Точка зору. Історія українського багатства

З життя мільярдерів

Десять років поспіль інвесткомпанія Dragon Capital оцінює для команди Нового Времени розмір активів найбагатших українців. Що змінилося в країні та її бізнесі за цей час?

Десять років поспіль інвесткомпанія Dragon Capital оцінює для команди Нового Времени розмір активів найбагатших українців. Що змінилося в країні та її бізнесі за цей час?

 

 

Андрій Беспятов,
керівний директор
аналітичного департаменту
інвестиційної компанії
Dragon Capital, кандидат економічних наук

    

Коли 10 років тому ми перші в історії країни почали рахувати статки найбагатших людей України, то розуміли, навіщо потрібен такий список. Адже в Україні вага великого бізнесу і його вплив на розвиток країни величезні, особливо з огляду на сильне проникнення олігархів у політику.

І на початку наших підрахунків, і за кілька років статки першої п'ятірки сильно виділялися на тлі їхніх небідних побратимів. Переважно п'ятеро найбагатших українців були і є в 20 разів багатшими, ніж середній фігурант з решти 95 учасників рейтингу.

Верхівка піраміди всі ці роки практично залишалася без змін, хоча в грошах помітно "схудла". Рінат Ахметов, Віктор Пінчук, Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов були присутні в топ-5 майже завжди, помітно виділяючись на тлі решти кількістю активів у багатьох секторах економіки.

Показове для опису українських реалій те, що на рейтинг постійно впливала політика. Близькість до влади зазвичай стимулювала зростання активів та їхньої вартості. Так, на піку свого політвпливу до топ-5 увійшов Дмитро Фірташ, власник Group DF і співвласник медіагрупи Інтер.

Члени так званої Сім'ї Януковича також легко потрапили б у сотню найбагатших — навіть притому, що ми мали змогу оцінити лише малу частину їхніх активів, а велика була прихована. Публічні розслідування щодо окремих політиків (у яких формально ніколи бізнесу не було) дозволили оцінити, що багато з них зробили статки в сотні мільйонів доларів виключно завдяки політичній кар'єрі.

Якщо ж говорити про економіку, то потрібно зазначити, що криза 2008-2009 років для деяких стала особливо болючою. Власники Індустріального союзу Донбасу Віталій Гайдук, Сергій Тарута, Олег Мкртчян до продажу активів майже завжди потрапляли в число десяти найбагатших українців. Група була однією з найбільших у країні. Але величезні борги змусили власників продати частину бізнесу росіянам. А після подій на сході України Тарута і Мкртчян практично зникли з очей.

Є й інший приклад: тривали час Костянтин Жеваго — власник компанії Феррекспо — входив до топ-5 найбагатших українців. Але борги, низькі ціни на основний продукт його компанії — залізну руду, банкрутство банку Фінанси і Кредит, а також низки інших бізнесів не надто обвалили вартість активів Жеваго. Імперію бізнесмена врятувало те, що його головна компанія публічна, отже, її діяльність прозора: акції торгуються на Лондонській біржі. Зараз їхні ціни зростають на тлі збільшення попиту на залізорудну сировину.

Вихід на фондовий ринок і прозорість бізнесу багато в чому залежать від етики і цінностей самого бізнесу. А з цим в Україні великі проблеми. Є кілька історій, як агрокомпанії позичали мільярди доларів у іноземних інвесторів під роздуті у звітності фінансові показники. Найяскравіший приклад — агрокомпанія Мрія.

У сухому залишку подібні структури збанкрутували або перебувають на межі банкрутства. А їхні власники або екс-власники досі намагаються виводити активи, забиваючи черговий цвях в інвестпривабливість країни.

Але попри всі вищеописані чинники, за останнє десятиліття в списку багатих і успішних з'явилися і selfmade-підприємці, тобто люди, кістяк бізнесу яких складається не з непрозоро приватизованих активів, що характерно для більшості багатих в Україні. Наприклад, це власники Епіцентру Олександр і Галина Гереги, незважаючи на те що вони і побудували свій бізнес непублічно.

Є ті, хто пішов второваною на Заході доріжкою і залучив інвесторів через публічні розміщення акцій на провідних біржах, наприклад Юрій Косюк зі своїм Миронівським хлібопродуктом або власник Кернел Андрій Веревський.

Ми не дискутуємо про те, чи розвивали вони свій бізнес прозоро всі ці роки,— в Україні це риторичне питання. Але суть в тому, що за роки незалежності з'явилася ціла група бізнесменів, які своїми зусиллями створили національний або навіть міжнародний бізнес.

Цьогоріч ми особливо скрупульозно дивилися на борги компаній. З урахуванням величезних збитків держпідприємств, а також втрат від девальвації більшість компаній країни мають великі борги. В середньому вони становлять 5-7 EBITDA (операційний прибуток). Як результат, багато мультимільйонерів у боргах як у реп'яхах. І хоча ми намагалися це враховувати, залишаються ризики, що у наступні кілька років ми побачимо ще не одну українську історію із князі в грязі. Наприклад, якщо НБУ вдасться вилучити активи, які свого часу олігархи надавали як персональні гарантії.

Ми також бачимо, як найбагатші люди країни для поліпшення стану своїх компаній, як і раніше, готові використовувати не тільки традиційний кризовий менеджмент, але й інші небізнесові важелі: лобіювання, вплив на політиків і суддів, виведення активів. А це означає, що протидія зусиллям з боротьби з корупцією загалом для великого бізнесу часто не примха, а для багатьох суть збереження своїх імперій.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.