Точка зору. Початкова освіта

Програма-мінімум

П'ять речей, які мені хотілося б змінити в нашій країні. Короткий список, хоча претензій багато

П'ять речей, які мені хотілося б змінити в нашій країні. Короткий список, хоча багато претензій

    

    

Сергій Жадан,
письменник

  


Я кби мені хтось сказав: добре, можеш прямо зараз змінити п'ять речей, які тобі не подобаються в Україні найбільше, я б одразу запитав — чому тільки п'ять? Це несправедливо. І коли мене поставили перед вибором: мовляв, май совість, сказали п'ять, значить, п'ять, я відповів би: "Це трохи нагадує передвиборні програми: всі і так знають, що ти пообіцяєш, знають, що нічого виконувати не будеш, але, як і раніше, подобається читати ці коротко сформульовані речі, які всіх дратують". Адже що головне у житті? Знайти однодумців. Тих, хто ненавидить ті самі речі, що й ти.

Насправді я б добре подумав, перш ніж складати такий список. З тієї простої причини, що він дійсно короткий, а у мене дуже багато претензій до світу, занадто довго і безрезультатно я з'ясовую з ним стосунки. Що мені найбільше не подобається в країні, де я живу? Навіть не знаю, з чого почати.

Хоча чому не знаю? Прекрасно знаю. По-перше, я змінив би дороги. Всі. До останньої сільської ґрунтівки. Тому що дороги в нашій країні принижують саме поняття дорожнього руху. Стан українських доріг свідчить про недостатню сердечність громадян, які ними користуються. Всюди проклав би нові дороги, а згадувати старі (навіть усно, навіть як поганий приклад) заборонив би окремою постановою.

По-друге, таксисти. Провів би жорстку люстрацію без права сідати за кермо в найближчі кілька десятиліть. Навіть більше — заборонив би перебувати в автомобілі в ролі пасажира. Без будь-яких компромісів і винятків. За всі сльози, піт і нерви, завдані ними, за весь сумбур, який часто доводиться вислуховувати, за всі запаски в багажниках і розповіді про російські пенсії. І якщо закон про люстрацію не зібрав би необхідну кількість голосів в небесній канцелярії, я б із задоволенням ініціював флешмоб. Впевнений, його підтримали б багато співгромадян. Включно з найбільш совісними таксистами.

Жити в дощах, з розбитими дорогами і шизоїдними таксистами означає мати неабиякий запас віри, надії і любові

Що ще? Звісно, клімат. Я розумію причини загального невдоволення і вічну підозрілість українців. Жити півроку в дощах, а наступні півроку під пекучим сонцем означає вести напружену боротьбу за душевну рівновагу і внутрішній спокій. Жити в дощах, з розбитими дорогами і шизоїдними таксистами означає мати неабиякий запас віри, надії і любові. Якщо ці запаси не такі вже невичерпні, обов'язково з'являються внутрішні сумніви та конфлікти. Щоб не провокувати їх, краще просто змінити клімат. Радикально. Скажімо, додати сонячних днів. І субтропіків на півдні. А на сході, на державному кордоні, додати якусь глибоку водойму. Наприклад, море. І щоб ніякого транспортного сполучення в межах акваторії. Живи в своє задоволення, насолоджуйся сонцем і тропіками, займайся серфінгом на східному узбережжі безмежного українського океану.

Втім, припускаю, що й цього недостатньо. Думаю, ані нормальні дороги, ані сонячні ванни не здатні остаточно позбавити нас від нашого скепсису, панікерства і апатії.

Разом з кліматом і службами таксі, безперечно, потрібно змінити сам характер. Скажімо, залишити нашу співучість, але додати раціональності. Зберегти душевність (не духовність, ні-ні), але підкинути відповідальності. А ще життєрадісності, легкості та самоіронії. Зовсім трохи, багато не треба. Разом зі співучістю те, що залишиться, дасть дивовижні результати.

Ну і все, мабуть. Про корупцію, зловживання владою та колаборантство писати не буду. Це ж і так зрозуміло — в країні з нормальними дорогами і людським кліматом колабораціонізму в принципі бути не може. Якщо ви зі мною не згодні, значить, просто не знаєте, що таке людський клімат.

Ага, і ще одне, останнє. Я змінив би суспільну функцію поета. Офіційно заборонив би поетам коментувати зміну курсу валют, тенденції на нафтовому ринку і проблеми військово-промислового комплексу. Заборонив би говорити про світове закулісся і давати поради продюсерам, священикам і агрономам. Загалом, зробив би так, щоб поети публічно висловлювалися виключно римою. Немає рими до слова дефолт — краще промовчи. Так, принаймні буде чесно. Почав би, ясна річ, з себе.

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.