Погляди

Класне читання

Вчителі та батьки б'ють на сполох: юні українці втрачають інтерес до книги. Читають все менше, більше залипають у комп'ютері. Щоб зрозуміти одну з причин — досить поглянути на шкільну програму

Вчителі та батьки б'ють на сполох: юні українці втрачають інтерес до книги. Читають все менше, більше залипають у комп'ютері.

Щоб зрозуміти одну з причин — досить поглянути на шкільну програму

 

 

Андрій Кокотюха,
письменник, кіносценарист

 

М оєму сину 14, і він бунтує. У його віці це нормально. Але причина незгоди з навколишнім світом викликає величезну повагу, і хочеться побажати всім українським батькам: нехай ваші діти так само протестують. Підліток повстав проти шкільної програми з літератури, відмовляючись читати те, що наказано профільним міністерством. До того ж програмні — не в шкільному, а в загальнокультурному сенсі — романи Над прірвою в житі Селінджера, Над гніздом зозулі Кізі, 1984 Оруелла і Темну вежу Кінга прочитав сам, без примусу. І всупереч батьківському переконанню, ці та схожі книги йому в його віці читати поки рано.

З таким багажем знань син перейде в десятий клас. Якщо вірити свіжій інформації з МОН, із наступного навчального року шкільна програма з літератури стане враховувати читацькі можливості учнів. Міністерство за участю вчителів та літературознавців радикально оновило списки літератури для старшокласників. Тепер у ній не буде Гобсека Бальзака, Анни Кареніної Толстого, і — о, Боги, невже! — творів Джойса і Камю. Зате з'явився напевно близький сприйняття підлітків Ніл Гейман, автор фантастичних романів у стилі кіберпанк. Як книголюб зі сформованим смаком, готовий поставити під сумнів появу в програмі Алхіміка Коельо. Але визнаю: він читається легше і більш зрозумілий підліткам, ніж Джойс.

Вчителі та батьки не перший рік б'ють на сполох: юні українці втрачають інтерес до книги як такої. Читають менше, більше залипають у комп'ютері, не вірять у приказку: "Ті, хто читає книги, керуватимуть тими, хто дивиться телевізор". Словом, престиж читання впав. Не те що в минулі часи, коли книгами давали хабарі, люди збирали бібліотеки і пишалися тим, що живуть у найбільш читацькій країні світу.

Тут зупинимося. Мій звиклий до читання син не оцінив і Трьох мушкетерів Дюма. Здавалося б, класична історія про чоловічу дружбу, честь, шляхетність, наповнена пригодами і крутими поворотами. Сюжет роману досі живить Голлівуд, скільки блокбастерів знято за його мотивами. А головне — за можливість мати Дюма у своїй бібліотеці в найбільш читацькій країні не стояли за ціною, в публічній же — черга за записом. Так у чому ж річ, чому навіть така класика, як Дюма, не читається дітьми і внуками, народженими в СРСР?

Наші діти і внуки хочуть йти вперед

Відповідь проста: тому що класика. Нещодавно відвідуючи французький Лілль, я з подивом дізнався: місцеві жителі не в курсі, що саме з їхнього міста три мушкетери викликали ката, який стратив міледі. Зате наші співвітчизники, які перечитували французьку класику позаминулого століття через брак сучасної альтернативи, ката з Лілля згадують насамперед. Далі — більше: для нинішніх французів романи Дюма є чимось нудним, обов'язково прочитаним у школі. І тихо проклятим. Так само, як українські школярі клянуть нашу рідну класику. Здавалося б, пригодницький роман про перемоги і сумна соціальна драма про муки вихідців із народу мають перебувати в різних вагових категоріях. Тільки український підліток однаково бунтує і проти Олександра Дюма, і проти Панаса Мирного.

Наші діти і внуки хочуть іти вперед. Споживати той культурний продукт, який відповідає їхньому світогляду. Для них Тарас Шевченко не поет, а символ, людина з портретів і п'єдесталів пам'ятників. Щось на зразок музейного експоната. Титанічними зусиллями педагогів Шевченко залишається зовсім близьким за духом більшій частині молодих людей. Національного поета досі подають чи не першим комуністом України, найлюдянішою людиною, яка своєю творчістю була проти панів. Але сучасні підлітки самі хочуть бути панами. Не красти, а гідно капіталізувати навички і знання, для кожного свої. Вони чекають, що до них звертатимуться "пан" і запросто на це відгукуються. Для них ідилічний садок вишневий коло хати — хіба що приклад дауншифтингу, але ніяк не близький їм зразок національної ідеї.

Класику треба знати, я наполягаю на цьому. Але в моєму розумінні це означає ходити в музеї і знати, як виглядали бивень мамонта, прядка і повсякденний одяг селянина. Більш того, музеї потрібно всіляко підтримувати, розвивати, наповнювати новими експонатами. Однак жити в музеях серед експонатів, які втратили актуальність, не хочуть навіть їхні співробітники. Знайомити з програмною класикою і не запропонувати сучасну альтернативу — означає зі шкільної лави продавати дітям читання як щось неактуальне, несучасне, нудне. Тоді як підліток має говорити батькам і друзям: "Я прочитав книгу, вона класна, хочу ще!"

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.