Моє місто

Кенія

З усіх африканських тварин всерйоз варто побоюватися тільки двох — гіпопотама, завжди готового розкусити роззяву на частини, і буйвола, здатного з розбігу нанизати його на роги

З усіх африканських тварин всерйоз варто побоюватися тільки двох — гіпопотама, завжди готового розкусити роззяву на частини, і буйвола, здатного з розбігу нанизати його на роги

 

 

Журналістка Ірина Харченко побувала
в знаменитому національному парку Кенії

 

П роживши в столиці Кенії півтора місяці, ми нарешті зважилися здійснити мрію дитинства — відправитися на сафарі. На той час ми вже побували в національному парку Найробі, але заповідник Масаї Мара — найкраще місце для цієї мети: тут величезна площа і така ж величезна концентрація диких тварин на квадратний метр.

Ми обрали готель в самому заповіднику, де не було ні воріт, ні огорож. Після шести годин вечора гуляти на самоті було заборонено: щоб потрапити на вечерю, варто зателефонувати на ресепшен, після чого з'являвся співробітник готелю, озброєний спеціальною палицею для відлякування тварин, і проводжав нас в ресторан. Ніколи не знаєш, кому зі звірів прийде в голову заглянути на територію готелю — відчуття і страху, і дикого захвату гарантовані.

З усієї великої п'ятірки — а це буйвол, носоріг, лев, леопард і слон — нам не вдалося зустріти лише останнього. Зате часто траплялися леви різного віку, гієни, жирафи, зебри і антилопи.

Як розповів нам гід, з усіх тварин дикої Африки всерйоз варто побоюватися тільки двох — гіпопотама і буйвола. Перший здатний розрубати людину на частини своєю масивної пащею, а врятуватися від другого можна, лише впавши на землю: через особливості будови рогів напасти на лежачу людину буйволові не вдасться.

Решта хижаків, наприклад леви і гієни, поводяться, як правило, мирно. Гід пояснив це тим, що тварини знаходяться в природному середовищі, мають все необхідне, а, значить, і для агресії немає причин — якщо тільки вона не виходить від людей.

І все ж мені вдалося постраждати від надмірного спілкування з природою. В останній день сафарі я подружилася зі зграєю мавп, і одна з них подряпала мені руку. Довелося по приїзді в Найробі робити щеплення від правця і сказу.

Заповідник Масаї Мара названий на честь місцевого племені масаї — за екскурсію по селищу головний вождь просить $30 з людини. Він же особисто її і проводить: в програму входять традиційний танець масаї, добування вогню первісним способом, огляд хатини вождя і розповідь про життя племені.

Масаї називають себе католиками, проте підтримують багатоженство. Коли жінці роблять пропозицію, вона повинна власноруч і одноосібно побудувати хатину для всієї родини — це займає зазвичай близько двох тижнів. Коли чоловік вирішує завести другу дружину — та робить те ж саме, і тоді глава сімейств просто ходить з однієї хатини в іншу.

Жінки готують, прибирають і ростять дітей. Чим займаються чоловіки, мені так і не вдалося з'ясувати — на полювання вони теж не ходять. При цьому англійською мовою володіє лише чоловіче населення: мабуть, дружин "оберігають" від освіти, щоб ті не впізнали від туристів, що можна жити інакше. Виглядають жінки масаї дійсно змученими.

З Найробі в Масаї Мара можна дістатися двома способами — більш як чотири години на одну сторону на автобусі по бездоріжжю або півгодинний переліт, правда, за вартістю за двох рівний ціні квитка на авіарейс Київ-Занзібар. Зате кукурузник, розрахований на 20 осіб, в обидві сторони виявився порожнім, так що можна сказати: це був наш перший приватний політ.

Бажаєте розповісти цікаві факти про своє місто? Пишіть нам на travel@nv.ua

І тільки в передостанній день відпочинку на ресепшені нас чекав неприємний сюрприз. Як виявилося, туристи, які живуть всередині заповідника, повинні платити податок — $80 з людини за день перебування. Тиждень відпочинку ледь не обійшовся в додаткові $1.120, а коли ми відмовилися платити — оскільки на сайті готелю цього не було зазначено, — на умовний аеродром, де ми очікували наш літак в Найробі, приїхав джип з двома чоловіками в формі.

Розгорнулася запекла дискусія, я навіть спробувала запропонувати їм останні решту $30 в якості хабара — і яким же було моє здивування, коли в результаті нас просто відпустили. І це при тому, що попередження про додатковий збір в підсумку все ж таки вдалося знайти: вже в Києві, вивчаючи офіційний сайт заповідника, про існування якого раніше і не підозрювали, ми виявили відповідний пункт, захований в передостанній розділ.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.