Точка зору. Тривожна картина

Джерело зарази

Путінізм — новий стиль політичного лідерства — став вірусним явищем і перетворюється на глобальний феномен

Путінізм — новий стиль політичного лідерства — став вірусним явищем і перетворюється на глобальний феномен

 
 
Роберт ван Ворен,
голландський радянолог,
правозахисник, генеральний секретар
міжнародної організації
Глобальна ініціатива у психіатрії

 
 

voren

Що б не сталося далі, 2016 рік залишиться в історії як переломний. Вторгнення російських військ в Україну чи обрання Дональда Трампа президентом США — все це лише погіршить тривожну картину.

А картина така: з'явився новий стиль політичного лідерства. І все вказує на те, що він залишиться з нами надовго. Власне, символ цієї тенденції — колишній італійський прем'єр Сільвіо Берлусконі та його болісно довге перебування у влади. Нахабний і відкрито аморальний політик гнув демократичні правила, як йому забажається, використовуючи багатство і зв'язки в бізнесі, щоб залишатися на вершині. Багато хто глузував з його підтяжок обличя та вечірок з молодими дівчатами, через що непросто було сприймати Берлусконі серйозно. Але поки світ дивувався йому, політики інших країн бачили в ньому приклад того, хто робить все, що заманеться.

Серед них був і Володимир Путін, який з роками почав все сильніше компенсувати свій невисокий зріст підкресленою мачистською поведінкою в стилі Берлусконі. Багатьом західним спостерігачам важко було повірити, що Путін ознаменував народження нового типу політичного лідера, обійшовши Берлусконі на всіх фронтах. Лідера, чиє політичне сходження ґрунтувалося не тільки на повному презирстві до принципів демократичного правління, але і абсолютно злочинній поведінці, яка завершила процес злиття політичного та кримінального життя в Росії в єдину гангстерську державу. Джордж Буш-молодший подивився Путіну в очі і побачив "людину, з якою можна мати справу"; інші захоплювалися тим, як він нібито поклав край повсюдній корупції, яка порядкувала в пострадянській Росії. Тоді мало хто розумів, що кадебешна мафія зупинила корупцію серед своїх супротивників лише для того, щоб поступово перетворити країну на власне феодальне володіння.

Цей вперто сталий позитивний образ Путіна змінився тільки після початку російсько-української війни, яку багато хто навіть зараз продовжує сприймати як внутрішній конфлікт. Мовляв, кризу створив не Путін: це Захід втручався у внутрішні українські справи і змусив Кремль постати на захист "природних" інтересів Росії та росіян.

Аргументи ідентичні тим, що використовувалися в 1970-1980‑ті, коли Радянський Союз у занепаді активно підтримував і тішив західних експертів, які повторювали тези СРСР про те, що його оточують вороги і ми повинні зрозуміти, чому Союз потребує більш ніж десяток країн як буфер між собою і НАТО, а також іншими "розпалювачами конфліктів".

Однак путіністська політика стала дуже популярною і за межами Росії. Час покаже, якою мірою російські спецслужби підготували ґрунт для цього в ті роки, поки Захід мирно спав, але факт у тому, що у Москви раптово з'явилося багато друзів серед екстремістських партій Західної Європи — переважно праворадикальних і євроскептичних.

Популізм у Європі став мейнстрімом, і майже в усіх країнах тепер є праворадикальні рухи, налаштовані проти ЄС та ісламу. Перемоги на референдумах у Нідерландах і Великій Британії здобуті за рахунок брехні та страху громадян перед стрімкими змінами у світі. У багатьох країнах націоналізм тепер міцно стоїть на ногах, а на європейський континент повернулася тінь фашизму.

У Москви раптово з'явилося багато друзів серед екстремістських партій Західної Європи

Але путіністська політика пішла далі. У Туреччині авторитарний лідер використовував невдалу спробу перевороту, щоб позбутися усіх, кого можна було запідозрити у незгоді з режимом, і миттю перетворив демократичне правління на фарс. І це потішило Путіна. За кілька тижнів країна, яку рік тому називали першим ворогом Росії, раптово перетворилася на її "друга" і соратника у боротьбі з американським імперіалізмом.

У самій же Америці неможливе стало можливим, і людина, вся кар'єра якої була побудована на брехні і провальних угодах, здирництві та шантажі конкурентів, висунута дуже консервативними виборцями в кандидати на пост президента США. Якщо вона ним стане, у Путіна з'явиться не просто "друг" у Вашингтоні, але і колега, що поділяє його політичну культуру, любить прибрехати і готовий робити образливі заяви на адресу кожного, хто наважується стати на шляху.

Більшість досі вірять, що Трамп не стане президентом, але це скоріше спроба заховати голову в пісок. У березні 2014‑го ми також не могли повірити, що росіяни й українці стрілятимуть один в одного.

Час прийняти той факт, що путінізм став вірусним явищем і перетворюється на глобальний феномен. Думка лякає, але досить реалістична. Найімовірніше, наступним поколінням будуть розповідати, що 2016 рік назавжди змінив політичну картину світу.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.