Світ. Рабство в Мавританії

Вік волі не бачити

У Мавританії, що знищила рабство де-юре, кожен п'ятий житель фактично залишається рабом

У Мавританії, що знищила рабство де-юре, кожен п'ятий житель фактично залишається рабом, людиною без паспорта і освіти, яка працює за дах над головою і їжу на господаря і не готовою осягнути психологію вільної людини

Анна Павленко

«Я виросла, працюючи в якості рабині на сім'ю, на яку працювала моя мати, а коли трохи підросли мої діти, вони теж стали рабами», —  розповідає мавританка Молькер Мінт Ярба, яка тепер стала вільною людиною.

У сім'ї своїх господарів Ярба вдень пасла кіз, а потім до пізньої ночі поралася по господарству: прибирала, прала, доїла худобу і готувала їжу. За роботу їй ніколи не платили. "Мені не завжди вистачало їжі, і мене регулярно били", —  згадує Ярба.

Ще більшою трагедією стало її особисте життя. Від сина господаря рабиня народила двох дітей, причому той наказав тримати батьківство в секреті, пригрозивши в іншому разі обезголовити невільницю.

Ярба, народжена в сім'ї Харатін, колись поневолених арабами африканців, — живий приклад рабства в сучасній Мавританії, де статус раба передається у спадок. І хоча чотиримільйонна країна в 1981 році офіційно скасувала ганебну практику, за даними правозахисників, до 740 тис. її жителів фактично донині залишаються рабами. Таким чином Мавританія є найбільшим оплотом традиційного рабства на планеті.

"У нас [зберігся] кастовий устрій суспільства, і деякі [люди] експлуатують інших",  — визнає проблему в бесіді з НВ уродженець мавританської столиці Нуакшот, який останні десять років живе і працює в Україні.

"У нас вдома рабство —  дуже делікатна тема", —  пояснює він своє прохання не називати його ім'я у пресі.

Справа в тому, що мавританський уряд заперечує існування рабства в своїй країні і не веде статистику, яка говорила б про масштаб проблеми. Формально рабовласництво тут було визнано кримінальним злочином ще в 2007 році. Сьогодні за нього можуть присудити штраф або позбавити волі на термін до 20 років. Однак за весь час дії закону на лаву підсудних потрапили одиниці.

Тим часом господарі поневолених мавританців ставляться до них як до власності: не платять за працю, нерідко б'ють, можуть подарувати або здати в оренду, заявляють правозахисники. При народженні нащадки рабів донині часто не отримують цивільний паспорт, не ходять в школу і не мають доступу до охорони здоров'я. Виняток становлять жителі столиці та околиць: багато хто отримує документи і початкову освіту. Однак мешканців віддалених провінцій, тобто половини населення країни, вітер змін не досягає.

Повільним змінам сприяє ще один факт: у мавританців, котрі народилися в рабстві, психологія вільної людини є чужою. "Рабство глибоко вкорінене в культурі й економіці Мавританії",  констатує професор Кевін Бейлс, дослідник проблем сучасного рабства в Школі політики і міжнародних відносин Ноттінгемського університету у Великій Британії.

Ще один фактор, який не дає жителям Мавританії стати вільними, —  жахлива бідність, доповнюють його правозахисники.

Бути вільними

C ьогодні в Нуакшоті працює школа для колишніх рабинь, відкрита мавританською неурядовою організацією SOS Slaves. Тут звільнені мавританки вчаться шити, осягають премудрості перукарського мистецтва та інших спеціальностей, які допоможуть їм заробляти на життя.

У цій школі курс по фарбуванню тканин і шиття пройшла і Ярба, яка тепер отримує щомісячну допомогу від держави і судиться зі своїми колишніми господарями. "Я прийшла сюди неначе навіжена; я навіть не знала, як поводитися серед людей,  згадує мавританка, як вчилася бути вільною.  Завдяки допомозі і підтримці учасників SOS Slaves я знайшла нове життя".

Сьогодні звільнення та реабілітація рабів в Мавританії — справа місцевих і міжнародних неурядових організацій. Представники останніх відзначають: ця західноафриканська країна  не єдиний оплот сучасного рабства. Однак саме тут боротися з проблемою особливо складно через явний етнічний поділ і укорінення кастової системи.

"Є частина населення, яка традиційно перебуває в рабстві в іншої групи населення протягом довгого часу", — описує реалії Роджер Плант, активіст і незалежний консультант урядів і бізнесу з питань протидії работоргівлі, в минулому — перший глава спецпрограми по боротьбі з примусовою працею Міжнародної організації праці при ООН.

І хоча в деяких випадках складно визначити, чи є праця мавританців рабською — він може отримувати плату, та й фізично його ніхто не утримує в неволі, роль кайданів виконує психологічна залежність. "Люди, яких довго утримували в покорі, не бачать для себе альтернативи, вони звикли мати господаря", — пояснює Плант.

Історія тутешнього рабства бере початок в Середньовіччі, коли харатинів (або чорних маврів), які проживають на території Мавританії, зневолило арабо-берберське плем'я, нащадків якого сьогодні називають білими маврами, або хасанами. За словами Кетрін Брайант, європейського представника міжнародної правозахисної організації Walk Free Foundation, саме така історична спадщина призвела до того, що сьогодні харатини і афромавританці, шкіра яких також темна, виключені з політичного життя і не можуть в повній мірі користуватися своїми соціальними та економічними правами. Причому разом ці дві етнічні групи становлять 70% населення країни.

"Раби не голосують, а тому хасани, хоча і є соціальною групою меншини, зберігають за собою контроль над країною", — продовжує думку колеги Бейлс.

Як правило, білі маври використовують рабську працю своїх співвітчизників для догляду за худобою, будівництва та обслуговування власного побуту. Чоловіки і діти з рабських станів пасуть верблюдів, корів і кіз або працюють в полях, тоді як жінки добувають воду, збирають дрова, готують їжу і доглядають за господарськими дітьми.

У пустелях Мавританії зустрічаються і так звані емансиповані раби. Вони займаються землеробством і віддають господареві частину врожаю. Хоча той не контролює їхнє повсякденне життя, але вважає, що володіє цими людьми і тому може вимагати від них безоплатної праці.

Уникнути рабської долі вихідцям з родин харатинів заважає і повальна бідність. У Центральному розвідувальному управлінні США (CIA) підрахували: 31% жителів Мавританії живуть за межею бідності.

Причому в пустелі, яка займає основну частину країни, регулярні посухи і потопи раз у раз погрожують залишити африканців без їжі. В результаті раби, які проживають далеко від столиці, навіть не намагаються отримати свободу — адже за межами хазяйської ферми їм просто не вижити.

Положення поневолених мавританців погіршує їхня неосвіченість. За даними CIA, рівень грамотності в Мавританії становить всього 50%, причому серед жінок лише 41% вміють писати і читати.

Не дивно, що для обгрунтування свого права на рабовласництво білі маври нерідко використовують релігію: за даними Walk Free Foundation, деякі релігійні лідери знаходять підтвердження такого права в Корані. Інші активісти розповідають, як на користь рабовласництва висловлюються в проповідях імами провінційних мечетей.

І хоча деякі спостерігачі відзначають поступове зниження числа мавританців, які перебувають в рабстві, ситуацію одночасно посилює приплив тисяч біженців із сусідньої Малі, де з 2012 року триває військовий конфлікт.

"Біженці особливо уразливі перед сучасним рабством",  наголошує Брайант.

Знищити рабство

У 2007 році рабовласництво в Мавританії було криміналізоване, а в 2015-му влада посилила покарання за нього з 10 до 20 років тюремного ув'язнення. Тоді ж для розгляду справ рабовласників були створені спеціальні суди, а постраждалим запропонували безкоштовну правову допомогу.

Однак, за даними ЗМІ, за останні роки до покарання винних справа дійшла лише тричі: у 2011-му рабовласника засудили до шести місяців тюремного ув'язнення, в 2016-м ще двох — до п'яти років (з них чотири роки умовно).

"Судові переслідування [работорговців] залишаються рідкістю", — констатує Брайант.

Коментуючи рідкісні випадки судових вироків на адресу гнобителів, співрозмовник НВ з Нуакшота проводить паралель між безкарністю рабовласників на батьківщині і корупціонерами в Україні. "Ті, хто при владі, можуть дозволяти собі багато", — розмірковує він про подібність двох нечужих для нього країн.

Про те, що низький відсоток судових розглядів проти рабовласників є не специфікою Мавританії, а скоріше глобальним трендом, кажуть міжнародні експерти.

Вони не бачать для себя альтернативи, вони звикли мати господаря
Роджер Плант,
активіст и незалежний консультант
урядів та бізнесу з питань
протидії работоргівлі

Викорінити рабство в Мавританії можна лише діючи в декількох напрямах, стверджує Плант: з одного боку, треба виконувати закон, з іншого — прагнути покращувати життя людей, які довгий час вважалися в Мавританії нижчим класом.

"Потрібно не тільки звільнити цих людей і захистити від дискримінації, а й забезпечити їх засобами для існування", — наголошує Плант.

Перші кроки на шляху комплексної боротьби з рабством мавританська влада зробила ще в 2003 році, коли після виборів президента уряд звернувся до Світового банку та до незалежних експертів для створення плану дій, розповідає Бейлс. Разом з іншими фахівцями він брав участь в розробці цього плану і зазначає: хоча військовий переворот 2005 року пригальмував його реалізацію, деякі пункти все ж вдалося виконати — наприклад, провести кампанію з інформування мавританців про скасування рабства.

Також в країні паралельно борються з корупцією і намагаються стимулювати економічний розвиток Мавританії. Якщо вдасться підняти рівень економіки, це також допоможе звільнити від рабства багатьох громадян.

До Мавританії, скарбницю якої стабільно поповнюють доходи від експорту нафти та інших корисних копалин, сьогодні стабільно виявляють інтерес міжнародні інвестори, стверджує Плант.

А співрозмовник НВ родом з Нуакшота, який проживає у Києві, стверджує, що ті його співвітчизники-харатини, яким вдалося здобути освіту, готові боротися за свої права.

"В країні відбуваються великі зміни, і я сподіваюся, що вже скоро з рабством буде покінчено",— не втрачає оптимізму він.

фото

ПРОСТІ ІСТИНИ: Збереженню рабства сприяють злидні і малограмотність населення: кожен третій мавританець живе за межею бідності, а кожен другий не вміє ні читати, ні писати

фото 2

ШЛЯХ РАБИНІ: У сім'ях господарів поневолені мавританки виконують всю хатню роботу: заготовляють воду, збирають дрова, готують їжу і доглядають за дітьми

Всі матеріали номеру

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.