Люди

Обід з Лілією Гриневич

Міністр освіти пояснює, чому школярі, які навчаються за реформованою програмою, відрізняються від тих, хто вчиться по-старому

Міністр освіти пояснює, чому школярі, які навчаються за новою реформованою програмою, відрізняються від тих, хто вчиться по-старому, обіцяє розібратися з плагіатом у дисертаціях політиків та їсть салат

 

Ольга Духніч

 

 

О бід НВ з міністром освіти і науки України Лілією Гриневич міг би так і не відбутися через прикру випадковість. Домовившись пообідати в ресторані Файна Фамілія на київському Подолі, ми опиняємося з чиновником в двох різних закладах мережі на відстані кількох кварталів один від одного.

Коли непорозуміння вирішено, Гриневич зустрічає мене в ресторані на Верхньому Валу. На столі — чайник трав'яного чаю, і в запасі у нас менше години.

— Тут набагато просторіше, ніж в інших місцях, а я ціную простір, — посміхається вона, підводячись з-за столу, щоб привітатися.

Гриневич — десятий за історію сучасної України міністр освіти і науки, і саме з її приходом в уряд українська освіта нарешті переживає перші з радянських часів кардинальні зміни. Одна із засновниць системи зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), Гриневич також виступила ініціатором нового закону про вищу освіту, який набрав чинності в 2014 році. А у вересні минулого року вже в якості міністра дала старт реформі середньої освіти, яка обіцяє повністю змінити принципи і суть нинішньої української школи.

Відтепер українські школярі вчитимуться 12 років, головний акцент буде зроблено не на знання, а на компетенції, а вчитель з авторитарної влади перетвориться на партнера з навчання. Поки реформа охопила лише частину шкіл, а з вересня наступного навчального року так навчатимуть вже у всіх перших класах країни.

П'ять питань Лілії Гриневич:
П'ять питань Лілії Гриневич:

_____________________________________________

Ваше найбільше досягнення?

Запровадження зовнішнього незалежного оцінювання.

Ваш найбільший провал?

Я занадто мало присвячувала часу своїм дітям, коли вони цього потребували і їм ще потрібна була моя підтримка.

Остання книга, яка справила на вас найбільше враження?

Повстання мас Хосе Ортега-і-Гассета.

На чому ви пересуваєтеся містом?

На службовому Volkswagen Passat 2012 року.

Кому б ви ніколи не подали руки?

Якщо є справа, від якої залежать життя і долі людей, потрібно вміти подавати руку кожному.

Ми швидко визначаємося із замовленням. Гриневич просить принести їй салат з кускусом і овочами, я замовляю різотто з білими грибами і прошу принести чай.

Тут же міністр зізнається, що в її щільному графіку обід — захід швидкий, і ми домовляємося розмовляти, не перериваючись на їжу, а офіціанта квапимо принести все і відразу.

— Ви, напевно, самі не дуже встигаєте готувати з таким графіком роботи, — цікавлюсь я.

— Чесно кажучи, готує мій чоловік і робить це краще, ніж я, і частіше, — зізнається Гриневич. Її чоловік працює заступником директора в одній з київських шкіл.

Відкладаючи меню в сторону, вона тут же додає, що фірмові страви в її арсеналі все ж є — це яблучний штрудель. Його вона пече в дні, коли вся сім'я з дітьми та онуками збирається разом.

 

В ід яблучних пирогів ми переходимо до головної теми бесіди — реформи шкільної освіти.

— Чотири місяці тому частина перших класів по всій країні з метою експерименту почала займатися за новою шкільною програмою. Чим вже відрізняються ці першокласники від своїх однолітків з традиційної школи? — запитую я, поки ми очікуємо замовлення.

— Ці класи відрізняються навіть візуально, — пожвавлюється Гриневич. — Наприклад, в звичайних класах похмурі старі парти, а на стінах висять портрети класиків, а в нових — роботи самих учнів, простір і меблі зовсім інші.

У нас досі в школах є парти, прибиті до підлоги цвяхами, а учень приречений сидіти за ними, як пам'ятник самому собі

За словами міністра, в новій школі дитина з перших днів вчиться "напрацьовувати своє портфоліо", а значить, їй важливо бачити результати своєї роботи, свій прогрес. Захоплена темою Гриневич наливає в чашку чай.

— Ранок цих першокласників починається з неформальної зустрічі. Разом з викладачем вони сідають на килим в коло і діляться враженнями вчорашнього дня, розповідають, що очікують від нового дня в школі. У відповідь учитель розповідає, чому вони вчитимуться цього дня.

— Ну а якісні результати вже помітні? — перериваю я співрозмовницю, яка про новий перший клас готова розповідати багато і довго.

— По-перше, ці діти дужче здружилися одне з одним, їх спілкування виглядає якіснішим, ніж спілкування їхніх однолітків у звичайній школі. Що вражає, вони не кричать на перервах, а просто спокійно розмовляють, — зауважує міністр. — Мені часто кажуть батьки, що діти, прокидаючись вранці, йдуть до школи з радістю, а не виконувати повинність.

З'явившись із замовленням офіціант не перериває нашу розмову. Поки він розставляє страви, я питаю Гриневич про те, як вона оцінює опір шкільної системи змінам.

— Я без ілюзій розумію, що це опір буде. 15% вчителів — завжди новатори, а 85% виявляться консерваторами. Крім того, частина шкіл демонструватиме радше косметичні зміни, ніж реальні, але ми до цього готові і не переоцінюємо підсумки перших років, — зітхнувши, відповідає Гриневич і присуває тарілку ближче.

— У держбюджеті на освітню реформу, в тому числі оновлення класів, виділено 1 млрд грн. Що побачать батьки учнів, прийшовши в клас у вересні? — питаю я, куштуючи різотто.

— Тут ми працюємо з місцевими адміністраціями, і результат може бути різний, — обережно зазначає Гриневич, перемішуючи виделкою салат. Втім, вона договорює думку до кінця. — Ми все ж плануємо замінити меблі в перших класах на ортопедичні парти, які можна вільно рухати, адже у нас досі є класи, де парти прибиті до підлоги цвяхами, а учень приречений сидіти за ними, як пам'ятник самому собі.

Тема шкільних парт додає спокійному голосу Гриневич емоційності: схоже, вона дійсно обурена. Тут же моя співрозмовниця обіцяє, що в новому навчальному році істотно краще виглядатиме оснащення природничо-наукових і математичних класів.

Після цих слів над столом зависає пауза: вирішивши, що тема оновлення вітчизняних шкіл вичерпана, Гриневич все ж таки наважується поїсти. Я беру з неї приклад.

раст

ВЧАТЬ У ШКОЛІ: Міністр освіти Лілія Гриневич — ініціатор реформи, яка вже цього року дасть старт масштабному перетворенню української школи. На фото — вона з учнями і викладачами однієї зі шкіл Ужгорода

В и ж самі довгий час працювали спочатку шкільним учителем, а потім директором школи. Що вам найбільше не подобалося в школі тоді? — вирішую я продовжити бесіду.

Міністр на кілька секунд замислюється.

— Знаєте, мене найбільше вбивала власна безпорадність. Безпорадність, яку нав'язувала система, байдужість до професії у деяких колег, а у деяких батьків — до майбутнього своїх дітей. Коли я працювала директором школи, одна з найкращих учениць мріяла вступити на журналістику, але не змогла цього зробити. На іспиті вона отримала низькі оцінки — просто в її родині не було грошей на хабарі. Ця історія мене потім дуже стимулювала, коли ми вводили ЗНО.

— Після децентралізації бюджети деяких місцевих органів влади стали профіцитними, багато грошей виділяє держава, але шкільні побори тривають, як і раніше, — я підкидаю міністру більш актуальну тему.

Відсуваючи тарілку, моя співрозмовниця визнає, що проблема дійсно існує.

— Тут ми зробили перший крок: тепер школа повинна звітувати про всі фінансові надходження як з бюджету, так і з інших джерел. Уже це знизить корупційну складову в школі.

— Все влаштовано набагато тонше, — уточнюю я. — Часто незрозумілі побори ініціює не викладач, а, наприклад, батьківський комітет, а діти батьків, які намагаються добитися правди про призначення грошей, стають паріями в класі.

— У таких випадках не втомлююся повторювати, що це питання вже індивідуального майдану кожного з батьків, — емоційно реагує Гриневич. — Нинішні батьки — активна і освічена ланка суспільства, і ми завжди готові з ними взаємодіяти. Про всі підозрілі випадки в класі можна повідомляти не тільки директору і в місцевий відділ освіти, а й безпосередньо в міністерство. Ми ініціюємо перевірку і розберемося.

Від індивідуального батьківського майдану ми переходимо до індивідуального навчання: напевно, 90% батьків українських школярів хоча б один раз обговорювали цю тему як злободенну, а тисячі дітей вже навчаються вдома.

— Я не великий прихильник такої форми навчання, — зізнається Гриневич. — Але розумію, чому деякі батьки роблять так.

Тут же вона розповідає, що новий закон про освіту зрівнює домашнє навчання в правах з навчанням шкільним за умови, що результати учня, студента на дому, зможе контролювати держава.

— Сьогодні для частини дітей вчитися вдома дійсно краще, ніж в школі. Повірте, все, що ми зараз робимо, саме для того, щоб змінити ситуацію і переконати батьків, що в новій українській школі дитині буде краще, ніж удома, — в голосі Гриневич знову звучать емоції.

 

З амовивши ще чаю, ми говоримо про науку.

— Уже рік на слуху ситуація з плагіатом і навколонауковими знаннями, які виявилися в дисертаціях багатьох українських політиків і чиновників. На Заході за фактом такого звинувачення офіційна особа складає повноваження, а в Україні досі ніяк не почне роботу орган, який визначає наявність плагіату в наукових роботах. Чому? — цікавлюся я.

— На жаль, це дуже сумна історія, тому що в неї втрутилася політика, — Гриневич задумливо крутить в руках чашку з чаєм.

Потім вона довго і дещо плутано пояснює, що комітет з етики, який займається питанням плагіату, її міністерство передало новій структурі — Агентству із забезпечення якості вищої освіти, яке внаслідок внутрішніх і зовнішніх політичних інтриг тільки цього року, можливо, почне повноцінно працювати.

— Публічні звинувачення в плагіаті вже прозвучали в бік дисертації екс-прем'єра Арсенія Яценюка, а в дисертації дружини віце-прем'єра з гуманітарних питань В'ячеслава Кириленка під питанням не тільки можливий плагіат, але і її наукова цінність, — Не угаваю я. — Наскільки ймовірно, що такий комітет взагалі запрацює?

— У мене вже почуття, що в роботі Нацагентства не зацікавлені різні сторони ситуації, в тому числі найполум'яніші борці з плагіатом, — стомлено відповідає Гриневич.

Тут же вона додає, що не коментуватиме будь-які інсинуації без наявності доказів. А головна мета міністерства — побудувати об'єктивну систему оцінки наукових результатів, далеку від політичного впливу.

— У нас дві крайнощі. З одного боку, є реальна проблема плагіату, оцінювати яку повинні професіонали, з іншого — є велика небезпека перетворити боротьбу з плагіатом на чергову політичну зброю проти опонентів.

Ми допиваємо чай, а Гриневич все частіше кидає погляд то на годинник, то на свою помічницю. Та робить їй прямо-таки відчайдушні сигнали: схоже, міністр не просто запізнюється на наступну зустріч, а ризикує зірвати весь денний графік.

Проте я задаю останнє запитання: питаю, як їй вдається проводити вільний від роботи час.

Вперше за всю розмову міністр відповідає спокійно:

— Я так багато працюю з людьми, що у вільний час люблю побути наодинці з книгою, — просто каже вона. — А ще у мене дві чудові онуки, з якими я намагаюся проводити більше часу. До речі, вони дуже надихають мене робити шкільну реформу, це ж для них.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.