Люди

Жертва минулого

Нещодавно обміняний у бойовиків релігієзнавець Ігор Козловський, провівши два роки в тюрмах "ДНР", переконався: "радянські" гени садизму і доносів вижили в Україні

Нещодавно обміняний у бойовиків релігієзнавець Ігор Козловський, провівши два роки в тюрмах "ДНР", переконався: "радянські" гени садизму і доносів вижили в Україні, незважаючи на чверть століття незалежності

 

Максим Бутченко

 

 

С ідий, спокійний та інтелігентний Ігор Козловський, донецький релігієзнавець, виглядає чужорідним елементом в постноворічному столичному кафе. Для нього є явно незвичною метушня навколо — шум, чужі розмови, люди, що снують між столами.

Всього кілька тижнів тому Козловський сидів в куди менш вільному і більш тихому місці — на зоні: відбував термін у в'язниці "Донецької народної республіки". Лише в кінці грудня 2017 року його в групі з 74 полонених українців офіційний Київ виміняв у сепаратистів.

Козловського затримали в Донецьку в січні 2016-го. І він, автор півсотні наукових книг і публікацій, людина, яка зустрічалася з Папою Іоанном Павлом II, в один момент перенісся в часи сталінських репресій: вченого за доносом схопило "міністерство держбезпеки" (МДБ) "ДНР", і "слідчі" катували і били його, накинувши мішок на голову. А потім "військовий трибунал" засудив донеччанина до 2,8 років тюремного ув'язнення — за тероризм і підрив пам'ятника Леніну.

На прохання НВ вчений порозмірковував про те, як це — в одну мить опинитися з мішком на голові в 1937-му і чому подібна подорож у часі стала можливою в сучасному Донецьку.

Я ніколи не приховував своїх проукраїнських переконань. Навесні 2014 року ми проводили [міжконфесійний] молитовний марафон за єдину Україну: ми стояли на площі, а на нас бігла сотня тітушок з палицями, битами. Їх, до речі, координували з Донецької облради. Тітушки викрикували: "Де бандерівці?" Ми і виявилися "злісними бандерівцями". Ми — це пара десятків наймиролюбніших громадян.

Мене затримали дивно. Спочатку незнайомі люди стукали в двері, говорили, що вони принесли гуманітарку [гуманітарну допомогу]. А після, вже на вулиці, коли я вийшов з дому у справах, посадили в машину, сказали: потрібно проїхати на допит ненадовго. Ось я і проїхав "ненадовго" — майже на два роки.

Коли привезли в будівлю МГБ, поміряли тиск, і відразу — на підвал. Це сире приміщення, яке розділене на бокси. Кожен лежить на чому прийдеться: дошки, якісь тапчани.

Я сидів у маленькій камері з ополченцем, що провинився і суддею Апеляційного суду, який хотів виїхати з Донецька, а його затримали на блокпосту.

Через пару днів мене повели на допит, при цьому наділи мішок на голову. Куди привели - не знаю, але допит тривав кілька годин. Мене били по ногах, руках, обличчі. Намагалися нанести каліцтва, які до сих пір мені відгукуються. Удари наносили місцеві хлопці - так, принаймні, було чутно по голосах (на голові завжди залишався мішок). А ось накази їм віддавав російський - аж надто чітко звучав його акцент.

Я після побиття намагався вставати, але відразу непритомнів. Мені зламали пальці на ногах, погрожували застрелити на місці. Довгий час я ледь пересувався.

Таке витончене побиття я бачив тільки в кіно. Знаю, що інших полонених катували струмом —  вкладали дроти в вуха, прикладали їх до анусу і статевих органів. Бачив чоловіка, у якого від тортур електрикою зовсім не залишилося статевих органів — все випекли. Такі садисти — це патологія, психічні порушення. І ці люди завжди були серед нас, а ми просто їх не помічали.

Від мене вимагали зізнання, що я підірвав пам'ятник. Прикладали гранати до рук, знімали таким чином мої відбитки. Допити тривали нескінченно. Мені говорили: "Ми тебе вб'ємо, і нічого нам за це не буде. Або у тебе зупиниться серце". Їм було начхати: жива людина чи ні. Мене врятувало лише широке втручання міжнародної громадськості [звільнити Козловського вимагали міжнародні правозахисні організації та низка іноземних політиків]. Без цього життя в "ДНР" коштує копійки.

 

Потім мене відвезли в СІЗО, де я перебував з 1 березня 2016 року до 25 травня 2017 року. Сидів в різних камерах, поки йшло так зване слідство. Вже тоді мені мимохідь показали мою справу, де я побачив кілька доносів на себе.

Вони були написані в "сталінській" формі: "Громадянин Козловський підтримує ворожі проукраїнські сили, був помічений в зв'язках з націоналістами, організовував таємні осередки". Та інше.

Я дуже дивувався: як вижив цей ген сексотства? До слова, в кожному кабінеті в "ДНР" висить портрет Олександра Захарченка, Володимира Путіна, інколи голови ВЧК Фелікса Дзержинського або навіть царя Миколи II. Ось така пекельна суміш.

З грудня 2016 роки мене посадили в карцер, туди, де раніше утримували засуджених до смерті. Це приміщення на одну-дві людини з маленьким віконцем. Така собі в'язниця у в'язниці, куди навіть не всі охоронці мають доступ. Прямо як в СРСР, де до політичних в'язнів ставилися гірше, ніж до вбивць.

Кримінальники іноді потрапляли до нас в карцер, але їх тут же переводили назад. Ми, ті, хто підтримував Україну, тільки там і знаходилися. Потім пройшов суд. До чого ж дивний захід! Сталінська (знову ж таки!) "трійка" зачитала вирок — мені ні за що дали майже три роки загального режиму. І це тому, що не змогли довести провину. А якби були хоч якісь натяки на мою співпрацю, скажімо, з СБУ, посадили б і довічно: знаю хлопця, якому присудили в "ДНР" 32 роки ув'язнення. І таких — безліч.

Cадисти завжди були серед нас, а ми просто їх не помічали

Коли потрапив в колонію, то не скажу, що місцеві ставилися до мене погано. Навпаки — вбивці і гвалтівники бачили в мені інопланетянина, наскільки я разюче від них відрізнявся.

Взагалі, зона в "ДНР" влаштована, як і звичайна зона, — наглядач, вертухаї. Мені пощастило, що мій син з племінником передавали мені продукти і що почитати. До слова, я прочитав всі журнали НВ і, коли мене відпустили, залишив величезну їх стопку в колонії. Нехай читають: може, мізки у кого вправляться.

Не можна сказати, що жителі Донбасу так само самовіддано люблять Путіна, як в Росії. Так, деякі мені говорили, що поважають російського президента. А коли я відповідав, що зовсім не поважаю його, то щиро дивувалися цьому. Доводилося пояснювати на пальцях, що за страшна особистість засіла в Кремлі.

Та й коли сепаратисти кажуть: "Ми — прихильники "русского мира", то першим ділом стикаєшся з тим, що вони не можуть пояснити, що це таке — "русский мир". Кожен розуміє по-своєму. Тобто ідеологічно Донбас — зовсім не Росія. І ніколи нею не стане — він назавжди успадкував щось від українського менталітету.

На Донбасі повно людей, які ностальгують за Україною. За тим життям, яке у них було до війни. Вони розуміють, що втратили. Ось на цьому можна і працювати — на ностальгічних нотах.

Потрібно, щоб Україна сильно зросла економічно — височіла [над "республіками"], мов той герой.

Віддавати Крим і Донбас — це не просто антидержавно, це зрада України. Окупація могла статисяв будь-якому регіоні. Так що, нам тепер відмовлятися від своїх територій?

Довгі роки влада робила все, щоб українці не вважали свою країну батьківщиною, а намагалися виїхати якомога швидше. І ось тепер, після Майдану, у нас є шанс виростити покоління, яке нерозривно пов'яже своє майбутнє з батьківщиною. Саме вони повернуть Крим і Донбас, тому що справжній патріотизм — це завжди щирість.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.