Люди. Режисер

Створення світу

Режисер Владислав Троїцький міркує про "енергію відваги", яка, на його думку, зростає в країні в останні роки і формує її майбутнє

Владислав Троїцький, режисер і автор багатьох успішних проектів у галузі культури, відомих в Україні та за кордоном, дає безсторонню оцінку національній еліті та міркує про "енергію відваги", яка, на його думку, зростає в країні останніми роками і претендує на те, щоб сформувати її майбутнє

Катерина Іванова

Давайте кави поп'ємо",— просто пропонує Владислав Троїцький, режисер, відомий широкій публіці як засновник міжнародного фестивалю сучасного мистецтва Гогольfest та ще кількох успішних проектів у галузі культури. Насамперед це центр сучасного мистецтва Дах, а також музичний етно-хаус-гурт ДахаБраха та фрік-кабаре Dakh Daughters — колективи. які є самостійними, і добре заробляють, часто гастролюють за кордоном, про які пишуть The Guardian, Le Monde і NY Times.

Все зроблене під крилом Троїцького не має територіальних обмежень і сприймається однаково легко як вітчизняним, так і зарубіжним глядачем. Ось і у його нового творіння — музично-лялькового проекту ЦеШо, прем'єра якого відбулася всього два місяці тому,— на наступний рік вже заплановано місячний тур по США, є пропозиції про гастролі у Франції та Німеччині.

Інженер за першою освітою і театральний режисер за другою, цьогоріч він у десятий раз представить свій Гогольfest Україні. Сам Троїцький описує його як "вау-вау-вау" — три локації, масштабні декорації, шість спільних музично-театральних проектів зі Швейцарією, Францією, Польщею, Німеччиною, США та Бельгією. "Такого Київ ще не бачив",— інтригує режисер.

У льняній сорочці і таких же вільних штанях, капелюсі та в'єтнамках Троїцький має вигляд як літній Київ — розслаблено-ставний. Закинувши ногу на диван, він говорить, дивлячись прямо в очі, часто посміхається, жартує, філософствує і, знаючи ціну жесту, стримано жестикулює.

Україна як країна існує 25 років, але країна — це ж не межа і не земля. Це образ, з яким вона асоціюється. А що є символами сучасної України, крім війни, чорнозему, Чорнобиля? Якщо запитати наших прекрасних політиків: за яку ви Україну? Європейська Україна — це абстракція. Європейська — це певний рівень свідомості, культури. Культури споживання, зокрема числі культурного продукту. Але цього розуміння у нашої умовної еліти немає, та й еліти як такої теж.

Верховна рада, Адміністрація президента, Кабмін  не еліта. Це паноптикум, тераріум однодумців. Ми спостерігаємо, як дорослі дядечки кидаються какашками. Але ж це [культурна політика] питання етики. Ціннісної. А у нас символ цінностей та головний символ культури — Михайло Поплавський. Бездарний, в оточенні молодих дівок — ось воно, щастя.

Потрібно мати те, чим можна пишатися, крім народного співу, адже воно відображає сільську культуру. Вона чарівна, але країну формує урбаністична культура, а урбанізм — він принципово відкритий світові. У ньому є своя національна ідентифікація, але він точно має перебувати у співвимірності і контексті світу. Для цього потрібно вибудовувати комунікативні канали, де відбувається обмін, синергія, колаборації.

Я недавно подивився телек буквально півгодини і жахнувся

В Україні культура завжди була не другого і навіть не третього рівня інтересу. Тому вона капсулювалася в "феодальні держави" — такі пострадянські, дуже консервативні структури, які максимально намагаються зберегти статус-кво, голосячи, що їм важко. При цьому, коли дивишся на кількість людей, які працюють в наших театрах, [зіставляючи їх зі штатами провідних театрів світу], то розумієш, що ми просто дуже багата країна. Більш того, ми фінансуємо підготовку кадрів для Європи і світу: всі кращі їдуть.

Замість того щоб формувати свій внутрішній ринок, ми підтримуємо ці кріпосні інституції. Дивишся на ансамбль Вірського і порівнюєш з балетом Сухішвілі, який збирає по світу повні зали. Що, хіба наші гірше танцюють? Ні. Але [у балету Сухішвілі] інший менеджмент, інша хореографія, гостра, сучасна, смачна.

Неможливо реформувати те, чого немає. Це все одно, що проводити реформи на кладовищах. Ти не розумієш, де виховувати кадри, які могли би стати генераторами змін. Наші інститути виховують виконавців, а не менеджерів. Коли виникає питання, де це все може бути реалізовано, немає цих сучасних просторів. А у нас за всі роки незалежності відкрито один театр [Театр на Подолі], і це маленький театр.

У нас немає жодного реально сучасного простору, який презентував би сучасну Україну. Повинна бути нормальна, здорова конкуренція, діалог зі світом. А де він може бути? Де цей інтерфейс, за допомогою якого можна спілкуватися?

Я входив у безліч рад при всяких наших культурних інституціях. У якийсь момент я зрозумів, що ККД моєї участі наближений до нуля. Ти говориш, усі кивають. А далі що? Немає механізму, немає інструментарію, як це може вироблятися — ні законодавчого, ні юридичного, ні фінансового. Всі внутрішні правила сприяють тому, щоб нічого не змінювати. Ось і все.

Більшість українців перебувають у летаргічному сні. Вони дивляться телек і споживають диванну жуйку, яка знищує свідомість. Це ж просто нестерпно. У нас зараз свідомість стає, як у рибки. Термін життя будь-якої гострої інформації — тиждень, все! Я недавно подивився телевізор буквально півгодини і жахнувся. Я уявляю, на який би фарш перетворилися мої мізки, якби я робив це регулярно.

Людьми дуже легко маніпулювати, особливо зараз, коли навколо інформаційний треш. Ти дезорієнтований, і ти не маєш "дорожньої карти", як себе зібрати. І тут приходить якийсь пацан і каже: "Ви хочете відчувати себе єдиним народом? Ви не хочете, щоб ви були принижені, ображені, нещасні? Об'єднуйтеся, відчувайте свою єдність, виховуйте свою гідність, будьте дисципліновані". Знаєте, чия промова? Гітлера.

Цього року тема Гогольfest — Ноїв ковчег. Можна розглядати цю казку [буквально]: Ной, потоп, кожної тварі по парі. А якщо припустити, що потоп за нинішніх часів — це катастрофічний потік негативної інформації? Катастрофа, апокаліпсис, корупція, Трамп, Путін, Порошенко, теракти, Донбас. Або фейки абсолютно трешові.

Як людині врятуватися від цієї фрагментації свідомості? І ось ковчег — з одного боку, це місце, з іншого — правило. Як домовитися? Що ти візьмеш з собою на ковчег і від чого ти відмовишся — як матеріального, так і нематеріального? Як я можу з гідністю і в любові домовитися про щось, не утискаючи нікого в правах, щоб ми [спільно] створили щось? У мене немає відповідей. У мене є тільки питання. Але ці питання актуалізують мою свідомість і змушують мене знаходити рішення.

У будь-якому суспільстві більшість нічого не вирішує. Всі зміни відбуваються завдяки меншості

Біблія — одна з тих книг, які сформували західну цивілізацію. Я звертаюся до цих історій не як до казок, а як до мемів, що справили вплив на свідомість і культуру. Минулого року [для Гогольфесту] ми вибрали тему Вавилон. Це не просто вежа, яку будували-будували, не добудували, розбіглися. Євросоюз, Brexit — це Вавилонська вежа [наших днів]. Начебто говорять однією мовою і раптом перестали один одного розуміти.

Або навіть маленька сім'я. Ти зустрічаєшся з людиною, сподіваєшся побудувати щось чарівне, і раптом через два роки, рік ти перестаєш розуміти людину, хоча нібито говорите однією мовою. Це Вавилонська вежа в мініатюрі.

Для мене один із символів сучасного світу — Ілон Маск. Людина, яка зламала абсолютно фантастичний тренд. Почавши випускати свій електромобіль Tesla і створивши мережу електрозаправок по всій Америці [поклав край домінуванню нафтових компаній]. Причому його ресурс у порівнянні з тими ж нафтовими компаніями був мізерний. Буквально через десять років весь світ буде їздити на електромобілях. Завдяки ініціативі однієї людини!

У будь-якому суспільстві більшість нічого не вирішує. Всі зміни відбуваються завдяки меншості. Якщо неупереджено проаналізувати Майдан, це ж теж були не мільйони людей. Десятки тисяч, сотні — в пікові моменти. Це на чотиримільйонне місто.

Після Майдану з'явилося ціле покоління неінфантильних людей. Не за віком, а за свідомістю. Вони не чекають того, що держава для них щось зробить. І від цього з'являється енергія відваги.

Цінності Майдану не стали поки загальними, тому суспільство дуже інерційне. За законами фізики, для того щоб змінити масу, потрібен дуже сильний кінетичний удар. Насправді вже сам факт того, що з'явилося усвідомлення України як відмінної від Росії країни, — це вже сильна зміна.

Далі мають з'явитися інституції, які це розуміння структурують і перетворюють на якусь схему роботи, і цей процес зараз йде. Минуло всього три роки, а трапилося дуже багато. Наша влада намагається відновити колишню структуру, але, на щастя, є зовнішній вплив Америки і Європи, і ти вже не можеш сказати: "Стій, ать-два!" Не можеш сказати: "Склянка чаю, і негайно!" Вже не все так просто.
П'ять запитань Владиславу Троїцькому:
П'ять запитань Владиславу Троїцькому:

_____________________________________________

Ваше найбільше досягнення?

Життя. У мене щодня  досягнення.

Ваш найбільший провал?

Взагалі не було.

На чому ви пересуваєтеся в місті?

На Honda Pilot.

Остання прочитана книга, яка вас вразила?

Аномалія Камлаєва Сергія Самсонова.

Кому б ви не подали руку?

Багатьом. Цинічним людям, яким наплювати на інших, які можуть собі дозволити в непрості часи на цьому наживатися. Липкі руки не тисну.

раст
ДІТИ І ДІТИЩЕ: Владислав Троїцький разом з цирк-кабаре Баби-Babylon і Dakh Daughters band під час минулорічного фестивалю Гогольfest

Всі матеріали номеру

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.