Погляди

Карта поляка

Польська присутність в Україні залишала не лише шрами, а й глибокі культурні, історичні, ментальні пласти. Але ми їх втрачаємо

Польська присутність в Україні залишала не лише шрами, а й глибокі культурні, історичні, ментальні пласти. Але ми їх втрачаємо

  

  

Олександр Пасховер,
оглядач журналу НВ

 

1 серпня 1847 року Київський університет святого Володимира, нині Тараса Шевченка, призначив  30‑річного Миколу Костомарова помічником професора. Молодий історик написав про свої перші спостереження на новому місці роботи. Зокрема про те, що студенти вишу ділилися на два великих табори, або, як визначив Костомаров, партії: “руську та польську”. Поляки принципово говорили польською. “Вивчаючи в училищі російську мову мимоволі, поляк ніби вважав моральною необхідністю скоріше забути її”, — підкреслював Костомаров. То був важкий шлях для поляків в Україну. Важким він був і для самих українців.

Отже, коротке переповідання попередніх серій: поляки з’явилися на території сучасної України у ХІ сторіччі. Київський князь Ярослав Мудрий розселяв полонених ляхів уздовж річки Рось. Але основна частина польського населення оселилася на українських землях із ХІV сторіччя. 1385 року в замку Крево (сучасна Білорусь) литовський князь Ягайло та польська королева Ядвіга взяли шлюб. В історії цей союз династій отримав назву Кревська унія. Після цього Ядвіга вигнала угорців із Галицько-Волинського князівства й приєднала його до Польщі.

1569 року, згідно з Люблінською унією, на мапі Європи з’явилася потужна держава — Річ Посполита, що об’єднала Литовське та Польське князівства. Ця наддержава анексувала Волинь, Брацлавщину та Київщину. Вже наприкінці ХVII сторіччя поляки становили більшість правлячої верхівки, службовців, католицького духовенства та міщан Правобережжя України.

Але втрата Польщею державності наприкінці XVIII сторіччя зробила країну залежною спочатку від Франції, а потім і Російської імперії. За рішенням Віденського конгресу 1814 року герцогство Варшавське примусово перейшло під юрисдикцію російської корони. Частина земель України і Польщі відійшли до Австрії та Пруссії. 1830 року поляки повстали проти такого політичного устрою, але революційний порив було придушено. Незалежної Польщі не стало. Але залишилися поляки, які мріяли про відродження.

Вивчаючи в училищі російську мову мимоволі, поляк ніби вважав моральною необхідністю скоріше забути її”, — Микола Костомаров, історик XIX ст.

У період великих реформ, зокрема скасування кріпацтва в лютому 1861 року, поляки мігрували з густонаселених українських губерній на південь України. Костомаров згадує, що намагання чиновників “обрусити” край призвело до того, що поляки не могли себе називати поляками. Замість того йменувалися католиками. “Виходило цікаво, — згадує Костомаров. — Слово католики в Київському краї губило своє значення віросповідання та перетворювалося ніби на якусь національність”. Так чи інакше, згідно з даними першого перепису населення Російської імперії 1897 року, в країні проживали близько 8 млн поляків. Це друга після українців нацменшина імперії. Причому кожен четвертий із тих поляків проживав в Україні, а це 2 млн осіб.

Після Першої світової війни 1918 року в результаті розпаду Російської імперії Польща створила незалежну державу. Цей польський демарш хутко переріс у російсько-польську війну, в якій Польща відстояла своє право на вільне життя. До речі, цього року в листопаді поляки відзначатимуть свій великий ювілей — 100 років відновлення незалежності.

Уже за переписом населення Радянського Союзу 1926 року в Україні проживали лише 476,4 тис. поляків. Це третє місце серед нацменшин. Починаючи з 1932 року політика СРСР щодо них погіршилася. Почалася ліквідація польських національно-культурних осередків, масові депортації “ворожих і ненадійних елементів” до східних районів України, Казахстану, Сибіру. До 1939‑го кількість поляків в Україні зменшилася до 357,1 тис.

У вересні того самого року, коли розпочалася Друга світова війна, і нацистська Німеччина разом із СРСР як ситуативні союзники розшматували та поділили між собою Польщу, частина поляків переселилися на Схід — здебільшого до України. Незважаючи на це, за переписом 1959 року в Україні проживали лише 363,3 тис. людей, які визнавали себе поляками. За 20 років їх зменшилося ще на 100 тис. А напередодні розвалу СРСР — ще мінус 30 тис.

В останньому загальнонаціональному переписі населення (2001 рік) лише 144,1 тис. українців визнали своє польське коріння. За сім століть спільної історії між українцями та поляками відбулася нечувана кількість приємностей і неприємностей, воєн та перемир’їв, шлюбів та розлучень, братань та розбрату. “Усьому свій час, — писав у Біблійній книзі Еклезіаста цар Соломон. — Час руйнувати і час будувати, час розкидати каміння і час збирати каміння. Час роздирати і час зшивати”. Отже, зараз як ніколи важливо, щоб нарешті настав “час зшивати”. 

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.