Погляди

Як правильно миритися

Сучасні відносини Польщі та України не можна назвати інакше, ніж холодний мир. Польська влада випустила джина з пляшки — масовий національний егоїзм. І його буде складно загнати назад
Хочете купити цю статтю?

Сучасні відносини Польщі та України не можна назвати інакше, ніж холодний мир. Польська влада випустила джина з пляшки — масовий національний егоїзм. І його буде складно загнати назад

  

 

Ярослав Грицак, історик,
професор Українського католицького
університету, член Несторівської групи

 

Н ещодавно у Львові відкрили нову площу — Яцека Куроня. З такої нагоди до нас приїхали 25 польських друзів, які знали його, або однодумців. І з нашого боку було осіб 25. У момент відкриття вулицею проходив чоловік у віці з довгою палицею в руках, жестикулював нею так, ніби намагався когось із нас побити. Він врізався у наш невеликий натовп і роздратовано став розпитувати, хто такий Яцек Куронь, і чому площу назвали ім'ям якогось поляка, поляки ж не називають вулиці іменами українців. Переконувати його було безглуздо: він чув саме те, що хотів чути. Будь-які аргументи пролітали повз вуха.

Мене ж вкотре здивувала коротка людська пам'ять. На початку 1980-х у програмі Время постійно згадували двох польських антирадянщиків Куроня—Міхніка. Для тодішнього Кремля ця пара грала ту ж саму роль, що і Троцький для Сталіна: вороги та зрадники. Обидва були соціалістами і виступали на боці польських робітників, бунтували проти комуністичної влади.

Я, звісно, не міг тоді знати, що вони обидва родом зі Львова і обстоюють проукраїнську позицію. У випадку Міхніка ця позиція була пов'язана з історією батька. У міжвоєнні роки той був членом компартії Західної України, і коли партія розкололася на українців, які підтримали Шумського, і поляків з євреями, які виступали на боці Сталіна, він приєднався до польсько-єврейського крила. Пізніше вважав це найбільшою помилкою в житті, а тому попереджав сина: якщо той коли-небудь виступить проти українців, він прокляне його з того світу.

Історія Куроня складніша. Він був вальтерівцем — викладачем у польському комуністичному скаутингу. На початку 1950-х вальтерівці організовували табори для дітей на південно-східних землях — тих, звідки в 1947-му під час операції Вісла вислали місцевих українців. Куронь бачив занедбані села, чув історії, як поляки знущалися над українців, які залишился, особливо дітьми. І як людина, чутлива до чужої біди, взявся захищати українців.

У Львові, в дитинстві, Куронь став свідком вуличної бійки між поляками та українцями. Батько тоді спантеличив його словами: зараз ми — українці. Ідея була проста: ким ми є за фактом народження — справа випадку, однак свідомий вибір завжди має бути на стороні слабшого.

Щоб прочитати статтю повністю,