Історія. Денацифікація

Презумпція винуватості

Повоєнна Німеччина пережила два варіанти денацифікації. Радянський звівся до знищення класових ворогів і швидко завершився. Західний же припускав битву за уми німців, але все ж не завершився

Із залишками нацизму в Німеччині після війни боролися двома способами. Радянський звівся до знищення класових ворогів у найкоротші терміни. Західний же припускав битву за уми німців, яка не була завершена, оскільки перед Європою і США замаячив новий супротивник — СРСР

 

Олег Шама

 

 

Коли німець Хуго Хенкель на початку ХХ століття придумав формулу прального порошку Persil, він і уявити не міг, що наприкінці 1940‑х цей бренд увійде в кожну німецьку сім'ю зовсім не в побутовому сенсі. Мільйони співвітчизників відомого хіміка шикуватимуться за персиловим квитком, як вони казали, щоб стати відперсиленими, тобто очищеними. І дістати в результаті посвідчення про денацифікацію.

Після Другої світової війни всім німцям треба було довести спеціальним комісіям чи суду, що під час правління фюрера Адольфа Гітлера вони не були причетні до злочинів режиму. Тільки з документом на руках, який це доводить, у повоєнній Німеччині можна було дістати роботу та продовольчі картки.

 



ПОСМОТРИМ: Жители вестфальского города Минден перед принудительным просмотром американского документального фильма о зверствах в концлагере Бельзен

ПОДИВИМОСЯ: Жителі вестфальського міста Мінден перед примусовим переглядом американського документального фільму про звірства в концтаборі Бельзен


 

Під підозрою опинився цілий народ. Від кожного обов'язково вимагалося заповнити детальну анкету з питаннями про рід занять у Третьому рейху. Спірні випадки розглядалися в суді, після чого багатьох надсилали на кілька років у трудові табори.

Німці законослухняно пройшли всі перевірки. Союзники-переможці сподівалися таким чином вбити вірус нацизму, з яким Німеччина жила 12 років. Однак для повного усвідомлення жахів режиму Гітлера переможеній країні-агресору знадобилося багато років.

Німецьке питання

Уперше розмова про повоєнну долю Німеччини почалася в листопаді 1943 року. Ще тільки радянські війська відбили у вермахту Київ, а Західний фронт лише планувався, коли в Тегерані вперше зустрілися лідери трьох держав антигітлерівської коаліції: британський прем'єр Вінстон Черчілль, американський президент Франклін Рузвельт і радянський генсек Йосип Сталін.

Якось за спільним обідом у посольстві СРСР кремлівський вождь сказав ненароком: вся сила армій Гітлера залежить приблизно від 50 тис. офіцерів і фахівців. Якщо цих людей виловити і розстріляти після війни, міць Німеччини буде знищена докорінно. Черчілль відповів щодо цього: “Англійський парламент і громадська думка ніколи не визнають масових страт. Радянські представники не мусять помилятися щодо цього".

Сталін же повторив: "50 тисяч мають бути розстріляні". Черчілль розлютився: "Я волів би, щоб мене миттю вивели в цей сад і самого розстріляли, аніж погодитися заплямувати свою честь і честь своєї країни такою ганьбою". Рузвельт сказав: "Треба розстріляти не 50 тисяч, а тільки 49 тисяч осіб". Але його син Елліот, який виконував обов'язки ад'ютанта президента, так само сприйняв розмову за щиру правду і з наївною серйозністю голосно заявив: "Російські, американські та англійські солдати впораються з більшістю з цих 50 тисяч в бою, і я сподіваюся, що така само доля спіткає ще сотні тисяч нацистів".

Потім Елліот згадував: "Батько сміявся на все горло". Черчілль перестав метатися по обідній залі та став спиною до всіх. До нього тихо підійшов Сталін і, поклавши руку на плече, сказав, що це просто жарт.

 



ЗМІНА ВИВІСОК: У західнонімецькому місті Трір змінюють назву вулиці, що носила ім'я фюрера, 12 травня 1945 року

ЗМІНА ВИВІСОК: У західнонімецькому місті Трір змінюють назву вулиці, що носила ім'я фюрера, 12 травня 1945 року


А ось перший нежартівливий план щодо Німеччини був викладений у вересні 1944‑го на зустрічі Рузвельта і Черчілля в канадському Квебеку. Париж уже звільнили, і Західний фронт наближався до французько-німецького кордону.

План представив міністр фінансів США Генрі Моргентау. Лідери двох держав, які тоді зустрілися, погодилися, що Німеччину слід розділити на кілька держав і як призвідника війни повністю роззброїти. Передбачалося демонтувати і зруйнувати всі підприємства країни, які прямо або дотично працювали у військових цілях. А оскільки вся економіка Третього рейху була заточена на війну, це означало б знищення всієї промисловості Німеччини. Індустріальний лідер Європи перетворився б на переважно аграрну країну.

План Моргентау обговорювався в закритому режимі. Під ним підписалися і Рузвельт і Черчілль. Однак про документ дізналися журналісти, і в пресі почалося його бурхливе обговорення.

Міністр пропаганди Третього рейху Йозеф Геббельс, дізнавшись про документ, підняв чергову хвилю патріотизму серед німців. "Єврей Моргентау хоче перетворити Німеччину на картопляне поле",— кричав він із радіоприймачів.

Хоча в очах самого автора плану аграрне майбутнє німців мало достатньо компліментарний вигляд. До того як Моргентау почав свою політичну кар'єру, він серйозно займався сільським господарством: заснував асоціацію фермерів, видавав журнал American Agriculturalist. Завдяки щасливому випадку ще до Першої світової він купив ділянку в долині Гудзона, що межувала з маєтком Рузвельта. Той оцінив старання сусіда і взяв його в свою команду відповідати за агросектор, а потім і за фінанси країни.

Газетний галас навколо плану Моргентау змусив Рузвельта і Черчілля підкоригувати його, а згодом і зовсім відмовитися. Хоча багато його принципів союзники все‑таки втілили в життя.

Радянський варіант

Новий план з очищення Німеччини від нацизму диктували вже результати воєнних дій на її території. На Потсдамській конференції в липні 1945 року лідери країн-переможниць вирішили залишити тимчасовий поділ країни на чотири зони окупації: радянську, британську, американську і французьку. Денацифікацію планувалося проводити на розсуд місцевих адміністрацій під суворим контролем союзників.

Побачене у Бухенвальді не викликало очікуваної реакції
Томас Хандріх,— про примусове відвідування жителями Веймара нацистського концтабору

Одразу ж почався демонтаж індустрії Німеччини. Зовнішня торгівля країни була заборонена, як і виїзд німців за її межі. Тінь Моргентау все ще лягала на повалений Рейх. Радянський Союз як найбільш постраждалий у війні, здавалося, вивіз із зони своєї відповідальності все що міг — від заводського обладнання до столового начиння. Сотні тисяч працездатних німців без особливих розглядів відправлялися доводити своє зречення Гітлера вглиб СРСР на відновлення зруйнованих підприємств. Серед таких, наприклад, опинилися румунські німці: майбутній поет Оскар Пастіор 18‑річним потрапив на будівництво коксохімічного заводу в Кривому Розі, а мати письменниці Герти Мюллер — на будівництво в Горлівці. Кількість зцілених від гітлеризму в такий спосіб СРСР ніколи не оприлюднив.

У радянській зоні денацифікація пройшла найшвидше. Там просто ліквідували всіх землевласників і підприємців. Німецькі комуністи, які вийшли з таборів, обійняли посади в місцевих адміністраціях, а ідейне перевиховання в найкоротші терміни провели співробітники НКВС.

Боротьба за уми

Складніше було західним союзникам. “Це ілюзія, що нова Німеччина може бути перетворена на аграрну державу,— сказав екс-президент США Герберт Гувер, коли відвідав демілітаризовану країну.— Це недосяжно, поки ми не знищимо або не вивеземо з неї 25 млн осіб: щоб німці за кількістю населення зрівнялися з французами".

На початку 1945 року тільки NSDAP нараховувала 8,5 млн членів. Понад 20 млн німців перебували у всіляких професійних та молодіжних організаціях нацистського спрямування.

Але у Вашингтоні взялися за складання плану кредитування європейської й зокрема німецької економіки з наголосом на індустріальний розвиток (план Маршалла). Почалася боротьба за уми німців.

 



ОТРАБОТКА: Мирные граждане городов Нижней Саксонии в бывшем концлагере Зандбостель перед началом работы. Им предстояло перезахоронить множество погибших в лагере. Только по завершению подобных работ немцы могли получить удостоверение прошедшего денацификацию

ВІДПРАЦЮВАННЯ: Мирні громадяни міст Нижньої Саксонії в колишньому концтаборі Зандбостель перед початком роботи. Їм належало перепоховати безліч загиблих у таборі. Тільки після завершення таких робіт німці могли отримати посвідчення тих, хто пройшов денацифікацію


 

Британський історик Гордон Крейг у 1935 році, коли був студентом, стажувався в Мюнхені. Він описував, як реагували городяни на одну пам'ятну дошку на стіні будинку, біля якого загинули 12 нацистів під час "пивного путчу" в 1923‑му — тоді активісти партії Гітлера (NSDAP) спробували взяти владу в свої руки. “По обидва боки дошки стоять в почесній варті два збройні охоронці,— писав Крейг.— І не тільки перехожі, але і пасажири, водії та кондуктори автобусів і автомобілів, що проїжджали повз неї, роблять як по команді гітлерівське вітання. Ефект приголомшував і спочатку викликав усмішку, проте незабаром я сприймав подібні картини як гнітючий символ покірної віри в авторитет".

У 1945‑му союзникам потрібно було хоча б нейтралізувати інстинкт помаху руки у мільйонів німців. Зробити це хотіли так, щоб не розлютити переможений народ. Насамперед судовий процес над керівництвом Рейху в Нюрнберзі широко висвітлювався і проходив у тональності, одразу вираженій головним американським обвинувачем Робертом Джексоном: “Ми не маємо наміру звинувачувати весь німецький народ. Людський розум вимагає, щоб закон карав перш за все тих, хто отримав або захопив у свої руки владу і спільно, і навмисно, в особистих інтересах привів країну до біди... Ви стоїте перед судом не тому, що програли війну, а тому, що її почали".

За рішенням суду 11 осіб стратили, їхні трупи таємно спалили в крематорії Мюнхена, а попіл під покриттям ночі висипали в річку Конвентцбах. Американські солдати, які проводили операцію, дали підписку про нерозголошення до кінця життя. Таким чином союзники позбавили прихованих нацистів змоги поклонятися своїм кумирам після війни.

Потім були ще 12 малих процесів над суддями, лікарями, військовими і промисловцями, причетними до злочинів проти людяності. Вони тривали до 1949 року і постійно нагадували населенню про відплату і необхідність покаяння.

Союзники закрили всі газети часів Рейху, а замість них відкрили нові видання, але з редакторами антинацистських поглядів. У керівництві першої такої газети Frankfurter Rundschau було двоє комуністів. Тоді в журналістському середовищі жартували: "Ліцензія на випуск газети — те саме, що дозвіл друкувати гроші".

Найдієвішим денацифікаційним засобом, на думку союзників, мало стати примусове відвідування мирними громадянами концтаборів з горами трупів в'язнів. Деколи нова влада надсилала пересічних німців розкопувати могили розстріляних нацистами ув'язнених, щоб перепоховати тих. Безліч фотографій показують, що ці роботи відбувалися без рукавичок і пов'язок на обличчі — як доказ поваги до жертв. Хоча, найімовірніше, він був формальним.

“Жителів Веймара масово возили в Бухенвальд, щоб ті могли побачити, що відбувалося там всі ці роки,— пише сучасний німецький політолог Томас Хандріх.— Однак очікуваної реакції ("що ми накоїли?!") у населення побачене не викликало".

 



ТЕПЕРЬ НАШЕ: Погрузка оборудования шарико-подшипникового завода компании Kugelfischer Georg Schäfer&Co. в Швайнбурге для отправки в СССР

ТЕПЕР НАШЕ: Завантаження обладнання шарикопідшипникового заводу компанії Kugelfischer Georg Schäfer&Co. у Швайнбурзі для надіслання до СРСР


 

1950 року британський психіатр Генрі Діккс опублікував доповідь за результатами опитувань багатьох тисяч німців у зонах окупації західних союзників. З неї випливало, що до 1949 року 40% німців довели свою політичну нейтральність. Зате кожен десятий фанатично стояв на позиціях NSDAP, а кожен четвертий все ще підтримував ідеї нацизму і позитивно ставився до Гітлера, "але із застереженнями", як зазначив Діккс.

Вони звучали приблизно як у фільмі Стенлі Крамера Нюрнберзький процес. "Ми ж нічого не знали,— каже американському судді німкеня про події в найближчому концтаборі.— Але Гітлер зробив дуже багато доброго. Він побудував автобани, дав людям роботу".

1949 року західні союзники вдалися до створення німецької держави на території трьох своїх зон окупації, першим канцлером якої став Конрад Аденауер. "Із 6 млн, визнаних різною мірою причетними до злочинів нацизму, 98% не зазнали жодного покарання,— пише Хандріх.— Найчастіше в органах юстиції служили ті самі прокурори, що працювали і за часів Гітлера". Навіть більше, президенти Західної Німеччини Генріх Любке (1959–1969 роки) і Карл Карстенс (1979–1984 роки) колись належали до нацистської партії NSDAP. Але у світі набирала обертів "холодна війна", і денацифікація для колективного Заходу відійшла на другий план.
© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.