Люди. Ресторатор і політик

Обід з Сергієм Гусовським

Іменитий ресторатор і депутат Київради розмірковує про те, як змінити столицю на краще

За смаженим хеком у відомчій їдальні відомий ресторатор і депутат Київради міркує про те, як змінити столицю на краще

 

Ольга Духніч

 

 

А давайте пообідаємо в їдальні Київради? — пропонує мені Сергій Гусовський, один з найуспішніших рестораторів Києва, а нині депутат і голова фракції Самопоміч в Київській міській раді.

— Навіщо? — щиро дивуюся я. Ми п'ємо каву на літній терасі ресторану Пантагрюель, найстарішого закладу в ресторанній сім'ї Гусовського, розташованому неподалік від Золотих воріт у столиці. Травневим, майже літнім ранком тут зелено і прохолодно, а тихий гомін гостей за столиками доповнюють звичні звуки міського центру, що тільки пробуджується.

— Я ж з НВ три роки тому як ресторатор зустрічався, а тепер в новій якості...— гається Гусовський, підбираючи слова.

— Змінили ідентичність? — підказую я.

— Ні, сподіваюся, що ні,— поспішно реагує він, але на ритуальній трапезі у Київраді все ж наполягає.

Я погоджуюся, тим більше НВ не звикати. У партійні та відомчі столові ми ходили і з ветераном українського політичного рингу Юлією Тимошенко, і з перспективним молодим політиком Мустафою Найємом. А ось з ресторатором, чиї заклади Шоті і Пантагрюель стійко займають високі місця в рейтингу 100 найкращих ресторанів країни за версією Нового Времени, таке трапилося вперше.

Депутатом Київради VII скликання Гусовський став майже одразу після революції гідності, яку провів на головній площі країни. Тоді похід у міську владу для корінного киянина і успішного бізнесмена Гусовського став, за його словами, закономірним рішенням.

На позачергових виборах міського голови у 2015 році він був одним з головних конкурентів чинного мера Віталія Кличка, але програв. У нинішньому скликанні Київради його фракція, друга за величиною, перебуває в опозиції до домінуючої за кількістю депутатів партії мера.

П'ять запитань Сергію Гусовскому:
П'ять запитань Сергію Гусовскому:

______________________________________________

Ваше найбільше досягнення.

Готовність своєчасно приймати серйозні, значимі рішення.

Ваш найбільший провал.

Помилок було багато, а от від провалів Бог милував.

Яку б пораду ви дали собі 18-річному?

Продовжуй, як почав (сміється).

Остання прочитана книга, яка справила враження?

Перетворення нації. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999 Тімоті Снайдера.

Кому б ви не подали руки?

Хаму і зрадникові.

Помішуючи каву, я питаю Гусовського, від яких ілюзій позбувся він за три роки у міській політиці.

— Ілюзії руйнуються, якщо ти погано керуєш власними очікуваннями або коли недооцінив дистанцію. Українська політика — це ж не стометрівка, коли прибіг, відреформував і втік, а стаєрська дистанція,— з нотками повчальності відповідає Гусовський. І тут же додає, що ілюзій не плекав.

— І все ж ви пропрацювали в міськраді близько трьох років... Що вдалося, а що ні? — наполягаю я.

— Вдалася команда. В першому скликанні у нас було 5 депутатів, а зараз — вже 22. Це не просто в 4,5 рази більше, це в цілому зовсім інший організм. Є секретаріат, є координаційна рада фракції,— захоплюється Гусовський нюансами партійного будівництва.

— Але це складно продати київському середньому класу, який голосував за вас як за альтернативу колишній влади. Вони скаржаться, що результат вашої роботи не дуже помітний,— зауважую я.

— А ось це типовий приклад поганого управління очікуваннями,— парирує Гусовський.— Муніципальна політика — процес для обивателя нудний і малопомітний. На екрани вона потрапляє, тільки якщо обвалився Шулявський міст або мера пора вибирати. Всі міські рішення приймають десь там, і обиватель за них відповідальності не несе, він лише критикує результат. Ми ж змінюємо цю ситуацію і вчимо киян бути частиною міської політики та прийнятих у місті рішень.

 

Присовуючи до себе стос паперів, мій співрозмовник докладно і захоплено розповідає про свої два пріоритети — включення громадянського суспільства Києва в публічну політику і роботу над стратегією міста. Важливим завданням Гусовський також бачить відродження в Києві райрад. Цей орган місцевого самоврядування був фактично скасований в 2010 році, а разом з ним знищена можливість швидше і ефективніше вирішувати локальні проблеми районів. Сьогодні відновленню райрад противиться чинна київська влада.

Обід явно загрожує перетворитися в монолог, і я поспішаю втрутитися з питаннями більш приземленими.

— Я живу в 5 км від своєї роботи, а діставатися туди майже півтори години: навантаження нових житлових комплексів на колишню інфраструктуру міста колосальне, а якщо введуть в експлуатацію все, що вже побудовано, центральна частина міста зупиниться.

— Київ ще можна врятувати? У міської влади є стратегія вирішення очевидної проблеми? — цікавлюся я.

— О! А тут ми переходимо якраз до мого другого пріоритету — питання стратегії,— радіє Гусовський.

На його думку, ця і багато інших проблем впираються у відсутність "живої" міський стратегії. Колишня, датована 2012 роком, до використання непридатна, але міська влада продовжує її "латати", створюючи все більше неконструктивних ситуацій.

— А що все ж таки з пробками на дорогах? — нагадую я.

— Можна обмежити в'їзд автомобілів до центру міста, автомобілістів в Києві лише 15%, решта пересуваються центром громадським транспортом. Можна піти на крок, страшно непопулярний для забудовників,— більше не видавати дозволів на будівництво в міському центрі,— перераховує можливості Гусовський, загинаючи пальці, а потім зітхає, відсуваючи папери геть.— Ніхто зараз на це не піде. Відносини з забудовниками — головний бізнес нинішнього Києва.

— Послухайте, ось є ви, є активне громадянське суспільство Києва. Чому ж не виходить синергії? — дивуюся я.

— Та тому що громадські активісти не хочуть йти у політику! Історія української політики — це історія про бочку з лайном. Якщо ти хочеш, щоб у цій бочці лайна стало менше, тобі треба набрати повітря і стрибнути туди. Ти будеш перебувати в бочці з усіма цими масами, але, за законом Архімеда, скільки ти там місця зайняв, стільки ж лайна виплеснеться звідти назовні. Правда, і від тебе пахнути буде,— не підбирає політкоректних виразів Гусовський і, трохи помовчавши, пропонує:

— Ходімо обідати.

раст
ВПЕВНЕНА ОПОЗИЦІЯ: Сергій Гусовський (на передньому плані в центрі), голова другої за величиною фракції у Київраді, переконаний, що врятувати Київ можуть тільки небайдужі кияни

Пантагрюель і будівлю Київради на Хрещатику розділяють кілька кварталів. Дорогою нам все ще зустрічаються побляклі сіті-лайти з нагадуванням про Євробачення — на нього міський бюджет Києва витратив близько 165 млн грн.

— Недолуга, на мій погляд, була ця боротьба за Євробачення в Києві, його з успіхом можна було провести і в іншому місті,— зітхає Гусовський, маневруючи між тісно припаркованими на тротуарі автомобілі.

Депутат упевнений: витрачені гроші себе не виправдали ні дрібними косметичними ремонтами окремих об'єктів столиці, ні цифрами залучених туристів.

— А чим можна залучити туристів до Києва? І взагалі, про що Київ як місто, на ваш погляд? — встигаю запитати я, поки ми штурмуємо черговий тротуар-парковку.

— Напевно, це місто, яке зшиває два світоустрої: європейський та азійський — таке собі місце боротьби двох ідеологій, і куди нас зрушить — це ще питання,— ледве встигає договорити Гусовський. Його зупиняє охоронець біля входу до Київради з проханням показати посвідчення.

— Ну ось воно, відкрите суспільство,— іронізує ресторатор-депутат, поки ми піднімаємося в місцеву їдальню. Тут душно і шумно, а поруч довгої хромованої стійки товпляться люди з підносами.

— І ви правда тут обідаєте? — з сумнівом питаю я.

— Чому б і ні? Якщо у мене година часу між засіданнями, я їм тут,— каже Гусовський, вибираючи порцію смаженого хека і пильно вдивляючись в салат з моркви і селери. Салат теж дивиться на відомого ресторатора розсипом різнокольорових штучних цукатів, рясно присипаних цукром.

— І що, жодного разу не хотілося дати кілька рекомендацій місцевим кухарям? — допитуюся я, зупиняючи вибір на курячому битку і кабачках в клярі.

— Це зовсім недоречний тут мікроменеджмент,— відмахується Гусовський.— Вирішувати потрібно системні завдання і на своєму полі,— упевнений він.

Ми влаштовуємося за високим столом-стійкою, щоб зробити пару кадрів мого співрозмовника за їжею.

— А це ще хто такі? Хто вам дозволяв фотографувати? — лунає гучний жіночий голос з‑за спини. До нашого столу рішуче прямує представниця керівництва їдальні. Гусовський показує їй посвідчення депутата.

— І що, якщо ви Гусовський, то вам все можна? — патетично вигукує пані, одночасно зв'язуючись з кимось телефоном. Втім, майже відразу змінює тон. Десь з того боку слухавки доля виявилася до нас прихильною.

— Ви ж зрозумійте мене, ми в Київраді, хтозна що може статися? — загадково виправдовується вона, одночасно оглядаючи вітрину з десертами за нашою спиною — все на місці.

— А давайте поїмо мовчки, а продовжимо розмову за кавою,— пропонує Гусовський.

— Ну так, а то хтозна що може трапитись,— посміхаюся я.

 

Каву ресторатор і депутат пропонує випити по сусідству — в Цумі.

— Там і справді добре,— пояснює він.

Вже за кавою я запитую Гусовського про зрозумілі і відчутні для жителів міста досягнення його фракції.

— Наприклад, вирішилося питання з міськими вивісками — була дозвільна процедура, а стала повідомна. У нас рік пішов на те, щоб це, здавалося б, зрозуміле рішення провести через міськраду. Але вдалося, і ми одночасно вбили корупцію в цьому сегменті, підтримали міський бізнес і, сподіваюся, поліпшили стан фасадів,— пишається депутат.

Скориставшись паузою, я все ж намагаюся поговорити не тільки з Гусовским-депутатом, але і з Гусовским-ресторатором. Мій співрозмовник зі значно більшим задоволенням розмірковує про міську політику, ніж про свій ресторанний бізнес.

— Чи змінилася київська ресторанна культура за останні три роки? — наполегливо цікавлюся я.

— Мені подобається, як місто із свого ресторанного серця — центру — обростає венами, артеріями і навіть капілярами. За останні рік-два по всьому Києву відкрилося багато маленьких кафешок, кондитерських і барів. Це дуже олюднює навколишнє середовище,— міркує Гусовський-ресторатор.

— Люди навчилися не тільки працювати в місті, але і жити тут, зустрічаючись за кавою або пивом. А це ті самі горизонтальні соціальні зв'язки. Чим більше їх, тим більша наша впевненість у доброму майбутньому,— оптимістично міркує вже Гусовський-політик.

— А якщо говорити про ваше власне ресторанне майбутнє: яке воно? — наостанок цікавлюся я.

— Я мрію і сподіваюся побудувати хороший ресторан української кухні і дуже радий, що мій брат Женя включився в роботу з ресторанами. Рік тому він повернувся з США, зараз ми партнери, і він поступово займає позицію керуючого партнера в нашому бізнесі,— наостанок повідомляє Гусовський.

Ми тиснемо один одному руки і прощаємося.
© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.