Люди. Держчиновник

Між миром і війною

Павло Жебрівський пропонує два сценарії повного припинення вогню

Павло Жебрівський, голова Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, пояснює причини загострення на фронті, пропонує два сценарії повного припинення вогню й аналізує настрої місцевих жителів

Катерина Іванова

 

 

Робочий офіс Павла Жебрівського, голови Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, яка розташована в Краматорську, можна знайти за запахом. З приймальні керівника області, через яку проходить лінія фронту, йде цілком мирний кавовий аромат. Жебрівський — великий любитель кави.

Сам кабінет — дуже радянський. Полиці заставлені подарунками, які прийнято дарувати в чиновницьких колах. Тут є макет знаменитої донецької пальми Мерцалова, фрагмент скам'янілого дерева, декоративний вагончик з вугіллям, ікони. На найпомітнішому місці — портрет президента Петра Порошенка.

“Цей портрет тут вже був, коли я приїхав, і мені було незручно його прибрати,— поспішає виправдатися Жебрівський.— А взагалі, я категорично проти. Ось скоро переїдемо, і там я вже все зроблю, як сам захочу".

54‑річного Жебрівського, раніше народного депутата і бізнесмена, називають людиною Порошенка. Вони знайомі без малого 20 років і стояли біля керма кількох політичних проектів.

Перед останнім призначенням протягом півроку Жебрівський очолював управління з розслідування корупційних схем у Генпрокуратурі, а потім добровільно вирушив на фронт сержантом Новоград-Волинського 54‑го окремого розвідувального батальйону. Брав участь у боях під Волновахою та Дебальцевим і навіть був поранений.

НВ зустрічається з Жебрівським якраз через рік після його призначення в Донецьку адміністрацію. Він палить одну цигарку за іншою та говорить про Донеччину та її жителів: “У нас сьогодні 92% місцевих жителів за своєю ментальністю патерналісти. І це не вина донецького люду, це його біда".

Крім п'яти олігархічних сімей, про які всі знають, тут у кожному районі є свій олігаршок

— Які настрої сьогодні в людей?

— Різні. Якщо подивитися на тил, то їх хвилює все те, що хвилює кожного українця в усій країні,— мізерні пенсії, зарплати, ціни, тарифи. А якщо взяти лінію розмежування — особливо де стріляють кожен день,— там ненавидять усіх. Настрій один: дайте жити, не стріляйте, не вбивайте. І вони не хочуть розбиратися, хто стріляє.

— Міністр з Донбасу виступив за виплату пенсій людям у так званих ДНР і ЛНР. Ви з ним згодні?

— Відповідно до чинного законодавства та Конституції у них є право на пенсію, вони заробили на них. Вони не відмовилися від громадянства України. І тому кожен з них може подати до суду і відсудити в України пенсію. З іншого боку, я згоден з рішенням Кабміну, який затвердив верифікацію пенсій. Ми впевнені, що ті пенсіонери, картки яких працюють, живі? Ні. А ми впевнені, що пенсіонери отримують ці гроші, а не хтось забрав у них картки і наживається на них? Ні. Позиція України проста — ми хочемо бачити, кому ми даємо пенсію.

— На окупованих територіях продовжують працювати українські підприємства, і вони платять податки не тільки в український бюджет, але і бюджет ДНР.

— Вони кажуть, що не платять.

— За їх "законодавством", зобов'язані платити.

— Нехай СБУ дивиться за цим. Бо якщо вони платять податки — це фінансування тероризму. Але щодо роботи підприємств, є три моменти, чому я за.

По-перше, це податки до місцевого бюджету. Я розробив законопроект, який підтримали депутати, про те, щоб передати ці гроші на відновлення інфраструктури Донецької області. Цього року це 2,8 млрд грн.

Друге: на тих підприємствах працює близько 150 тис. осіб. Якщо їх позбавити роботи, хто знає, може, частина з них підуть вбивати українських військових, бо інших засобів до існування не буде. Ми можемо таким чином поповнити ряди терористів.

Третє: щойно ці підприємства перестають працювати, вони миттю ріжуться на металобрухт. Якщо ми хочемо повернутися туди — а ми хочемо — і хочемо, щоб там було життя, а не повна руїна, насправді потрібно підтримувати в такому стані людей.

П'ять запитань Павлу Жебрівському:
П'ять запитань Павлу Жебрівському:

______________________________________

Найбільше досягнення?

Воно попереду.

Найбільший провал?

Спади були, провали — ні.

На чому пересуваєтеся містом?

На службовому автомобілі, ми орендуємо джип. Йому 12 років.

Остання прочитана книга, яка справила на вас враження?

Чесно, давно не читав. Але останнім часом перечитую Ремарка. Одне з моїх улюблених — Три товариші.

Кому б ви не подали руки?

Дуже багатьом, на жаль. Ми всі не без гріха. Немає таких, у кого німб над головою і крила ззаду. Немає святих божих, але є категорія людей, у яких моральні обмеження відсутні. Ось таким я б точно не подав руки.

— Ваш колега з Луганської області Георгій Тука, пішовши з посади, сказав, що на місцях у владі "залишилося ще багато сволоти". У Донецькій області справи йдуть так само?

— Мені, коли я прийшов сюди, говорили: регіоналів нікуди не можна брати. Я відповідав: немає питань. Тільки ви мені скажіть, а хто на Донеччині міг бути не регіоналом і створити хоч якийсь невеличкий бізнес або зробити кар'єру на держслужбі? Якщо ти цього хотів, то мав вступити до лав місцевої "КПРС" — Партії регіонів. У мене підхід, який я називаю "почати з чистого обличчя".

— Ви даєте шанс усім?

— Абсолютно. Якщо людина не засуджена, а СБУ, МВС і прокуратура питань до неї не мають, значить, ця людина не винна.

— Але чи немає ризику, що сьогодні, коли ви прийшли, вони одягли вишиванки, а завтра знову кричатимуть "Путін, прийди"?

— Є. Але яка альтернатива? Влаштовує це мене? Ні. Гидко мені? Гидко. А що робити? Мені кажуть, ось у тебе мер такий-сякий. А що я зроблю? Це ж ви вибрали його. Введи військово-цивільну адміністрацію, кажуть. Згідно з чинним законодавством, не маю права.

— Ви зверталися з цим до прем'єра?

— Написав подання щодо п'яти міст і шести районів, що там терміново потрібна військово-цивільна адміністрація. Мар'їнка і Курахове на лінії зіткнення — довбають щодня з мінометів і Градів. Щодня довбають Авдіївку. Якщо б я мав право, я б давно ввів. Я впевнений: треба, щоб там два роки попрацювала військово-цивільна адміністрація, щоб люди змінили формат мислення, і лише після цього проводити вибори. Це було б правильно.

— А підготовка ґрунту під вибори на окупованих територіях, на ваш погляд, на часі?

— Якщо провести, як хочуть росіяни — з відкритими кордонами, бандитами, з відсутністю доступу людей до інформації,— це буде легітимація бандитів. Моя позиція співзвучна з президентською.

— Але президент каже, що ці вибори можуть відбутися вже до кінця року.

— На мене ж міжнародна спільнота не тисне, тому я можу бути вільнішим у своїх висловлюваннях. Потрібно зробити чотири речі — виведення російських військ, роззброєння бандитів, контроль над кордоном, повернення переселенців і доступ людей до інформації, щоб вони могли зробити вільний вибір.


В ОКОПАХ ДОНБАССА: Через Донецкую область, которую возглавляет Павел Жебривский, проходит линия фронта

В ОКОПАХ ДОНБАСУ: Через Донецьку область, яку очолює Павло Жебрівський, проходить лінія фронту


— Ви зачепили тему обстрілу. Вкотре порушуються Мінські угоди. З чим ви пов'язуєте це загострення? Ви бачите якусь логіку в діях бойовиків?

— У нас є газопровід в Мар'їнці — 3 км 250 м. 3 червня минулого року його роздовбали "кацапи". Ми почали його відбудовувати і довго не могли закінчити. Щойно виходили на роботи, починали стріляти снайпери. Вони роздовбали два екскаватори, деяких газовиків починало смикати. Вони так куражаться. Для них важливо, щоб не відновлювалася інфраструктура. А Росії вигідне загострення, бо так кремлівська влада намагається загнати президента на вибори і зміну Конституції.

— Як ви оцінюєте роботу міжнародних спостережних місій? Вона ефективна, стала стримувальним фактором?

— Щойно починає гамселити, [співробітники місії] як щури, тікають. Певним фактором стримування, звісно, виступають — закінченого свавілля при них немає, але серйозно вони нікого не стримують. Якщо бойовики вирішили бабахати, то їм по барабану, є місія чи ні.

— Яким ви бачите вихід з кризи і варіант повернення Донбасу?

— Є два варіанти. Потрібно, щоб міжнародна спільнота зрозуміла, що це не проблема України, це проблема всього світу. Порушується світовий порядок. Тому посилення санкцій проти агресора і тиск призведе до того, що Путін змушений буде вивести війська і дати Україні спокій. Другий варіант — хорватський. Будувати армію — і років за п'ять відвойовувати військовим шляхом.

— Ви особисто схиляєтеся до якого сценарію?

— Дуже сподіваюся, що буде перший. Бо найстрашніше на війні — ховати своїх побратимів.

— У вас є план, як зробити так, щоб Донецька область стала Україною в повному сенсі цього слова?

— Є комплекс заходів. Головне — це освіта, культура і якість. Ми склали гастрольну карту українських театрів, і вони всі у нас виступають. У Бахмуті відкрили бібліотеку, в Краматорську — дитячу хірургію. Цього року вкладемо в інфраструктуру області до 7 млрд грн. І 20% з них спрямуємо на освіту. Ми сьогодні починаємо працювати з майбутнім. Безперспективно працювати з минулим.

— Що ж ви зробите для майбутнього?

— Запланована 21 опорна школа [обладнаний освітній заклад зі спеціалізованими кабінетами]. Арсеній Петрович казав, що він збирається відкрити 100 опорних шкіл в Україні та виділити 2 млн грн на кожну школу. Я виділяю мінімум 20 млн грн на кожну школу. Від підвалу до даху. З термомодернізацією, з європейським ремонтом, з лінгафонними, комп'ютерними класами, цифровими навчальними посібниками. Вже відкрили в Святогорську одну таку. В опорних школах платитимемо вчителям подвійну зарплату.

— А що з економікою регіону?

— Економіка повністю монополізована. Але, напевно, за 25 років української незалежності вперше обласна влада відокремлена від бізнесу. Тобто бізнес не має ніякого впливу.

— А на людей? Громадська думка?

— Має. Це показали вибори до органів місцевого самоврядування. У Краматорську це Новокраматорський машзавод Георгія Скударя, який провів у міськраду Опоблок. У Маріуполі це Рінат Ахметов [Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча і Азовсталь], де переміг Опоблок і кандидат у мери від меткомбінатів Ахметова Вадим Бойченко.

— Ви зустрічалися з олігархами?

— З Ахметовим була одна зустріч за весь час. Зі Скударем, Юхимом Звягільським, Ігорем Шкірею зустрічаюся і не відмовляю у зустрічах. Це роботодавці, і вони мають розуміти правила, яких потрібно дотримуватися. Є обласна влада, і є великий бізнес, який повинен платити податки, зарплати та дотримуватися екологічних норм. Якщо все це буде, я посприяю розвитку великого бізнесу, але обслуговувати бізнес влада точно не буде. Ми можемо бути партнерами. І навколо цих принципів ведемо зараз переговори.

— Які настрої у великого бізнесу?

— Різні. Тут ще роки два потрібна влада немісцева. Жебрівський, Петренко, Сидоренко — неважливо. Крім п'яти олігархічних сімей, про які всі знають, у кожному районі є свій олігаршок. І скільки б я не розповідав, що мене не цікавлять гроші, не вірять.

Тому ми взяли курс на демонополізацію та підтримку малого і середнього бізнесу.

— Ви бачите у місцевих жителів готовність взяти на себе відповідальність за бізнес? Колишній шахтар скаже: не вмію, не хочу, не буду.

— Навчити. Воно само з неба не впаде, треба стимулювати, і тоді конкуренція — у сусіда хата біла, у сусіда жінка мила — змусить задуматися: а чому у мене не так? Я хочу їх пропустити через східноєвропейські країни. Щоб вони поїхали в Польщу і побачили — поляк має 10 га землі, у нього нормальний двоповерховий котедж, як мінімум дві машини і діти навчаються у найкращих вишах Польщі. Тобто 10 га землі забезпечують добробут родини.
© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.