Точка зору. Проста істина

Чорно-білі відтінки сірого

95% людей не є ні героями, ні шахраями
Хочете купити цю статтю?

Нам так подобається спрощувати світ, що, стикаючись з труднощами, ми швидко розчаровуємося і відвертаємося від того, чого не розуміємо

Роберт ван Ворен,
голландський радянолог, правозахисник,
генеральний секретар міжнародної
організації Глобальна ініціатива у психіатрії

  

Cвою кар'єру активіста за права людини я почав 38 років тому, ще учнем середньої школи з дуже спрощеним сприйняттям світу.

Не те щоб я не стикався з труднощами життя. Навпаки — зріс у сім'ї, на яку сильно вплинула Друга світова війна. Мій старший дядько побував у кількох нацистських таборах, там смертельно захворів і помер незабаром після звільнення. Його молодшому братові вдалося вирватися з полону, але він пережив серйозну психічну травму, про що ми дізналися значно пізніше.

У результаті війна завжди залишалася головною темою для розмов у моїй родині. І велика частина книг на полицях у будинку присвячувалася Другій світовій. У 1970‑х фокус змістився на радянські табори, тому, коли я підріс, замість книг про Голокост почав читати про Гулаг.

У такому віці у нас обмежене розуміння складності людської поведінки і розуму, і в поєднанні з міцним християнським вихованням це і викликало моє прагнення "творити добро", а також змусило повірити в боротьбу між добром і злом.

Тому в моїй свідомості "ми" були хорошими хлопцями: ми, дисиденти, політичні в'язні та їхні західні прихильники. А "плохішами" були "вони": Ради та офіцери КДБ. Під час першої поїздки до СРСР я не позбавлявся відчуття, що я оточений ворогами, мені навіть на думку не спадало, що мільйони радянських громадян цілком щасливо жили у цій жахливій імперії зла.

Але з часом цей образ розмився. Коли СРСР став відкриватися, і я набув друзів серед "нормальних" громадян, вони виявилися приємними людьми. Навіть деякі з колишніх агентів КДБ, з якими мені доводилося зустрічатися, були просто людьми.

Ця зміна парадигми стала ключовим етапом у моєму розумінні пострадянській реальності та складнощів переходу від тоталітарної держави до громадянського суспільства, керованого принципом верховенства права. Оскільки для того, щоб досягти мети — стати вільним демократичним суспільством, потрібно знатися на деструктивних поведінкових традиціях людства.

Один із чинників, який ми щосили намагаємося заперечувати,— це те, що 95% людей не є ні героями, ні шахраями. Вони, як сформулював німецький учений Вольфганг Тірзе, "чимало інших, які живуть тут — більш або менш пристойні, розумні, хоробрі або боягузливі". Справжніх героїв неймовірно мало, деякі стають ними з чистої випадковості. Та, з іншого боку, справжніх злочинців теж дуже мало.

Зручно використовувати спрощене сприйняття: всі біженці мають бути ввічливими

Коли ми дивимося на ІД та жахливі речі, чинені учасниками руху, ми створюємо просту картинку, сприймаючи їх як звірів, божевільних, психопатів. Правда ж полягає в тому, що вони такими не є, вони цілком нормальні люди, які стали маленькими коліщатками в руйнівній машині.

Якщо перейти до дебатів про біженців у Західній Європі, то і тут нас шокує агресивна поведінка молодиків-мігрантів у німецьких і шведських містах. Чому? Бо зручно використовувати спрощене сприйняття: всі біженці мають бути ввічливими і вдячними людьми. Але за фактом ми маємо справу з великою групою людей, які втекли від війни, бомбардувань і смертей. І як у будь-якому суспільстві, деякі з них поводяться дуже погано, хоча їхня поведінка не дуже й відрізняється від поведінки футбольних хуліганів у Великій Британії або Нідерландах.

Далі. Хочу продовжити цей ряд Україною. В країні продовжують процвітати корупція і політика за закритими дверима, зберігається розрив між людьми у владі та тими, хто ледве перебувається. Звісно, це викликає розчарування й гнів. Але країні, яка 25 років трималася на крадіжці, не стати зразковою за ніч — на це потрібно багато років, можливо, навіть кілька поколінь. Проте на Заході відвертаються від України. Відвертаються через таку само спрощену картину світу, як у мене 38 років тому.

Але життя не чорно-біле. Реальність така, що все у світі — різні відтінки сірого, і дива не трапляються. Так, це проста істина. Але саме такі прості істини й потрібно пам'ятати в такі лихі для нас часи.

Щоб прочитати статтю повністю,
© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.