Історія

Відлуння війни

Під час війни у ​​В'єтнамі загинули понад 58 тис. американських солдатів. Майже втричі більше після закінчення бойових дій пішли з життя за трагічних обставин

Під час війни у В'єтнамі загинули понад 58 тис. американських солдатів. Майже втричі більше вже після закінчення бойових дій пішли з життя за трагічних обставин, зокрема в результаті самогубств

 

Олег Шама

 

 

Н а кожного загиблого американського солдата під час В'єтнамської війни 1964-75 років припадає три ветерана, які наклали на себе руки. 58.220 віддали життя на південному сході Азії та понад 150 тис. вже вдома не змогли впоратися з душевними травмами, отриманими в боях. Таку статистику навів у своєму дослідженні Чак Дін у 1990 році. Він, колишній десантник, знав про ту війну не з чуток, а в 1980-х очолив громадську організацію Point Man International, яка взялася опікуватися ветеранами В'єтнаму.

Підрахунки Діна суттєво перевищували урядові дані. Їх підтвердили психіатри Тім Буллмен і Хен Янг у журналі Federal Practitioner у 1995-му. Вони наполягали на 20 тис. самогубств.

Дін і його колеги пояснювали розбіжність так: ”Безліч суїцидів були кваліфіковані як нещасні випадки. Особливо, коли відставники сильно сп'янілими розбивалися на автомобілях або гинули від смертельних ран, нанесених самими собі зброєю, що списувалося на необережне поводження. До того ж, криміналісти часто не визнавали самогубство, щоб не засмучувати родичів”.

Через вогонь тієї війни пройшли 2,5 млн молодих американців. Коли восени 1964-го у В'єтнамі висадилися перші наземні війська, країна переживала надзвичайне піднесення. У перші роки конфлікту третину експедиційного контингенту становили добровольці. Ще були живі учасники Другої світової, які повернулися з тих же широт героями. А шість морських піхотинців, які підняли американський прапор під вогнем противника на японському острові Іводзіма в лютому 1945-го вже десять років, як застигли в бронзі на столичному Арлінгтонському цвинтарі.

Тоді мало хто замислювався про долю одного з реальних героїв того пам'ятника — Айри Хейза. Він так і не зміг пристосуватися до мирного життя. Більше 50 разів опинявся в алкогольному безпам'ятстві в поліції та загинув у п'яній сутичці всього 32-річним.

Солдатам нової війни у ​​В'єтнамі довелося кожному по-своєму пережити щось подібне.

ГАРНИЙ ВИЛОВ: В'єтконгівці беруть у полон капітана Джона Маккейна 26 жовтня 1967 року. Під час 23-го бойового вильоту його літак був підбитий над Ханоєм, а сам він впав у озеро. В полоні майбутній сенатор провів більше п'яти років і повернувся геть сивим

Ресурс розуміння

В останній рік Другої світової війни В'єтнам, який Франція все ще вважала своєю колонією, виявився в досить скрутному становищі. На півночі країни в Ханої комуністи створили свій уряд на чолі з Хо Ши Міном, а південні регіони під заступництвом французів утворили свою республіку з центром у Сайгоні. Збройне протистояння між двома частинами В'єтнаму, що тривало вісім років, вдалося ненадовго зупинити. Тоді між північчю і півднем була проведена умовна межа по 17-й паралелі згідно з Женевською угодою 1954 року.

Однак в'єтнамські комуністи за підтримки СРСР і Китаю не заспокоїлися. Ще до відкритої війни з американцями вони перекинули на південь близько восьми тис. підпільників. А в 1963-му спробували зробити переворот у Сайгоні, убивши президента Нго Дінь З’єма.

Не надто покладаючись на стійкість договорів із північними сусідами, жителі півдня попросили допомоги у США. Тоді американці створили у В'єтнамі кілька авіабаз і відправили туди близько 16 тис. військових радників.

На початку серпня 1964 року три торпедних катери півночі атакували американський есмінець Меддокс, який опинився біля берегів комуністичного В'єтнаму. ВПС США відповіли бомбардуванням військових об'єктів червоних. Хо Ши Мін заявив про вихід із Женевської угоди, а у Вашингтоні конгрес одностайно прийняв Тонкінську резолюцію. Вона дозволяла президентові Ліндону Джонсону вдаватися до будь-яких засобів, аби навести лад у В'єтнамі.

Вже в наш час прихильники конспірології стверджують, що США до війни підштовхнули свої ж спецслужби. За інцидентом із Меддоксом і навіть за вбивством Нго Дінь З’єма нібито стояло ЦРУ. Його метою була ще одна війна в Азії, після якої в регіоні виникла б успішна держава демократичного зразка, як це сталося у підсумку корейської війни.

Однак у 1964-му американців мобілізували потужні антикомуністичні настрої. Адже за два роки до цього США пережили карибську кризу, коли країна всерйоз готувалася до ядерного конфлікту з СРСР. Не останню роль у загальному настрої зіграв і юнацький запал — середній вік всіх 2,5 млн. солдатів, що пройшли через В'єтнам, не перевищував 22 років. За всю війну більше 10 тис. із них загинули в небойових умовах – через необережне поводження зі зброєю або самогубства.

Крім того, молоді американці щиро вірили закликам політиків. “Щовечора перед сном я задаю собі запитання: чи достатньо я зробив для того, щоб принести мир і надію для всього людства? — говорив президент Джонсон, звертаючись до народу США незабаром після перших боїв у В'єтнамі. — Наш головний ресурс у цій війні — ваше розуміння”.

І Джонсон зумів це розуміння знайти: в 1965 році 86% американців підтримували війну з в'єтнамськими комуністами.

НЕ ЗНАДОБИЛИСЯ: Маніфестація ветеранів війни у В'єтнамі перед будівлею Конгресу США, 21 квітня 1971 року. Тоді 800 колишніх солдатів викинули до підніжжя Капітолію свої бойові медалі

Знайти і знищити

М олоді американці вирушали воювати в невідому країну з переконанням, що військова міць їхньої армії на кілька порядків вища слабо розвинених комуністів. Однак місцева природа стояла на стороні мешканців півночі — в'єтконгівців, як вони називали себе самі, або чарлі, як охрестили їх американці. В'єтнам вкритий мангровими лісами і непролазними джунглями, однак партизани відчували себе в цих хащах і болотах, як вдома. Вони легко перевтілювалися в мирних селян, а відступаючи, часто йшли відомими тільки їм стежками в сусідні Лаос і Камбоджу.

Перший серйозний бій в листопаді 1965 року в долині Йа-дронго, далеко на південь від 17-ї паралелі, показав, що в'єтнамська кампанія — не прогулянка екзотичними місцями. Тоді три полки в'єтконгівців перетнули кордон із Камбоджею і влаштували пастку кільком сотням американських солдатів. Співвідношення сил було п'ять до одного на користь місцевих. І на другий день бою командування оточеного підрозділу подало сигнал Зламана стріла, який посилали в критичних випадках. У відповідь вся військова авіація, яка перебувала в повітрі, відправлялася рятувати земляків.

Той бій тривав три дні, і в ньому загинули більше 300 американців, у деяких випадках від повітряного вогню своїх же. Репортер Джо Геллоуей, який опинився у тій битві, згадував, як йому довелося виносити з палаючого лісу напівживих бійців — у руках у нього залишалися шматки їхніх гомілок. Це було серйозним випробуванням для будь-якої психіки.

Не повернулися з долини Йа-дронго і близько 1,5 тис. в'єтконгівців. Уцілілі відійшли назад у Камбоджу. З того моменту верховне командування військ США прийняло небувалу досі тактику seek and destroy — знайти і знищити. Захоплення територій просто не мало сенсу, противник знову швидко з'являвся там само. Тому вперше у військовій історії метою операцій стали не зайняті квадратні кілометри, а непоправні втрати ворога.

Тоді американська ставка зважилася на застосування суміші згущеного бензину з алюмінієвими солями пальмітинової кислоти, створеної ще під час Другої світової війни. Більше вона відома як напалм. Суміш скидали з літаків, вона легко спалахувала і довго горіла, досягаючи температури в 1000 градусів.

Джунглі і болота кишіли отруйними зміями і комахами, тому здавалися непрохідними. Тоді американські тактики не придумали нічого кращого, як просто знищити лісові схованки чарлі. У лабораторіях військового відомства США ще в 1961-му розробили хімічну суміш кислот гербіцидної дії: розпорошена в певному об’ємі вона повністю знищувала будь-яку рослинність. Через колір бочок засіб прозвали orange agent. Деякі його варіанти містили діоксин, а його дія на людину наочно демонструє те, як змінився після отруєння ним український президент Віктор Ющенко.

В результаті застосування цих хімікатів протягом десяти років війни 60% в'єтнамських лісів були знищені, а близько мільйона місцевих жителів досі страждають від хвороб і аномалій. За даними міністерства оборони США, з 1962 до 1971 роки американці розпорошили на 10% території Південного В'єтнаму 77 млн ​​л orange agent. Дихати ним доводилося і в'єтнамцям, і американським солдатам.

ІРОНІЯ ВІЙНИ: Невідомий і відомий солдати — малюнок Роба Роджерса у виданні Pittsburgh Post-Gazette, 2014 рік. За даними Едварда Тіка, директора Центру психіатрії міста Олбані (штат Нью-Йорк), близько 150 тис. ветеранів В'єтнаму в 2005 році не мали постійного місця для ночівлі

Білий Торнадо

Н а заокеанські методи війни в'єтконгівці відповідали не згірше. Майже у всіх населених пунктах у них були свої агенти, які раз у раз мінували дороги і лісові стежки. В 1965-му вони влаштували потужний вибух біля американського посольства в Сайгоні: тоді загинули 22 людини і 183 були важко поранені.

За перші три роки війни США втратили вбитими 16.250 солдатів. Противник — близько 186 тис. “Багато хлопців відправлялися до В'єтнаму з переконанням, що за кілька місяців уже будуть вдома”, — писав Джо Геллоуей. Однак війні не було видно ні кінця, ні краю.

За весь цей час кілька сотень американських військових, переважно збиті льотчики, потрапили в полон супротивника. І це було ще одне страшне випробування тієї кампанії — їм довелося пережити всю нелюдськість азійських тортур. Найбільш впізнаваний в Україні з таких ветеранів — Джон Маккейн, нинішній американський сенатор від штату Аризона. Після того, як у жовтні 1967-го в його літак над Ханоєм влучила зенітна ракета, він катапультувався і опустився в озеро в центрі міста, зламавши обидві руки і ногу.

Маккейн провів у в'єтконговскіх таборах і в'язницях понад п'ять років. На другому році свого полону він переніс особливо жорстокі тортури, під час яких повністю посивів. Тоді йому було 32 роки.

Білий Торнадо — так називали його товариші в полоні. “Я пізнав те, що всі ми пізнали в полоні: кожна людина має межу своїх можливостей. Я її досяг”, — казав майбутній політик про свою війну.

Після повернення додому, Маккейн довго відновлювався. Його шлюб зруйнувався — дружина потрапила в автомобільну аварію, в якій сильно постраждала, і це постійно нагадувало Маккейну про пережите у В'єтнамі.

фото_1

ВАЖКИЙ РЕГІОН: Патруль південних в'єтнамців оглядає місцевість біля кордону з Камбоджею, липень 1964 року. Американським солдатам нерідко доведеться воювати в таких самих умовах

Безславні герої

Т им часом ставлення до подій у В'єтнамі змінилося у світі і навіть у США. Тактика seek and destroy стала відома громадськості, а подробиці тієї війни додалися до молодіжних симпатій лівим комуністичним ідеям в Європі і Америці.

З 1967 року у Вашингтоні і Нью-Йорку раз за разом проходили антивоєнні демонстрації. А поранені ветерани будь-яку неувагу з боку влади сприймали як особисту образу. У тому ж 1967-му вони створили антивоєнну організацію і зібрали 100-тисячний похід на Пентагон із гаслами про негайний вивід військ із Південно-Східної Азії.

Підтримка війни тоді впала до 46%, а вже в 1971-му склала трохи більше 20%. У тому ж році 800 ветеранів викинули свої медалі біля підніжжя Капітолію, будівлі конгресу США. Тоді ж Швеція, не дивлячись на співпрацю з НАТО, відправила в'єтконгівцям гуманітарну допомогу на $550 млн.

У січні 1971 року в Парижі делегації на чолі з американським держсекретарем Генрі Кіссинджером і північнов'єтнамським дипломатом Ле Дик Тхо сіли за стіл переговорів. Угоду про припинення вогню вдалося укласти тільки через два роки.

Коли поверталися додому солдати Другої світової, на площах американських міст їх зустрічали галасливі натовпи радісних співвітчизників. Про кінець в'єтнамської війни повідомили всі мерехтливі реклами на хмарочосах Нью-Йорка — напівпорожні вулиці їм у відповідь мовчали.

Ще два роки знадобилося на вихід американців з В'єтнаму і звільнення 800 полонених. По-різному склалося їхнє мирне життя. А через 15 років вийшла книга Чака Діна про 150 тис. ветеранів-самогубців. Тема отримала продовження вже в 1995-му, коли художник Майкл Келлі, який пройшов свого часу через В’єтнам, а потім розробив арт-терапію, розповів що жоден з його бойових товаришів не пішов з життя з власної волі.

Цікаві спогади Руді Грішема, ветерана війни у ​​В'єтнамі, який став співробітником департаменту у справах ветеранів при президенті США. В інтерв'ю ABC News в 2012 році він розповідав, що отримує на кожне Різдво листівки від своїх колишніх бійців, яким йому вдалося допомогти.

А одного разу Грішем буквально витягнув із зашморгу ветерана, якому було вже за 50, — через отруєння orange agent він захворів на рак, і від нього пішла дружина. Втім, ця історія отримала щасливе продовження: Грішему вдалося переконати невдаху лягти в лікарню, його недугу зупинили, а ще через кілька років він зустрів нову супутницю життя.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.