Моє місто

Мумбай

Обвішані ґронами людей міські електрички в Мумбаї виглядають так мальовничо, що навіть потрапили до фільму Мільйонер із нетрів
Хочете купити цю статтю?

Обвішані ґронами людей міські електрички в Мумбаї виглядають так мальовничо, що навіть потрапили до фільму Мільйонер із нетрів. І мало хто знає, що висять люди зовні поїзда не тому, що вагон переповнений, а тому, що їм подобається так висіти

 

 

Мандрівник Євген Іхельзон
регулярно буває в Мумбаї
протягом останніх восьми років

 

Т ільки варені яйця й усміхнена продавчиня у майці та спідниці. Люди підходять, б'ють яйця, знімають шкаралупу, їдять. Вартість — 10 рупій за штуку (4 грн). Тільки в Мумбаї можна зустріти підприємця, який щовечора рівно о 17:00 виносить на продаж кількасот варених яєць  у солом'яному кошику. Щороку вже вісім років я бачу його на тому самому місці в один і той же час у самому центрі Південного Мумбая.

Навколо — старий центр і британські історичні будинки з квартирами вартістю мільйон доларів: у Мумбаї ціни на нерухомість одні з найвищих в Азії. На відстані 100 м — легендарне кафе Леопольд, описане в популярному романі Шантарам, ще ближче — шикарний готель Taj Mahal Palace.

У провулку люди товпляться у черзі за знаменитими кебабами з мусульманського ресторану Bademiya. Все це можна було б намалювати — кольоровий одяг, дим від смаження м'яса, красиві колоніальні будівлі.

Одразу за готелем Taj Mahal Palace — Аравійське море. Це район Колаба, найпівденніша частина Південного Мумбая, де можна зустріти людину будь-якої національності та будь-якого кольору шкіри. Військового моряка з Франції в безкозирці, корейських туристів, що безпорадно озираються, зеленооких кашмірців, які продають унікальні вишиті вироби, і великих яскраво одягнених жінок із Мавританії, які займаються закупівлею дрібничок для перепродажу в Африці.

Також у Колабі живуть араби, вони 300 років тому прийшли на торгових суднах з Аравійського півострова й осіли тут, у найпівденнішій точці величезного міста.

Колаба — суміш східного базару і колоніального курорту, але до півночі життя тут стихає. На тротуарах спить кількадесят безпритульних, я спостерігаю їх із року в рік. Вони підробляють на вулиці — щось носять, прасують, перуть, надають дрібні послуги. На вигляд чисті й охайні, але без шансів коли-небудь заробити на своє житло.

Щоб прочитати статтю повністю,