає вивчати знімки разом зі мною. Потім кличе подругу. Трохи пізніше до них приєднується господар закладу, і за десять хвилин я вже відчуваю себе членом великої в'єтнамської сім'ї, що розглядає сімейний альбом.

Заблукати в лабіринті старого міста нічого не варто. Готель, де я жив, розкішшю не вирізнявся. Маленька вивіска, двері в стіні — серед тисячі таких же непримітних дверей. І ось в один із днів я зупинився посеред спекотної рійливої вулиці, усвідомивши, що абсолютно не розумію, які з усіх цих дверей мої. Та й взагалі — чи на тій я вулиці і чи в тому районі?

Через годину пошуків я зрозумів, що ходжу колами, як у лісі. І тут в одній з вуличних лавок я побачив дівчину, яка щось набирала на комп'ютері. "Набирає на комп'ютері — розуміє англійську — надія на порятунок", — запрацювала думка. Я зайшов, склавши руки в благальному жесті, і, написавши на аркуші паперу назву готелю, попросив пошукати адресу в інтернеті. Ура, знайшли! Але адреса на в'єтнамській — слабка втіха для інтуриста.

І тоді сталося диво: дівчина жестами і кількома англійськими словами запропонувала підвезти мене в готель. На чому? Звісно ж, на моторолері.

Хочете розповісти цікаві факти про своє місто?
Пишіть нам на travel@nv.ua

Це було, скажу вам, випробування. Наш мопед, керований однією рукою моєї крихітної рятівниці, — другою вона в цей час притискала до вуха мобільний — мчав без страху та сумнівів крізь броунівський рух тисяч таких же відчайдушних і безперервно обсигналюваних моторолерів.

Я, зізнаюся, виглядав героїчно. У мотоциклетному шоломі, схожому на фашистську каску, я припав до мініатюрної чорноволосої красуні і стискав її в обіймах так, як ніколи в житті не притискався до жодної жінки на світі.

Вона виправдала всі мої найсміливіші надії, за що я до цього дня згадую її з любов'ю та ніжністю: ми все-таки знайшли готель. А я ще раз переконався в тому, що справжнє життя завжди цікавіше за гламур та офіціоз.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.