Історія. Соціальна психологія

Влада абсолютної влади

55 років тому американський соціальний психолог Стенлі Мілгрем завершив експеримент, який показав: за наказом авторитетного лідера навіть звичайні люди можуть перетворитися на садистів і катів

55 років тому американський соціальний психолог Стенлі Мілгрем завершив експеримент, який показав: за наказом безумовного лідера навіть звичайні люди можуть перетворитися на садистів і катів

 

Олег Шама

 

 

Перші роки і навіть десятиліття після Другої світової війни європейські та американські інтелектуали присвятили осмисленню того, що сталося. Трибунал у Нюрнберзі засудив ключових злочинців з числа керівників Третього рейху. Однак він не дав відповіді на питання: як у Німеччині, країні з високою культурою, нацизм перетворився на державну ідеологію, з'явилися табори смерті, а звичайні німці стали катами?

У міркуваннях на цю тему перемагали емоції. Так, французький публіцист Жан Даніель писав про Голокост: “Тільки диявол міг вигадати таке. Пекельний процес, скоєний злочин". А німецькі філософи єврейського походження Макс Хоркхаймер і Теодор Адорно в кінці 1940‑х років порівняли масові смерті в рейху з ритуалом людських жертвоприношень бронзового століття. З їх допомогою німецька народна спільність ніби знімала психічне перенапруження, економічні та політичні фобії.

У 1950‑х світовим бестселером стала книга британського історика Джеральда Рейтлінгера Остаточне рішення. Автор доводив: підрозділи СС, які були в авангарді злодіянь, комплектувалися не з божевільних убивць — у них були звичайні громадяни, що виконували накази країни, яка втратила розум. Але Рейтлінгер тільки посилив германофобію в світі.

Питанням про те, як обивателі перетворюються на вбивць, зацікавився і молодий американський психолог Стенлі Мілгрем. Він експериментально довів, що будь-яка людина може стати ким завгодно за наказом загальновизнаного авторитету.

Про це вчений написав книгу Підпорядкування авторитету. А оскільки за півроку до того, як він почав дослідження, ізраїльські спецслужби спіймали Адольфа Ейхмана, який відповідав у Третьому рейху за знищення євреїв і циган, підзаголовком до видання стала фраза Де Ейхман? Пошукай у дзеркалі.

раст1
ТРОХИ ТЕАТРУ: Малюнок з французького наукового журналу для підлітків Science et Vie Junior, що ілюструє розміщення учасників експерименту Мілгрема
Не для людей зі слабкими нервами

На початку літа 1961 року в газетах міста Нью-Хейвен стали регулярно з'являтися оголошення, що запрошували всіх охочих взяти участь у психологічному експерименті. Вчені Єльського університету нібито збиралися досліджувати, як хворобливі відчуття впливають на запам'ятовування простої інформації.

Оголошення розміщувала команда Мілгрема, 27‑річного доцента Єля. Сама назва цього найстарішого в США вишу викликала трепет у багатьох американців — закінчити його означало отримати найкращу роботу. Взагалі, Нью-Хейвен, в якому розташований Єль, зі 150‑тисячним населенням (на 1960 рік) та великим портом і зараз сприймається доважком до знаменитого університету.

Охочі послужити науці знайшлися швидко. Для першого циклу експерименту Мілгрем відібрав 40 чоловіків у віці від 20 до 50 років різних професій та рівня достатку. За участь у досліді перед його початком кожен випробуваний отримав від університету по $4,5.

Стосовно добровольців Мілгрем пішов на відверте лукавство, але воно забезпечило чистоту експерименту. Вже в лабораторії психолог знайомив двох нібито випадкових людей, з яких один буде "вчителем", інший — "учнем". Кожен з пари тягнув жереб, і "учителем" завжди ставала людина з вулиці, а "учнем" — спеціально навчений актор. Його фіксували в кріслі на очах у "вчителя" так, щоб він нібито не міг встати і перервати дослід, а до його руки підводився контакт, який подає електричний розряд.

Впевнений у собі бізнесмен за 20 хвилин був доведений до зриву
Стенлі Мілгрем,
соціальний психолог

Далі "вчитель" сідав за великим пультом у кімнаті через перегородку, давав "учневі" завдання на запам'ятовування і в разі неправильної відповіді "карав" людину за стінкою струмом. Перед випробуваним була велика панель — 30 рубильників з позначеннями від 15 В до 450 В.

Завдання були простими. Наприклад, до прикметника широка потрібно було запам'ятати один з трьох іменників — річка, дівчинка, рука. "Учитель" називав слово, а "учень" спеціально найчастіше давав неправильні відповіді. У кожному такому випадку піддослідний повинен був збільшувати розряд. А оскільки це було болісно, про що перед початком переконали "вчителя", актор за стіною реагував на струм айканням. Далі — криком, а при високій напрузі — благаннями "Випустіть мене звідси!"

У певний момент "вчителі" починали звертатися до експериментатору, який сидів у тій же кімнаті: мовляв, "учневі" погано, перевірте, чи все з ним гаразд. У ведучого на цей випадок були заготовлені чотири стандартні спонукальні фрази:

• продовжуйте експеримент;

• експеримент вимагає, щоб ви продовжували;

• важливо, щоб ви продовжували;

• у вас немає іншого вибору — продовжуйте.

Ці накази експериментатор спокійним голосом віддавав "учителю", не вдаючись до додаткових умовлянь.

З випробуваними часом відбувалося щось неймовірне. Мілгрем згадував, як поводився в лабораторії 39‑річний соціальний працівник. Дійшовши до 300 В, він звернувся до ведучого з неприродною інтонацією суворого чиновника: "Чи повинен я виконувати інструкцію буквально?" Група, що проводила експеримент, ледве стримувала сміх. "Так, повинен",— була відповідь ведучого, і "вчитель" продовжував.

“Я бачив, як до лабораторії увійшов солідний бізнесмен, усміхнений і впевнений у собі. За 20 хвилин він був доведений до нервового зриву. Він тремтів, заїкався, постійно смикав мочку вуха і заламував руки. Один раз він вдарив себе кулаком по лобі і пробурмотів: "О Боже, давайте припинимо це",— писав Мілгрем у книзі Небезпека авторитету.— І тим не менш він продовжував реагувати на кожне слово експериментатора і беззастережно йому підкорявся".

Вчений провів 18 циклів досліду. Через його лабораторію пройшли 780 добровольців. Результат експерименту шокував. Всі "вчителі" дійшли до 300 В, а кожен третій виконав завдання повністю — до 450 В.

раст2
ПРОТИ ВІТРУ: Ханна Арендт після публікації своєї книги про процес над Ейхманом втратила зв'язок з багатьма своїми друзями. Вони образилися на те, що Арендт побачила в нацистському злочинцеві звичайну людину, яка виконувала страшні накази тільки заради того, щоб вислужитися
Жахливо нормальний

Експеримент Мілгрема за часом збігся з судовим процесом над Адольфом Ейхманом. Він зробив стрімку кар'єру в гестапо, а з грудня 1939 року і до кінця війни очолював IV відділ головного управління імперської безпеки. Ця структура займалася депортацією та знищенням євреїв, циган і "неповноцінних" громадян.

Після війни Ейхман втік з Німеччини, скориставшись так званою щурячою стежкою — налагодженою системою переправлення нацистських лідерів у Південну Америку. Документи, житло і безпечний перетин кордонів втікачам забезпечували священики Ватикану.

У 1950‑му Ейхман з новим паспортом опинився в Аргентині, де влаштувався конторським службовцем у представництво компанії Mercedes-Benz. Через два роки він приїхав в Європу під новим ім'ям, оформив шлюб зі своєю дружиною, яка залишилася в Німеччині, і вивіз родину в Буенос-Айрес.

Ізраїльська спецслужба Моссад вийшла на Ейхмана випадково. Його діти не змінили прізвища, а старший син колишнього рейхсфюрера став зустрічатися з дочкою німецького єврея Лотара Германа, який виїхав в Аргентину. Останній, хоч і був сліпим, почув прізвище Ейхман, провів міні-розслідування і повідомив про свої підозри у посольство Ізраїлю. Майже два роки Моссад стежив за Рікардо Клементом — під цим псевдонімом ховався Ейхман,— готуючись виконати наказ уряду Ізраїлю, який вимагав обов'язково доставити нациста на Святу землю живим.

У травні 1960‑го група агентів Моссада схопила Ейхмана просто на вулиці Буенос-Айреса, кинула в машину і вивезла на спеціально орендовану для операції віллу. Після цього викраденому вкололи сильний транквілізатор і під виглядом льотчика, який потрапив в аварію, завантажили на борт літака офіційної ізраїльської делегації.

Через рік в Єрусалимі під об'єктивами телекамер світових ЗМІ почався процес над колишнім оберштурмбанфюрером СС. На суді сторона звинувачення документально довела, що тільки у серпні 1944 Ейхман подав звіт своєму шефові Герману Гіммлеру, де йшлося про знищення 4 млн осіб.

Сам підсудний не заперечував всіх озвучених на процесі фактів, але весь час повторював: "У мене був наказ".

Ханна Арендт стежила за процесом на місці як кореспондент американського тижневика New Yorker. Пізніше в книзі Банальність зла вона написала, що бачила перед собою не бравого нацистського служаку, а діловода автомобільної компанії. “Проблема з Ейхманом полягала саме в тому, що таких, як він, було багато. І багато хто не були ані збоченцями, ані садистами — вони були і є жахливо і страхітливо нормальними",— відзначила Арендт.

За її словами, дії Ейхмана, які обернулися загибеллю мільйонів людей, стали наслідком бажання добре зробити свою роботу. А те, що ця робота полягала в організації масових вбивств, мало другорядне значення.

Арендт особливо підкреслила слова з заключної промови на процесі Ейхмана: “Його вина [як він вважав] походила з його слухняності, а слухняність завжди вважалася гідністю. Його перевагою зловжили нацистські лідери".

Книга Арендт і результати дослідів Мілгрема з'явилися майже одночасно. Автори з різних сторін дійшли, по суті, одного і того ж висновку.

Але далеко не всі в Сполучених Штатах прийняли ці висновки. Арендт дісталося від критиків за те, що вона нечітко побачила в Ейхмані ката. Мілгрема ж засуджували за знущання над добропорядними американцями, яким він нібито приписував невластиві їм пороки.

раст3
НЕ ГІРШЕ ЗА ВСІХ: Нацистський злочинець Адольф Ейхман у тюремній камері за кілька днів до початку судового процесу, квітень 1961 року
Граблі влади

коли Мілгрем проводив у США свої експерименти, на іншому боці земної кулі — в СРСР — лише починалася так звана відлига.

Але інформація про дослідження Мілгрема потрапила тут у широкий доступ лише в останній рік існування Союзу. У 1990 році в науково-популярній програмі Під знаком π радянські глядачі побачили фільм Єльського університету 35‑річної давності про експерименти з покори.

Це була кульмінація перебудови, коли радянський народ дізнався про злодіяння сталінського режиму у всіх подробицях. У повітрі повисла тотальна недовіра до влади, вороже сприймалися будь-які прояви авторитаризму. Немов на підтвердження правильності такої позиції в кінці фільму звучали висновки Мілгрема: "Людська природа не може протистояти наказам легітимного авторитету... Можна лише здогадуватися, до якої міри може сягати влада держави з її величезним авторитетом і впливом".

У той час з Москви телемовлення на всю країну здійснювалося по єдиному каналу. І подібні програми формували потужну громадянську позицію у більшості населення країни. В чомусь і завдяки цьому фільму у серпні 1991 року активна частина громадянського суспільства Союзу запобігла державному перевороту, метою якого було повернення до тоталітарних методів керівництва.

Однак не минуло й 20 років, як у сучасній Росії телебачення повернуло суспільству цінності, про які мріяли путчисти 1991‑го. Соцопитування, проведене в РФ на початку 2017‑го, показало, що до тирана Йосипа Сталіна з захопленням, повагою і симпатією ставляться 46% росіян.
раст4
ПЕКЕЛЬНА МАШИНА: Стенлі Мілгрем у лабораторії Єльського університету зі своєю "електрошоковою" установкою
© 2014-2021, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.