Погляди

На початку шляху

В Україні почалася модернізація — повільна, суперечлива і хитка. Тепер у нас всього два сценарії: або ми завершимо цей шлях за 70, 40 або навіть 15 років, або нас не стане

В Україні почалася модернізація — повільна, суперечлива і хитка. Тепер у нас всього два сценарії: або ми завершимо цей шлях за 70, 40 або навіть 15 років, або нас не стане

 

 

Валерій Пекар,
підприємець, викладач
Києво-Могилянської бізнес-школи,
співзасновник проекту Нова країна

 

У соціальних мережах і на площах реальних міст триває священна війна між прихильниками двох точок зору щодо перспектив країни. Одні вважають других невиправданими оптимістами, зате ті перших — невиправданими песимістами. Кожна сторона одна одній придумала для іншої масу образливі прізвиська, а також звинувачення у потуранні, а то й служінні, страшним силам зла.

У таких випадках корисно, як то кажуть, "учить матчасть". Важливо розуміти, як воно є насправді, а побачити це можна, лише коли вийти за рамки "тут і тепер".

З понад 190 країн світу приблизно 35 пройшли модернізацію, тобто перейшли до модерну — відкритого суспільства з відкритою економікою і відкритою політикою. Все інше, включаючи високий рівень добробуту, верховенство права, управління, людського розвитку, освіти, охорони здоров'я і т. д., є наслідком і результатом успішної модернізації.

Цифри (35/190) вказують на те, що всі ці красиві речі в світі — не норма, а виняток. Нормою є злидні, несправедливість, нерівність, неосвіченість і страждання. Переважна більшість країн світу навіть наблизитися не можуть до модернізації. (В світі є також авторитарні держави з високим добробутом, який ґрунтується на сировинних джерелах. Але їхній добробут недовговічний: корупція зсередини та інновації ззовні за два покоління все знищують.)

Для того щоб наблизитися до модернізації, необхідна критична маса населення з модерним мисленням і модерними цінностями. Сама по собі ця критична маса є наслідком багатьох тривалих процесів в економіці і технологічному розвитку, в політиці та державному будівництві, в культурі та релігії. Як тільки критична маса є, відкривається шлях надії, шлях до вищої ліги.

Оптимізм і песимізм ні до чого. Просто дуже великий обсяг роботи

Цей шлях може бути довгим, але він завжди успішний, якщо тільки впродовж руху не втрачається країна, яка модернізується. Іноді шлях триває канонічні 40 років, іноді 70 або навіть 100. Остаточно знищити всі шанси може тільки велика соціальна катастрофа на кшталт страшної громадянської війни, та й це зрештою не перешкода з точки зору вічності, вона лише розтягує шлях, додаючи ще кілька десятиліть.

Так сталося, що в Україні ця критична маса людей є, і в це внесли вклад найрізноманітніші чинники: творці національної культури і просвітителі, радянська індустріалізація, борці за національну незалежність та дисиденти, всі Майдани і війна, стара професура і бариги початку 90-х, жебраки радянські інженери та нинішні мілленіали. Цей складний багатофакторний процес вивів нас на старт.

І у нас почалася наша модернізація — повільна, суперечлива і хитка. Тепер є тільки два глобальних сценарії: або ми завершимо цей шлях за 70, 40, або навіть 15 років (адже технологічний розвиток прискорює світовий час), або нас не стане, а наші залишки підберуть сусіди, модернізовані або архаїзовані, тут вже як кому пощастить.

Якби російські лідери були хитрішими і терплячішими, то за півстоліття вони б завершили тиху неоколоніалізацію України, хоча і тут не все було б втрачено (зрозуміло, в інших кордонах). Але все обернулося по-іншому, найкращим для нас чином, як би цинічно це не прозвучало. Ще Гомер і його слухачі знали: народ починається з війни і мандрів. А до них це знали біблійні євреї, які вийшли з Єгипту.

У світовій історії є безліч прикладів дуже довгих шляхів. Франції знадобилося 70 років, щоб побудувати сучасну республіку. Туреччина проводить модернізацію зі змінним успіхом вже століття, і вона все ще не закінчена. Країни Східної Європи із західною допомогою зуміли впоратися за пару десятків років, але й у них, як ми бачимо, є проблеми. За десятиліттями розвитку приходить занепад, адже кожне наступне покоління стикається з тими ж проблемами і вирішує їх, як уміє, — а значить, жоден народ не має гарантованих досягнень на століття, завжди можливий провал. Але доки немає великих катастроф, в цілому країни рухаються вгору і вперед.

Чим визначається швидкість руху? Як правило, появою і консолідацією нових еліт. Ось чому олігархічні клани не люблять середній клас — йдеться про загрозу не тільки їхнім монополіям в економіці, але і їхній монополії на визначення курсу і швидкості країни.

І це наводить нас на думку про те, що неможливо модернізувати країну, не модернізувавши людей. Інакше люди з архаїчним мисленням і цінностями знайдуть спосіб привести до влади того, хто все поверне назад.

Ось чому оптимізм і песимізм ні до чого. Просто дуже великий обсяг роботи.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.