Світ

Теплий дім

Різноманітні соціальні програми для вимушених мігрантів і особиста залученість населення в їхню адаптацію перетворили Канаду на одну з найкомфортніших для біженців країн світу
Це матеріал Електронної версії журналу Новое Время, відкритий для ознайомлення. Щоб прочитати закриті статті – передплатіть.

Різноманітні соціальні програми для вимушених мігрантів і особиста залученість населення в їхню адаптацію перетворили Канаду на одну з найкомфортніших для біженців країн світу

 

Анна Павленко

 

 

В одному з парків Торонто до сімейства Мухамада аль-Хаджа підійшла літня пара. "Сирійці?" — поцікавилася жінка. Отримавши ствердну відповідь, вона одразу записала номер телефону Мухамада, залишивши йому свої контакти разом із переконливим проханням звертатися за будь-якою допомогою, яка може знадобитися його сім'ї.

Це не перші канадці, яким небайдужа доля сімейства аль-Хадж. У Торонто, куди Мухамад, його дружина Віссам і четверо їхніх дітей прибули з Лівану, їх прийняла під свою опіку група приватних спонсорів. Канадці оплатили проживання і побутові витрати сирійців, влаштували дітей в школу, а Мухамада і Віссам — на курси англійської мови.

Вже через кілька років ця сім'я зможе подати заявку на отримання громадянства, поповнивши ряди тисяч біженців, які знайшли в Канаді другий дім. За даними Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН), із 23 тис. вимушено переміщених осіб, яких у 2016 році натуралізували 23 країни світу, 16,3 тис. отримали громадянство саме в Канаді.

Унікальність місцевої системи прийому біженців полягає не тільки в кількості натуралізованих осіб, але і в організації процесу: нарівні з державою в ньому задіяні прості канадці. З 1979 року тут діє система приватного спонсорування біженців, завдяки якій за минулі десятиліття до Канади переселилися 300 тис. вимушених мігрантів.

Приймають біженців невеликі спільноти — часто релігійні або етнокультурні, а також громадські організації. Такі об'єднання можуть клопотати перед державою за конкретних людей, яким хочуть допомогти. А коли ті прибувають до Канади, протягом року допомагають їм обжитися і забезпечують фінансову підтримку.

Людський контакт допомагає біженцям легко адаптуватися у новій країні, підкреслює посол Канади в Україні Роман Ващук. "Вони не опиняються кинутими в пункті розміщення біженців або хостелі, де відчувають себе забутими, а навпаки — протягом року долучаються до громадського, сімейного, товариського життя", — пояснює він.

 

ІЗ ВІДКРИТИМ СЕРЦЕМ: Біженці, які прибули до Країни кленового листка за програмою приватного спонсорування, і канадці, які їх запросили, нерідко стають справжніми друзями

 

Гостинність місцевих жителів разом із високою якістю життя роблять Канаду однією з найкращих країн для імміграції: в рейтингу щастя 2018 World Happiness Report вона посідає четверте місце серед держав, де мігранти почувають себе щасливими.

У Канаді приїжджі отримують рівні з громадянами можливості. Живим доказом тому є міністр із питань імміграції та справ біженців Ахмед Хусс. Сам він біженцем прибув до Торонто з Сомалі, отримав тут освіту і працював у сфері міграційного та кримінального права аж до 2017 року, коли прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо вручив йому міністерський портфель. У відомстві Хусса заявляють: із 2017 до 2020 року Канада прийме 1 млн мігрантів, зокрема близько 200 тис. біженців. Це майже вдесятеро більше, ніж готова прихистити, наприклад, Велика Британія.

Про те, що робота з біженцями є пріоритетним напрямком для канадського уряду, не раз заявляв сам прем'єр. Так, у січні 2017 року Трюдо написав у своєму Twitter: "Тим, ​​хто рятується від переслідувань, терору та війни: канадці будуть вітати вас незалежно від вашої віри. Розмаїття — це наша сила #WelcomeToCanada".

Пост отримав широкий резонанс, бо з'явився наступного дня після указу американського президента Дональда Трампа про заборону в'їзду до США громадянам низки мусульманських країн. І хоча заява прем'єра викликала неоднозначну реакцію через побоювання незаконної міграції, своєї політичної позиції прем'єр не змінив.

З ВІРОЮ В КРАЩЕ: У мечеті міста Вон неподалік Торонто мусульмани читають вечірню молитву в День Канади

Традиція допомагати

Історія канадської системи приватного спонсорування біженців почалася із "людей у човнах". Цей термін з'явився у середині ХХ століття, коли тисячі в'єтнамців вийшли в море, рятуючись від насильства і війни у своїй країні. Тоді весь світ із жахом спостерігав за масштабною гуманітарною кризою, а громадяни Канади, не в силах залишатися байдужими, вирішили запропонувати свою допомогу.

В середині 70-х Канада пообіцяла прийняти у себе 60 тис. в'єтнамських біженців, проте за наявної тоді системи не змогла дотримати слова. Тому в 1979 році було впроваджено програму приватного спонсорування, і за наступні два роки прості канадці за свій рахунок переправили в країну 35 тис. в'єтнамців, камбоджійців і лаосців. Ще майже стільки ж взяв під свою опіку уряд.

У підсумку в 1986-му Канада стала єдиною державою-володарем премії Нансена у сфері захисту прав біженців, яку ООН щорічно вручає приватним особам і організаціям.

Черговий пік припливу біженців Канада пережила на початку 90-х після падіння залізної завіси. А вслід за загостренням військового конфлікту в Сирії тут стали приймати дедалі більше вихідців із Близькосхідного регіону.

"Прийом біженців став уже традицією, багато людей відчувають це частиною свого громадянського обов'язку", — констатує Ващук.

Щоб стати приватними спонсорами, канадці об'єднуються у групи, збирають кошти і звертаються до уряду з проханням відібрати і передати їм на піклування одного біженця або цілу родину. Суми в $10 тис., як правило, вистачає для одного прибулого, тоді як для сім'ї з чотирьох осіб потрібно близько $20 тис.

Щоб потрапити в програму приватного спонсорування, біженці повинні бути зареєстровані в УВКБ ООН. До того ж спонсори можуть рекомендувати свої кандидатури, щоб допомогти переїхати в Канаду родичам або представникам єдиної з ними етнічної або релігійної групи. Так, серед прибулих сюди сирійських біженців багато етнічних вірмен — їх спонсорують місцеві вірменські громади. А канадські асоціації ЛГБТ нерідко запрошують до країни біженців-геїв із країн, де їм загрожує смертна кара, — Ірану, Ємену, Судану.

Прийом біженців став уже традицією, багато людей відчувають це частиною свого громадянського обов'язку
Роман Ващук,
посол Канади в Україні

Всі кандидати проходять ретельну перевірку безпеки, надають біометричні дані, проходять медичне обстеження і лише потім перетинають кордон Канади. Тут їх зустрічають спонсори, підбирають житло, забезпечують необхідними побутовими предметами та одягом, допомагають записатися на курси англійської або французької мови, потрапити на прийом до лікаря, сприяють у пошуку роботи.

До слова, право користуватися канадською системою соціального захисту, зокрема медичними послугами, біженці отримують із першого дня свого перебування в країні. А через кілька років життя у Канаді вони можуть подати заявку на отримання громадянства.

Самі канадці впевнені: особистий контакт із місцевими жителями допомагає новоприбулим опановувати мову і культуру їхньої країни. До того ж участь активістів із різних регіонів дозволяє рівномірно розподіляти іммігрантів, уникаючи їх концентрації у великих містах.

"Ця програма підвищує шанси на успішну інтеграцію біженців", — оцінює ефект системи приватного спонсорування Клод Ріу, 47-річний співробітник некомерційної організації у сфері соціального житла з Монреаля.

Його слова підтверджує офіційна статистика. Відповідно до нещодавніх досліджень, прийняті канадцями в приватному порядку біженці знаходять роботу швидше, ніж учасники державної програми. А вже за 20 років рівень їхнього заробітку перевищує середній у країні. Багато хто влаштовується у сектор послуг, а деякі починають власний бізнес.

Яскравим прикладом підприємницького успіху сирійських біженців в Канаді стала сім'я Хадхад. У 2012 році масштабне бомбування знищило їхню шоколадну фабрику в Дамаску — тоді другу найбільшу в Близькосхідному регіоні. Тоді сирійці втекли до Лівану, де три роки провели в таборі для біженців, а потім за програмою приватного спонсорування потрапили в містечко Антігоніш у канадській провінції Нова Шотландія.

Місцева громада допомогла родині Хадхад заново відкрити власний бізнес. На початку 2016 року ці фірми побудували невеликий магазин у дворі біля будинку і стали продавати шоколад власного приготування під брендом Peace by Chocolate.

"Кожен член громади надає підтримку — вони вірять, що ми, новоприбулі іммігранти, несемо з собою щось унікальне й особливе", — розповів тоді канадським журналістам Тарек Хадхад, 27-річний керівник сімейним бізнесом.

Уже за кілька місяців продукція сирійських кондитерів користувалася такою популярністю, що частину прибутку власники змогли пожертвувати на потреби канадського Червоного Хреста.

"Прояв громадського співчуття, природно, викликає подібні емоції з боку тих людей, яким допомагали", — коментує Ващук.

Після того, як восени 2016-го прем'єр-міністр Канади Джастін Трюдо запросив родину Хадхад на прийом і попросив їх публічно поділитися своєю історією, бізнес сирійців почав рости вже у масштабах країни. Підприємці відкрили новий магазин і музей шоколаду, стали приймати замовлення онлайн і доставляти їх по всій території Північної Америки, а тепер вже ведуть переговори про співпрацю з торговими мережами у США.

ГОСТИННИЙ ГОСПОДАР: Прем'єр-міністр Джастін Трюдо (ліворуч) тисне руку Мохаммаду Харбу — сирійському біженцю, який у Канаді став активістом у сфері донорства крові

Можливості та обмеження

Згідно з лютневим опитуванням канадської дослідницької організації Environics Institute, вісім із десяти жителів Канади переконані: приплив іммігрантів позитивно впливає на економіку їхньої країни. В результаті місцеві провінції змагаються між собою в кількості переселенців, а політичні партії борються за голоси виборців, обіцяючи прийняти більше біженців і мігрантів.

Багато канадців відчувають бажання і необхідність поділитися своїм добробутом із людьми, які відчувають потребу, і дати їм можливість взяти новий успішний старт у Канаді, додає Ващук.

За даними опитування Environics Institute, 60% канадців не вважають поточний рівень імміграції в країну занадто високим. До них належить і житель Монреаля Ріу, який колись сам допомагав вимушеним мігрантам. У середині 90-х, коли в Центральній Америці вирували громадянські війни, він кілька років співпрацював із неурядовою правозахисною організацією і працював у таборах для біженців.

"Канада повинна робити більше для людей, яких вона може прийняти", — впевнений Ріу.

Своїм досвідом допомоги біженцям ділиться із НВ і 28-річна Ліза Штайнхарт, ландшафтний дизайнер із Німеччини, яка сім років тому переїхала жити в Канаду. У 2016-му вона вирушила на батьківщину завершити оформлення міграційних документів і виявила, що через дорогу від її будинку організовано табір для біженців. Разом із другом-сирійцем вона почала допомагати жителям табору з оформленням документів, супроводжувала їх під час візитів до банку й до лікаря.

"Я хотіла, щоб вони відчули себе бажаними гостями, прагнула познайомити їх із культурою країни і допомогти облаштуватися на новому місці", — розповідає Штайнхарт.

Порівнюючи ситуацію з прийомом біженців у Німеччині та Канаді, вона визнає: друга може похвалитися більш організованим процесом, та й адаптуватися прибулим тут легше. Однак за кількістю вимушених мігрантів північноамериканська країна значно поступається. Так, якщо в Німеччині до кінця 2016 року УВКБ ООН зареєструвало майже 670 тис. біженців, то в Канаді — близько 97 тис.

Розмаїття — це наша сила
Джастін Трюдо,
прем'єр-міністр Канади

Із 2011 року канадський уряд щорічно встановлює квоти на прийом біженців. Залежно від країни їхнього походження, а також країни, з якої вони звертаються із поданням прохання, процес може зайняти від кількох місяців до кількох років. Варто визнати: не всякий в Канаді готовий зустрічати біженців із відкритими обіймами. Особливе невдоволення місцевих жителів викликає незаконний перетин кордону. "Складається враження, що наші програми прийому біженців не контролюють [їх] потоків", — пояснює тривогу канадців Ващук.

Так, у 2017 році до Канади прибули 25 тис. нелегальних мігрантів, які звернулися за наданням статусу біженця. Тепер 42% жителів провінції Квебек, де найчастіше з'являються порушники, переконані, що багато шукачів притулку насправді не є біженцями. А в провінції Альберта, що також межує зі США, такої думки дотримується практично половина населення.

"Прийому біженців — так, використання системи людьми, які насправді є економічними мігрантами, — ні", — формулює позицію канадців Ващук.

Тим часом досвідом Канади вже зацікавилися інші країни. У 2012 році власний пілотний проект приватного спонсорування біженців запустила Австралія, а в 2015-му про можливе запровадження аналогічної програми заговорили у Великій Британії, Ірландії, Новій Зеландії, Аргентині та Об'єднаних Арабських Еміратах.

фото_4

МАЙБУТНЄ В ЇХНІХ РУКАХ: Дорослим біженцям канадці допомагають із працевлаштуванням, а дітям забезпечують обов'язкову шкільну освіту