Країна

Переворот свідомості

Українці перестали бути рабами обставин і готові брати відповідальність на себе

За останні два-три роки жителі великих міст України змінилися до невпізнання: із пострадянських "маленьких людей" перетворилися на гедоністів, готових ризикувати і брати відповідальність на себе

 

Катерина Іванова

 

 

Коли в під'їзді будинку, де живе 34-річний фотограф і режисер Алік Усик, стає брудно, він не чекає, коли прийдуть двірник чи прибиральниця, а сам бере до рук віника і починає прибирати. Для нього це реальний спосіб зробити світ навколо себе хоч трохи кращим.

"Нерозумно сидіти склавши руки, треба включатися і хоча б у дрібницях щось робити", — формулює Усик свою життєву філософію.

"Треба щось робити" — новий девіз співвітчизників, які втомилися чекати благ від держави і усвідомили, що розраховувати можна тільки на себе і свою сім'ю. Згідно з результатами дослідження 2017 року To be Ukrainian, проведеного в чотирьох найбільших містах України (Києві, Одесі, Харкові та Львові) компанією Українська маркетингова група (UMG) спільно з Міністерством інформаційної політики, таких людей в країні переважна більшість — 84%.

Ця цифра стала несподіваним відкриттям для авторів дослідження, адже соціологія починаючи з 90-х років говорила про те, що українці — нація екстерналів, тобто людей, які покладаються на зовнішні обставини і воліють уникати відповідальності за свою долю та країну загалом. Вважалося, що в цьому громадяни України радикально відрізняються від жителів Західної Європи й США, де переважна кількість людей — інтернали. Тобто навпаки, беруть на себе відповідальність за все, що відбувається в їхньому житті.

Сьогодні, більш ніж коли-небудь, українці відчувають себе громадянами, стверджує Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАН України. "Це новий феномен", — констатує він.

Серед причин кардинальних змін, які трапилися зі співвітчизниками, соціологи називають революцію, кризу та війну, що звалилися на їхні плечі та голови. Співгромадяни тепер готові ризикувати і балувати себе, здатні пристосовуватися до будь-яких життєвих негараздів. Вони стали значно більшими патріотами, ніж кілька років тому, перераховує Наталія Бухалова, генеральний директор UMG.

"Ми стаємо по-західному самостійними і позбуваємося пострадянського комплексу "маленької людини", — каже вона.

график
фото 1

ЦЕ МИ: Алік Усик (на фото — в центрі) разом із дружиною прагне виховати своїх трьох дітей українцями з активною громадянською позицією

Патріот без вишиванки

Польща, Чехія, Австрія, Бельгія, Німеччина, Канада, США — Усик перераховує країни, куди за останні кілька років емігрували його близькі друзі. За словами фотографа, всі вони користувалися попитом на ринку праці України, але проміняли "більший заробіток на більший спокій", розуміючи, що в найближчі роки Україна і близько не підніметься на той рівень демократії, поваги до прав і свобод людини, толерантності, як у розвинених західних країнах з їхньою багаторічною демократією, низьким індексом корумпованості органів управління та стабільною економікою.

Спостереження Усика підтверджує свіжа статистика міжнародного інформаційного агентства Bloomberg: із метою працевлаштування за останні два роки з України виїхали понад 1 млн осіб. А за даними дослідження UMG, 65% співвітчизників хотіли б емігрувати, до того ж 37% із них — назавжди.

Сам Усик, хоч і згоден з аргументацією друзів-емігрантів, належить до тих 35% українців, які, незважаючи на розчарування і втому від того, що відбувається, думають не про пошук кращих умов у чужій країні, а про створення їх у своїй.

За такою позицією стоїть патріотизм, який, за даними UMG, за останні два роки зазнав істотних змін: зовнішні прояви поступилися місцем глибинним. "Якщо в 2015 році можна було встати посеред площі, взятися за серце, заспівати гімн, і цього було досить, щоб бути патріотом, то тепер — ні", — пояснює Бухалова.

 

ЧАС ЗМІН: Згідно з дослідженням
компанії UMG, яку очолює Наталія Бухалова,
український патріотизм за останні два роки зазнав істотних
змін: зовнішні прояви поступилися місцем глибинним

 

Для понад 70% співвітчизників головним фактором патріотизму стає не просто знання української мови, а її побутовий контекст. І незважаючи на те, що жителі великих міст України як і раніше найчастіше послуговуються російською, за останні два роки кожен третій російськомовний українець став частіше розмовляти українською мовою. Ба більше, майже 60% вважають за важливе використання української мови в ЗМІ — для підтримки національного духу.

"У 2014-му ми стали нацією, але тільки в 2017-му з'явилася усвідомлена українськість", — із наголосом на останньому слові говорить Бухалова.

Водночас суспільство зараз переживає період, коли старі цінності вже не актуальні, а нові ще не сформовані. Це є причиною багатьох протиріч, відзначають експерти і наводять кілька типових прикладів — громадська дискусія, чи святкувати Восьме березня і чи треба перейменовувати населені пункти й міста.

Паралельно відбувається і трансформація потреб українців. У 2015 році, через рік після початку воєнних дій на Донбасі, співвітчизники особливо гостро потребували фізичної безпеки. Не дивно, що в цих умовах вони мало думали про те, щоб потішити себе. Затягнувши пояси, українці вишукували товари за акцією, купували гуртом і в складчину, давали друге життя старим речам. Економити стало навіть модно.

2017-го ситуація змінилася. До війни українці звикли, особливо у великих містах, а економити просто втомилися. Потреба в гедонізмі проявила себе найяскравіше — про це заявили 42% опитаних. Це майже вп'ятеро більше, ніж у 2015 році.

Однак гуляти на широку ногу співгромадяни як і раніше не в змозі. На відміну від європейців, у яких йде на їжу 12% сімейного бюджету, жителі України витрачають на неї 74%. Тому гедонізм по-українськи — це фінансово розслаблений відпочинок у вихідні після аскетичного робочого тижня. У цьому не дає засумніватися, наприклад, ресторанний ринок. 2016 рік став для нього роком підйому — в столиці вперше з початку кризи відкрилося більше ресторанів, ніж закрилося.

Натомість рахувати гроші співвітчизники не перестали: доходи більшості вже не дозволяють не те що відкладати — в хід пішли накопичені раніше резерви.

Замість економії українці тепер більше орієнтовані на пошук додаткового заробітку. До того ж понад 80% жителів країни готові проміняти престижну роботу на високооплачувану, а майже 70% — інтелектуальне та духовне зростання — на можливість більше заробляти.

Хорошою відповіддю на питання про матеріальне благополуччя багатьом видається можливість почати свою справу: кожен другий опитаний вважає, що зараз для цього дуже вдалий час.

Олеся Остафієва, співвласниця бару Лиса гора, зізнається, що подумки попрощалася з 200 тис. грн, які в квітні минулого року вклала у власний ресторанний бізнес. Ні Остафієва, в минулому журналістка та піар-менеджер, ні її дві подруги, які стали співзасновницями закладу, не мали досвіду в такій справі.

Дівчатам просто пощастило: на момент відкриття бару ціни на оренду нерухомості досягли дна, і це зіграло їм на руку.

"Було розуміння, що час для старту хороший, потрібно лише влучити в цільову аудиторію, — згадує Остафієва. — Ми влучили".

фото 2

ХТО НЕ РИЗИКУЄ, ТОЙ НЕ П'Є ШАМПАНСЬКОГО: Олеся Остафієва зважилася відкрити бар, не маючи досвіду в ресторанному бізнесі

Гартування для нації

Якщо думки щодо ризикувати/не ризикувати в суспільстві розділилися, то щодо державних реформ українці одностайні як ніколи: для багатьох це повна "зрада". Майже 70% співвітчизників вважають провальною пенсійну реформу, 73% — медичну. А реформу поліції, рівень довіри до якої на старті сягав рекордних 80%, тепер же 60% опитаних, згідно з дослідженням UMG, вважають фіаско.

"Всі наші проекти, в яких ми будь-яким чином покладалися на державу, провалилися, і бажання ризикувати більше немає", — говорить про себе і свою сім'ю Юлія Дубенко, приватний юрисконсульт. — Держава диктує свої правила гри і постійно їх змінює. Тому ми вважаємо безрозсудним зв'язуватися із таким партнером".

Доволі тривалий час Дубенко та її чоловік працювали в держструктурах, а потім обоє прийняли рішення піти. Вона пішла у приватний сектор, а її чоловік тепер — співробітник міжнародної гуманітарної організації.

На тлі загального розчарування всі позитивні події, які траплялися останні два роки та об'єктивно могли б сприйматися як успіхи, наприклад, введення безвізового режиму з ЄС і проведення в Україні міжнародного пісенного конкурсу Євробачення, розцінюються як щось саме собою зрозуміле, а тому не варте уваги, констатують соціологи.

Влада не бере на себе обов'язку доступно пояснити суть реформ
Елла Лібанова,
глава Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України

Основною причиною розчарування реформами Бухалова вважає те, що співгромадяни, виступаючи загалом за реформи, не розуміють або не усвідомлюють конкретної, прямої та егоїстичної вигоди для себе від їх реалізації. Це відбувається від нестачі інформації.

"Влада не бере на себе обов'язку доступно пояснити суть реформ, — заявляє Елла Лібанова, голова Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України. — Не можна цього робити, не пояснюючи людям, чому таке рішення пропонується, хто виграє, хто програє".

Підживлює занепадницькі настрої в суспільстві і зростання курсу гривні до долара, який за останні два роки зріс майже на 30%, а також тарифи на комунальні послуги, які відбирають із гаманця кожного українця майже кожну п'яту гривню. І хоча у європейців витрати на оплату комунальних послуг сягають майже третини сімейного бюджету, їхні доходи незрівнянні з українськими. Співвітчизники задовольняються найнижчими зарплатами в Європі — в середньому €190. Для порівняння: в Польщі середня зарплата становить €748, у Франції — €2,2 тис., а найвищий показник у Швейцарії сягає €4,4 тис.

Крім того, українці відчувають комплекс недооціненості: вони не тільки вважають, що іноземці про Україну невисокої думки, але і самі про себе та свою країну думають гірше, ніж є насправді. Наприклад, 59% переконані, що Україна корумпована країна, хоча, наприклад, у 2017 році з проявами корупції зіштовхувався особисто тільки кожен п'ятий українець. Більш раннього дослідження UMG на цю тему не має, але, наприклад, за даними міжнародної організації Transperency International, у 2015 році кожен третій українець регулярно давав держчиновнику хабара.

Ще одна типова риса співвітчизників — нетерпимість до політичної корупції: про це свідчать дані Центру європейських досліджень, згідно з якими українці виявляються чи не найпоблажливішим народом Європи щодо побутової корупції та водночас найбільш нетерпимим до корупції політичної.

"Тобто дати хабара лікарю чи вчителю українці не вважають за сором, а ось корупцію у владних колах категорично засуджують, — міркує Головаха. — І це погано, тому що у владі у нас вихідці з народу, а причинно-наслідковий зв'язок між своєю та чужою поведінкою в житті і публічною поведінкою в політиці втрачено".

Однак віру в краще українці не втрачають. У 2015 році понад 60% були оптимістичними реалістами — розуміли, що далеко не все добре, але вірили в краще. Через два роки, незважаючи на те, що песимістів як і раніше на 10% більше, ніж оптимістів, табір тих, хто сприймає події в позитивному світлі, збільшився вчетверо, натомість кількість їхніх опонентів не змінилася.

Втім, і тих і інших у складних обставинах рятує така історично обумовлена ​​національна риса українців, як уміння вбудовуватися в існуючу систему, знаходити в ній свою нішу і пристосовуватися.

"З будь-якої життєвої ситуації ми завжди виносимо корисні уроки: якщо отримуємо від життя лимон, вичавлюємо сік і п'ємо лимонад", — переходить на мову метафор Дубенко. Останніми роками їй самій доводилося досить часто "пити лимонад", наприклад, коли вона в 2014 році, залишившись без роботи, почала освоювати нову професію.

Випробування, що випали на долю українців, принесли ефект загартовування, подібний до того, який був 2009 року після обвалу економіки, — так експерти пояснюють непохитну віру співгромадян у краще. Пережита по тому ціннісна трансформація заклала основу того, що стало фундаментом для нинішнього громадянського суспільства.

Якби в світі існував конкурс народів на виживання, українці посіли б призове місце, вважає історик Ярослав Грицак. І цієї якості в найближчі роки вони не втратять, а навпаки, будуть вдосконалювати. Адже українці вступили до світу, де немає і не буде впевненості. "Це, напевно, найточніший і найчесніший прогноз, який можна зробити на наступні 15, 25 і навіть 100 років", — заявляє Грицак.

Українець майбутнього — це розсудливий цинічний оптиміст, який не має підстав вірити обіцянкам, що все буде добре, ніщо не заважає йому давати відсіч усім, хто загрожує йому апокаліпсисом, продовжує експерт. "У країні відкривається чергове вікно можливостей, — не втрачає оптимізму Грицак. — Важливість цього моменту гріх недооцінювати"

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.