Погляди

На ґрунті ненависті

Після нападу на табір ромів у Львові настав час відкрито визнати те, про що ми так довго боялися сказати вголос: в Україні є прояви расизму. І вони мають системний характер
Хочете купити цю статтю?

Після нападу на табір ромів у Львові настав час відкрито визнати те, про що ми так довго боялися сказати вголос: в Україні є прояви расизму. І вони мають системний характер

 

 

Мустафа Найєм,
народний депутат (БПП)

 

Є  три запитання, на які мені доводиться відповідати під час зустрічей з іноземними політиками або журналістами. Про корупцію. Про війну. І про фашизм. Завжди. На кожній зустрічі. Під час кожного інтерв'ю.

Так от, коли я кажу про корупцію, то, безумовно, знаю, з ким і з чим борюся. Точно розумію, якого ворога маю на увазі, коли йдеться про Донбас. Але по-справжньому гублюся, якщо якийсь поважний експерт або політик запитує, чи не вважаю я проблемою, що в нашій країні буяє неонацизм і фашизм. І щоразу абсолютно щиро відповідаю: звісно ж, фашизм і расизм — це не про нашу країну. "Подивіться, зрештою, на мене і дайте відповідь на своє запитання самі". Однак завжди замислююся: чому ми — країна, під час революції в якій першими загинули вірменин, білорус і грузин, — маємо виправдовуватися у спотвореному уявленні про любов до батьківщини і чистоту нації? І чому хтось вважає, що має право сидіти в тилу і встромляти ніж у спину нашій армії та дипломатії?

Тепер завдяки таким "патріотам" і "охоронцям чистоти" відповідати на це питання стане складніше. Не тільки мені. Всій країні.

Що з цим робити?

Довго ми боялися вимовляти це слово, сподіваючись, що все минеться якось саме собою. Не минулось. І щоб перші дзвіночки не стали національною пандемією, настав час це сказати вголос і визнати: в нашому суспільстві є прояви расизму, і вони мають системний характер. Для початку — визнати. Потім — правильно кваліфікувати і відкрито цьому протистояти. У громадському дискурсі, в поліцейських відділках і судах.

І зараз питання не тільки до правоохоронних органів, які — і це теж пора визнати — довго замість того, щоб викорчовувати хворобу під корінь, десятиліттями списували її на витівки молоді, безвідповідальність і ще якусь маячню. Вбивства, поранення, різанина (від побиття в'єтнамців у Харкові, вбивства у Вільшанах Харківської області до побиття темношкірих уболівальників на київському стадіоні та утисків в Ужгороді) сором'язливо кваліфікували як хуліганство або, в поодиноких випадках, як особливо тяжкі злочини.

Щоб прочитати статтю повністю,