Україна

Хід Кремлем

Вибратися з української пастки, не втративши обличчя, — мета нового президентства Путіна, впевнена Лілія Шевцова

Вибратися з української пастки, не втративши обличчя,  мета нового президентства Путіна

  

Лілія Шевцова, політолог,
дослідник Chatham House

 

Я ак вибратися з української пастки? Ось це і є завдання нового президентства Володимира Путіна. Він змушений шукати вихід з пастки, в яку сам себе загнав разом з Росією. Йдеться про те, що, намагаючись домогтися легітимації єдиновладдя, підірваного протестами 2011-2013 років, Путін обвалив світовий порядок з його непорушністю кордонів. Український гамбіт Кремля зробив патріотизм і "збирання земель" ідеєю правління, кинувши Росію у воєнний час, який мав гарантувати незламність влади. Захід, вважали в Кремлі, про людське око побуркотить і все проковтне, як це бувало не раз. Європа з її прагненням не дратувати Кремль і Обама з його переведенням США в режим "стратегічного терпіння" створювали ідеальне тло для путінського плану. Західний постмодернізм з його релятивізмом позбавляв ліберальні демократії готовності до захисту власних принципів. "Пронесе!"  були впевнені в Кремлі.

Не пронесло. Анексія Криму і війна з Україною, дозволивши зміцнити особистий режим Путіна, несподівано підірвали "тріаду" — механізм існування самодержавства, який можна визначити так: "Бути з Заходом, бути всередині Заходу і бути проти Заходу". Кремль зумів, співпрацюючи із західним співтовариством, одночасно протидіяти його впливу і використовувати ресурси свого опонента, розкладаючи його зсередини. Витончений і одночасно дотепний спосіб виживання. Але в Кремлі прорахувалися: "збирання земель" змусило Захід вийти з летаргії і зважитися на список санкцій стримування Москви, тим самим демонтуючи "тріаду".

Санкції не тільки послабили надірвану падінням нафтових цін російську економіку. Санкції підірвали статус РФ як світової держави, перетворюючи її на вигнанця. Санкції стали ударом для російської еліти, яка живе за рахунок інтеграції в західну систему.

Кремль змушений був шукати вихід. Російське втручання в громадянську війну в Сирії стало способом відвернути увагу від України і повернутися до діалогу із Заходом. У Кремлі, мабуть, не раз відкорковували шампанське, святкуючи Брексіт,  прихід в Білий дім Трампа, і європейський націонал-популізм. Коли Європа втрачає вектор, а США отримують в президенти людину, яка мріє обійняти Путіна  хіба ж це не подарунок Кремлю!

Путінська команда  не камікадзе, вона не готова перетворювати Росію на Північну Корею

Але коли, здавалося б, всі втомилися від України і західна єдність з приводу санкцій розмивається, знову стався облом. Російське втручання в американські вибори спричинило небачену в США єдність протиборчих еліт з одного питання: Росія повинна бути покарана. Кремль опинився у надзвичайно скрутному становищі. Продовжити бити скло? Але в такому разі неминуча нова відплата. Отже, потрібно виходити з українського "гамбіту", ціна якого стає для Кремля позамежною. Без цього вже годі сподіватися, що вдасться полюбовно домовитися із Заходом.

Причому важливо, що ні російська еліта, ні саме суспільство не хочуть більше конфронтації з навколишнім світом. Еліта бажає безтурботного життя в Ніцці. А населення стало вважати Україну самостійною державою і прагне миру. Дивлячись в порожні холодильники, росіяни зовсім не готові жертвувати ні на Крим, ні на утримання кримінальників з ОРДЛО.

Намагаючись намацати вихід з глухого кута, в який він загнав Росію, Путін вирішив, що пора стати миротворцем, але на своїх умовах. Визнати поразку в Україні  для нього політичне самогубство. Але ж і українці, які сплатили кров'ю за збереження своєї держави, не збираються відступати.

Вибратися з української пастки, не втративши обличчя, і таким чином повернутися до виживання за рахунок ресурсів Заходу  така мета Кремля на новому етапі. Путін і його команда  не камікадзе і не готові перетворювати Росію на Північну Корею, і вони пам'ятають, чим для СРСР завершилася конфронтація із Заходом в 1991 році.

Чи означає це, що Кремль готовий відмовитися від кровопускання на Донбасі і неоголошеній війні з Україною кінець? На жаль, самодержавство на стадії деградації і згасання непередбачуване, і, прагнучи вижити, воно може повернутися до тактики "примусу до компромісу через насильство". Тим більше що інших консолідуючих ідей, крім мілітаризму, в арсеналі Кремля не залишилося. Багато чого залежатиме і від стійкості української держави, і від позиції Заходу. Нагадаю, що в 2014 році м'якотілість західної спільноти і забуття нею власних принципів були сприйняті в Кремлі як запрошення дізнатися, чи є Україна державою.

Всі матеріали номеру

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.