Люди

Обід з Уляною Супрун

Колишня очільниця МОЗ називає власні помилки й розповідає, як перетворилася на кінопродюсера

Колишня очільниця Міністерства охорони здоров’я згадує свої почуття у перший день після звільнення, вбивчо критикує тих, хто прийшов на її місце, відверто називає власні помилки й розповідає, як тепер перетворилася на кінопродюсера

 

Ольга Духнич

 

 

З Уляною Супрун, очільницею МОЗу в минулому та продюсеркою фільму Наші котики тепер, НВ зустрічається в кафе Альтруїст у центрі Києва.

Заклад якнайкраще відповідає назві. Тут не зловживають пластиковим посудом, сортують сміття, продають екотовари та збирають гроші на соціальні проекти. Офіціанти мають гарні татуювання, в меню — довільний вибір хумусів.

Місце зустрічі ексміністерка обрала невипадково і, привітавшись, одразу пояснює: хоче зробити цей столичний заклад більш помітним. Крім того, Супрун, яка вже давно відмовилася від вживання м’яса, легко знаходить у переліку страв вегетаріанські.

 

П’ять питань до Уляни Супрун
П’ять питань до Уляни Супрун

___________________________________________________

— Найдорожча річ, яку ви придбали за останні п’ять років?

— Мабуть що, новий лептоп.

— На чому ви пересуваєтеся містом?

— Метро, ноги.

— Найнезвичайніша подорож у вашому житті?

— Галапагос. Найкраща подорож, у якій я будь-коли була. Я би туди повернулася, і всім раджу.

— Наймудріша людина, з якою вам довелося спілкуватися?

— Мій чоловік Марко Супрун.

— І чи є у вас те, що ми називаємо guilty pleasures [заборонене задоволення]?

— Так. Масаж, але професійний масаж. Як я маю стрес, це дуже допомагає.

— Спробуйте хумус із баклажанами, це щось неймовірне, — радить вона, замовляючи собі сет із хумусів декількох видів та лимонад.

Я наслідую її приклад і також замовляю хумус, тим паче що наслідувати Супрун стало певною модою в українському суспільстві. Кілька років поспіль екс-міністерка веде в соціальних мережах популярний блог, де у жартівливій формі розвіює головні міфи пострадянської української медицини та дає корисні поради щодо повсякденного життя.

Супрун, українка американського походження і лікар за освітою, очолила Міністерство охорони здоров’я у липні 2016 року. За три роки команді Супрун вдалося запустити перший етап довгоочікуваної медичної реформи в Україні, почати боротьбу з корупцією у сфері медичних закупівель і медичної освіти, а головне — несподівано вивести питання охорони здоров’я у пріоритетний напрямок роботи Кабміну та уваги українців.

Залишивши міністерство після приходу нової політичної команди, Супрун раптово постала в новій ролі — продюсерки чорної комедії про війну на сході України Наші котики.

 

Як із вами стався фільм, де палає Кремль? — вирішую розпочати з головного кадру стрічки.

— Мій чоловік ще з Майдану співпрацював із режисером фільму Володимиром Тихим у творчому проекті Вавилон 13. Він мені показав сценарій, і ми вирішили, що повинні це екранізувати. Проте його досить складно сприймали в Держкіно, — починає розповідати Супрун.

За її словами, найскладніше було донести до усіх стейкхолдерів, що жартують творці фільму не про війну, а про життя добровольців на війні, у якому багато не лише трагічного, а й смішного. Згодом, коли вже стрічку вирішили знімати приватним коштом, до фінансування частково долучилася й держава.

— Я дуже вдячна за допомогу [онукові провідного діяча ОУН] Степанові Бандері, він мешкає в Канаді та має продюсерський центр, він нам дуже допоміг, — продовжує Супрун.

— Жартівливий фільм про занепад Росії, який продюсує онук Бандери, зібрав все й одразу, щоб його зненавиділи в Росії, — радію поєднанню я.

— Ще коли вийшов перший трейлер фільму, російські ЗМІ одразу ж присвятили його огляду окрему передачу на провідному каналі, казали, що то “срам”. Гарний піар, що ще можу сказати, — посміхається і розводить руками Супрун у відповідь.

— Як я розумію, це перший український досвід комедії про цю війну, і такий погляд на події Україні не властивий, — продовжую я розмову.

— Коли ми можемо сміятися в лице смерті, як наші добровольці, висміювати ворога, то це зменшує тривогу під час боротьби з ним, — впевнено відповідає моя співрозмовниця.

Також Супрун підкреслює: у цій комедії режисер і творча група намагаються уникати гумору, знайомого українцю з екранів національного ТВ.

— В Україні безліч гумористичних шоу, таких як 95‑й квартал, побудовано на висміюванні фізичних вад людини або експлуатації стереотипів, як от: чоловік п’є, жінка погано керує автомобілем, а гуцула з полонини легко обманути. Ну чому ми показуємо себе так? Ми не є такими людьми. Чому ми сміємося один з одного, але не можемо сміятися з нашого ворога?

— Як продюсерка фільму ви щось в нього від себе додали? — цікавлюся я.

— Є певні “пасхальні яйця”, які уважний глядач у фільмі побачить, є деякі речі з моєї сторінки у Facebook, — знову посміхається продюсерка, проте секретів не розкриває.

раст1

У НОВІЙ ЯКОСТІ:  Продюсування фільму Наші котики — перший кінодосвід Уляни Супрун (зліва). На фото — з відомою українською актрисою Ірмою Вітовською

На нашому столі з’являються страви, і ми переходимо до обговорення питань української медицини. Після звільнення з МОЗу Супрун залишається послідовним критиком нової команди міністерства.

— Що відбулося, а що, можливо, не відбулося в МОЗі та українській медицині за п’ять місяців, що ви вже не обіймаєте посаду? — цікавлюся в екс-міністерки.

— Найгірше, що відбулося, це втрата часу. Три місяці нинішня команда МОЗу, на жаль, не працювала на реформу, жодного документа від МОЗу не підписано в Кабміні, не було створено робочу групу, присвячену реформуванню, не велась робота зі зміни моделі фінансування для нового етапу реформи. Уже кінець січня [коли відбулося інтерв’ю], а немає жодного розподілу роботи між замами міністра, — досить емоційно поринає в розмову Супрун.

— Що стало причиною такої затримки? — уточнюю я.

— Центр рішень знаходиться не в міністерстві. Він на Банковій, у руках однієї людини [голови парламентського комітету з питань здоров’я нації] Михайла Радуцького. Щодо пані Скалецької, то для неї було несподіванкою, коли її призначили міністром. Вона не вибирала собі заступників, їй їх теж призначили, як і радників. Вона довгий час не підписувала документів, бо боялася, що її можуть підставити, — розповідає далі Супрун.

— Враховуючи, що більшість вашої команди залишилася працювати в МОЗі, а ви — харизматична людина, її це могло нервувати, — зауважую я.

— Люди, які працювали й далі працюють у міністерстві, не працюють на якогось міністра або політичну силу, вона працюють на благо народу. Цю стару радянську систему, де кожен залежний від свого керівника, ми в міністерстві змінили в першу чергу, — категорично заявляє Супрун.

Мені дуже болить лікарська професія в Україні, бо вона позбавлена поваги

— Однак значна частина людей з вашої команди пішла з МОЗу вже до кінця минулого року, серед них і Олег Петренко, очільник Національної служби здоров’я, — нагадую я.

— На жаль, вони не мали доступу до керівництва, їхні запити ігнорувалися, робота знецінювалася, а самі вони були принижені. І після трьох-чотирьох місяців, упродовж яких вони билися головою об стіну, декотрі з них пішли з МОЗу, проте не пішли з уряду, вони підсилили ті міністерства, де запит на зміни очевидніший, — пояснює моя співрозмовниця, куштуючи хумус. — Що до Петренка, то він і сам пояснив своє звільнення розбіжностями у цінностях з новою командою, — нагадує вона.

— Ми постійно говоримо про цінності, ви можете пояснити, чим цінності нової команди міністерства відрізняються від ваших? — провокую я.

— Люди, які зараз прийшли в міністерство, не відкриті й не прозорі, вони закриваються в кабінетах і не спілкуються із працівниками. Усі переживають за рейтинги і бояться негативних рейтингів, бояться Офісу президента, — спокійно перелічує Супрун.

Згадує вона і про корупційні ризики міністерства, які можуть зрости.

— Небезпечним є спосіб, яким нова команда планує проводити ліцензування лікарів. Ми розробили систему, де лікар заробляє залежно від його затребуваності та ефективності, зараз же знову повертаються до ідеї, що держава буде вирішувати, хто може працювати, а лікарі знов стануть залежними від головного лікаря, — пояснює Супрун.

Не менше екс-очільницю МОЗу турбує й український фармацевтичний бізнес, який дедалі помітніше лобіює скасування закупівлі ліків міжнародними організаціями та вимагає передати цей процес своїм дистриб’юторам в середині країни.

— Олександр Чумак [співвласник одеського фармацевтичного заводу Інтерхім] був радником міністра і досі має можливість формувати фармполітику країни, і ніхто не бачить у цьому конфлікту інтересів, — знову зауважує Супрун.

— Не може все бути лише зрадою, давайте пошукаємо те, за що нинішню команду МОЗу можна похвалити, — вирішую зайти з іншого боку, доїдаючи справді смачний хумус.

На кілька секунд екс-міністерка замовкає.

— Я сподіваюся, що реформа спеціалізованої медицини, другої ланки, таки почнеться 1 квітня, її не відтермінували на рік-два, і це позитив. Ухвалено закон про транс­плантацію органів, і це також дуже позитивна річ. Збільшено фінансування програми Доступні ліки, і це також важливо, — пожвавлюється Супрун, не шкодуючи підтримки, як не шкодувала критики.

раст2

I’LL BE BACK:  Цими словами у вересні минулого року Уляна Супрун прощалася з постом міністра охорони здоров’я. На фото — Супрун в останній день роботи на посаді міністра

Чи пам’ятаєте ви той перший день після звільнення з поста міністра? — наважуюся я змінити тему. — Що ви відчували?

— То була субота, я прокинулася з дивним відчуттям, що від сьогодні не маю величезної відповідальності. Але мені знадобилося два тижні, аби це усвідомити. При цьому усі мені казали, що я маю набагато кращий і щасливіший вигляд, — посміхається Супрун, утім, додає, що щасливішою, усвідомлюючи, скільки всього ще потрібно зробити в медичній сфері, вона довго себе не відчувала.

— П’ять місяців — чималий строк, чи бачите ви тепер, у чому ви та ваша команда, можливо, помилялися? — цікавлюся я.

Супрун відсуває від себе їжу та замислюється.

— Чесно кажучи, ми не були готові до негативу й атак, які були на нас. Це була помилка, ми мали бути готові. І це та річ, яку я казала новому прем’єр-міністру: дуже важливо мати окрему команду з кризових комунікацій, інакше значну частину сил та часу доведеться витратити на спротив сформованій суспільній думці.

— Але ж ви не були просто ефективним головою МОЗу, ви свідомо були фігурою політичною, кепкували з радянських символів та сенсів, які для пересічного українця ще важливі, багато говорили про національну політику. Не вважаєте, що це також зіграло проти вас? — запитую я.

— Це якийсь міф, що охорона здоров’я — поза політикою чи поза патріотизмом, — спокійно реагує Супрун. — Коли я стала міністром охорони здоров’я, я не викинула себе як людину і як патріота України, і це єдиний правильний шлях для політика, він про гідність. Я й сьогодні є тою самою людиною, лише в іншому будинку.

Ми допиваємо напої, а моя співрозмовниця розмірковує про важливість почуття гідності для лікаря.

— Мені дуже болить лікарська професія в Україні, бо вона позбавлена поваги. Питання не лише в зарплаті, довгі роки лікарів пригноблювала та демотивувала вибудована медична система. Вони й сьогодні подекуди як раби, погноблені своїми головними лікарями або своїми пацієнтами, котрі сприймають лікарів як обслугу. Це складна проблема — повернення професіоналам почуття гідності.

 

Сьогодні весь світ з увагою дивиться на Китай, де виник новий коронавірус, — знову змінюю я тему. — Україна готова правильно відреагувати на можливу появу цього вірусу в нашій країні?

— Це дуже складний процес, до якого залучені не лише МОЗ, а й МВС, прикордонна служба. Зараз в Україні на папері є всі нормативи, як поводитися під час таких ситуацій, але, на жаль, ми свого часу так і не змогли відстояти можливість проводити симуляції таких загроз та побачити, як фахівці різних міністерств здатні швидко працювати разом, — пояснює Супрун.

На її думку, такі симуляції мають проводитися постійно, а шанс гарно спрацювати без них досить невеликий, принаймні в перші тижні захворювання.

Коли наша розмова добігає кінця, я запитую Супрун, чим вона займатиметься далі, адже фільм уже знято і він вийшов на екрани.

— Ми ще в грудні зареєстрували громадську організацію — аналітичний центр. Вона займатиметься дослідженнями та фаховими рішеннями щодо медичної, гуманітарної політики та політики нацбезпеки. Свого часу в міністерстві нам бракувало саме такої експертизи і ми були вимушені залучати до роботи закордонні аналітичні центри, — пояснює Супрун.

І одразу з посмішкою додає:

— Я точно нікуди з України не їду.