Люди

Одного разу з Іваном Компаном

Директор Академії Deloitte і завзятий мандрівник розповідає, як намагався перейти німецько-французький кордон

Директор Академії Deloitte і завзятий мандрівник розповідає, як намагався перейти німецько-французький кордон

 

 

Одного разу, на самому початку 1990-х, коли поїздки за кордон ще вважалися чимось дивовижним, мені пощастило жити в Празі. Ба більше, удача настільки мені усміхалася, що потішила запрошенням протягом півроку займатися наукою в Сорбонні.

Від Праги до Парижа — всього 1.000 км, але і їх буває непросто подолати, коли ти молодий, навколо красиві дівчата, а чеське пиво і Becherovka розганяють гарячу кров. Сукупність спокус на тлі безтурботних розваг молодості запросто можуть завести молоду людину до фінансової ями, коли квиток на автобус Прага—Париж стає недоступною мрією. Але на те вона і молодість, щоб віддаватися волі навіжених рішень.

І рішення було знайдено. Автостоп! Здавалося б, нічого складного: підняв великий палець, взяв у руки табличку "Paris please!" — і ти вже на Монмартрі.

Майже так все і було. До самого німецько-французького кордону. На якому тоді, в глибоко дошенгенківський час, ще активно перевіряли паспорти і візи.

Своєю одноразовою візою я дорожив настільки, що навіть боявся зіпсувати штампом, перетинаючи кордон. Думав, що без печатки ще раз зможу її використовувати.

Ось і прийшла мені в голову "геніальна" ідея — йти не через КПП, а поруч, за якимись службовими вагончиками, щоб прикордонники не помітили. Досі дивуюся власному ідіотському авантюризму. Звісно ж, мене помітили. І, розгледівши ретельніше, почали допитувати.

Варто сказати, що одягнений я в ту далеку пору був дуже "дорого й елегантно", за останньою модою: спортивний костюм Adidas і такі ж розкішні кросівки. На плечі спортивна сумка — теж, звісно, Adidas. Довершений збірний образ молодого перспективного вченого!

— Куди їдете? — запитала миловидна прикордонниця.

— У Париж!

— Мета?

— Наукові дослідження в Сорбонні!

— Скільки грошей з собою?

На цьому питанні я запнувся. Адже всі гроші давно витрачено на захоплення молодості ще в Празі. В кишені не було ні копійки. Вся надія була на стипендію в Сорбонні.

— Відкрийте сумку! — надійшов наказ.

Це було рівносильно провалу. У величезній сумці, крім жалюгідної пари білизни, лежало вісім блоків цигарок і дві пляшки віскі, такі необхідні для продуктивної наукової роботи. У Празі все це коштувало в рази дешевше, ніж у Парижі.

— Вчений? У Сорбонну? — ще раз повторила галльська красуня, недовірливо поглядаючи із сигарет на мій розкішний наряд.

— Qui, mademoiselle! — підтвердив я, дивлячись у її сліпуче блакитні очі.

Повисло важке мовчання.

— Ласкаво просимо до Франції! — раптово усміхнувшись, промовила вартова кордону і поставила штамп прямо в центр моєї дорогоцінної візи.

Досі не знаю, що мені тоді допомогло більше, — чесний погляд чи Adidas. Але Парижа я дістався і навіть статтю в Сорбонні написав!

Мабуть, все-таки погляд зіграв свою роль. Тому що, коли двадцять років по тому, перетинаючи кордон Перу і Болівії в автобусі, забитому місцевими пастухами, я, дивлячись прикордоннику в очі, представився інвестиційним банкіром, мене теж пропустили. І Adidasа тоді на мені не було.

фото

CV

Спеціаліст у галузі фінансів із 25-річним стажем. Обіймав керівні посади у впливових українських і міжнародних фінансових компаніях, серед яких Wood & Company та Deloitte. З 2010-го почав викладати в Единбурзькій бізнес-школі. Нині — директор Академії Deloitte. Подорожує з 1992 року, відвідав понад 70 країн.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.