Життя. Гуманіст

Батько-герой

Протестантський пастор з Маріуполя став прийомним батьком для 32 неповнолітніх безпритульних та наркоманів

Протестантський пастор з Маріуполя став прийомним батьком для 32 безпритульних та неповнолітніх наркоманів, давши їм другий шанс на нормальне життя

Катерина Шаповал
(КиївМаріупольКиїв)

Б еремо живцем, стріляємо по ногах на рахунок три!  голосно кричить в рацію високий, кремезний чоловік, стоячи під обшарпаними дверима квартири  притону для наркоманів.

 Один-два-три! — розкотисто відгукується рація.

Двері різко відчиняються, і разом з ще декількома людьми чоловік вривається в брудне приміщення. Тут повинен знаходитися підліток, якого ця група захоплення збирається забрати з наркоманського притону.

Чоловік, який командував групою, в правоохоронних органах не перебуває, він священнослужитель. Це Геннадій Мохненко, 49-річний житель Маріуполя і пастор протестантської Церкви добрих змін.

Майже два десятиліття він витягує безпритульних з підвалів і притонів, і навіть створив дитячий центр реабілітації Республіка Пілігрим. Для своїх 32 підопічних Мохненко став прийомним батьком.

Важких підлітків з вулиці пастор забирає навіть всупереч їхнім бажанням. "Одного разу ми забрали одного хлопчика з вулиці, і він помер, — розповідає Мохненко.  Після цього я себе сильно картав, що не зробили цього раніше. І я змінив стратегію: вирішив, що більше не питатиму у дитини на вулиці, хоче вона чи ні йти з нами і змінювати життя. Більше діалогів не буде".

Життя розкидало прийомних дітей пастора по всьому світу: хтось живе в США, хтось — в Росії, один воює в АТО, а інший вже повернувся звідти. Крім них, тисячі дітей, які пройшли через реабілітаційний центр "пілігримів", отримали шанс на нормальне життя.

Два роки тому голлівудський режисер Стів Гувер зняв про пастора фільм Майже святий. У 2016 році міжнародна організація підтримки документального кіно Social Impact Media Awards визнала картину найкращою документальною стрічкою року.

фото1

МЕТОДИ ПЕРЕВИХОВАННЯ: Щорічно Геннадій Мохненко їздить у велотури зі своїми дітьми та вихованцями Республіки Пілігрим. Цьогоріч команда перетне територію Німеччини, Швейцарії та Франції

Як я став батьком

оя ситуація ненормальна. Це не модель для наслідування,  незадоволений увагою преси до себе Мохненко.  Просто тих, кого я забирав, ніхто не хотів брати".

Ми розмовляємо в його тісному кабінеті в приміщенні Республіки Пілігрим. На офісному кріслі за столом  камуфляжний кітель: це робочий одяг Мохненка, крім усього іншого виконуючого обов'язки капелана. Він нерідко їздить на передову. На столі  розбита скульптура жіночої головки родом з Широкино. "Хлопці привезли", — киває він на неї.

Стіл завалений паперами, шумить кавоварка. У кутку  недешевий спортивний велосипед. І в кабінет раз у раз хтось вривається.

Прийомним батьком 32 дітей пастор ставати не збирався. Просто 17 років тому його громада почала підгодовувати безпритульних в одному з торгових кварталів Маріуполя.

Моя ситуація ненормальна. Просто тих, кого я забирав, ніхто не хотів брати

"Їх там були сотні. Вони там кололися, вмирали, грабували, вбивали ",  Мохненко промовляє цю фразу байдужим, повсякденним тоном: очевидно, вже звик до таких історій.

Перші місяці підтримки дітей вулиці обернулися тим, що відразу кілька з них попросилися пожити в напівзруйнованому дитячому садку, який церковна громада купила для того, щоб облаштувати там храм. Так в будівлі відкрився дитячий реабілітаційний центр.

Всі ці роки безпритульних сюди привозили після нічних рейдів по притонах і підвалах, і тут починалося їхнє нове життя. Жалісливі парафіяни в усьому допомагали пастору  хлопців мили, лікували і навіть відновлювали їхні документи.

До кабінету, де ми розмовляємо, заходить темноволосий юнак. Це Андрій Дудін, перший прийомний син Мохненка. Шестирічним він залишився без батьків: мати спилася, а батько пропав, і до 12 років хлопчик жив у підвалах.

У дитячий будинок відправляти підлітка, який півжиття провів на вулиці, було безглуздо. "Він би через 30 секунд втік, та ще й прихопив би щось з собою,  сміється Мохненко.— І тоді постало питання: а що далі з ними робити? І ось тут юридично прийнятним варіантом було усиновлення, або опіка, або якась сімейна форма. І тоді я почав оформляти їх на себе".

Він знову і знову повторює, що його історія ненормальна і навіть дивна: просто тих, кого він прихистив, ніхто не хотів брати. "Адже це були підлітки з великим стажем на вулиці, там були присутні і наркотики, і клей  іноді до 40 тюбиків на добу, і кримінал, — пояснює історію своєї родини пастор. Ось так я і перетворився на прийомного батька".

фотозаг

ВЕЛИКА РОДИНА: Геннадій Мохненко не тільки займається вихованням своїх і прийомних дітей, а й бере безпосередню участь в долях вихованців реабілітаційного центру Республіка Пілігрим

Здатність тримати удар
Окрім 32 прийомних дітей, у Геннадія Мохненка троє рідних. Кілька років тому вся його сім'я, що складалася на той момент з 17 чоловік, жила в 50-метровому будиночку. "Уявіть цю картину  спали рядами на підлозі,  з посмішкою згадує він побутові трудності.  Але чиновники в моєму випадку закривали на все очі, тому що всі — нормальні люди, вони розуміли, що у цих хлопців іншої альтернативи взагалі немає".

Зараз велика частина дітей пастора виросли, стали цілком благополучними людьми і покинули рідну домівку. Втім, витягнути вдалося не всіх. Мохненко розповідає про одного зі своїх синів, 20-річного наркомана, який не раз зривався, а з початком війни пішов воювати за ДНР. "Наркомани ідеальне військо для них",  з жалем кидає Мохненко.

І тут же продовжує: "Я не думаю, що є якісь секрети [перевиховання], але вони [діти] точно знали, що ми їх любимо,  задумливо говорить він.  Навіть якщо вони йшли потім колами блудного сина, вони знали, що ми взяли їх, ми намагалися ".

Пастор зізнається, що добре розуміє вуличних підлітків. "Я сам ріс в сім'ї алкоголіків, боявся, що батько і мати повбивають один одного в п'яній бійці або помруть від пияцтва, — розповідає він.  Мені зрозумілі страхи дітей, у яких розвалені долі".

Питаю, що допомагає зберігати присутність духу, коли перевиховати підлітка не вдається. "Педагогіка, та й саме життя  це здатність тримати удар,  повільно каже пастор.  Тому що, коли хтось із твоїх синів робить капості  а всі діти пробують зло на смак,  тобі треба встояти".

"Головне  дитина повинна знати, що вона все одно буде рідною, навіть якщо вибере зло, і ви разом зможете вийти на шлях нормального життя",  робить висновок Мохненко.

Всі матеріали номеру

© 2014-2020, ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК». Всі права захищені. E-mail редакції: news@nv.ua, відділу реклами: sales@nv.ua
Використання матеріалів сайту можливе за умови дотримання Правил користування сайтомі правил використання матеріалів сайту.

Усі матеріали, які розміщені на цьому сайті із посиланням на агентство "Інтерфакс-Україна", не підлягають подальшому відтворенню та/чи розповсюдженню в будь-якій формі, інакше як з письмового дозволу агентства "Інтерфакс-Україна".


Матеріали, відмічені позначками , , , публікуються на правах реклами.